Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тацій, Рогожин, Гончаренко - Історія держави і...doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
4.51 Mб
Скачать

§ 3. «Друга» Українська Народна Республіка (період Директорії)

л ишні «аванси». Остаточно розвіялися і перспективи знайти поро­зуміння з Москвою.

Отже, як «промосковський», так і європейський орієнтири зо­внішньої політики УНР виявилися примарними, а у квітні 1919 р. Директорія проголосила політику «опори на власні сили». Однак вже у другій половині цього року система орієнтирів Директорії знову змінюється, і УНР входить у сферу зовнішньополітичного впливу Польщі, яка з недавнього противника перетворилася у го­ловного союзника. Результатом цього став українсько-польський договір від 21 квітня 1920 р., який і сьогодні викликає неоднозначні оцінки, адже за воєнну й іншу підтримку Україна йшла на значні територіальні поступки. М. Грушевський вважав, що цей договір означав «польську окупацію правобережної України». На думку ж С. Петлюри, «розуміння з поляками треба розглядати як тактичний хід для налагодження зв'язків з Європою».

Крім «польської орієнтації», українські лідери шукали й ін­ших союзників. Саме тому натиск робився на відносини з країнами Чорноморського басейну. Крім того, 1920 р. характеризується й спробами домовитися з бароном Врангелем. А все це разом зумови­ло зовнішньополітичні невдачі УНР, зокрема те, що «великі держа­ви Європи», за визнанням Петлюри, «не хотіли розуміти українсь­кої боротьби».

їй

Розділ 2. Українсько національна Осржавнхсть (листопад 1917-1920

4. Західно-Украінська Народна Республіка

§ 4. Західно-Україиська Народна Республіка

творення ЗУНР. Вслід за Російською багатонаціональною імперією почала розпадатися й Австро-Угорська монар­хія. Політичні кола поневолених нею народів готувалися до захоплення влади у свої руки. Здійснюючи відчайдуш­ні спроби врятувати монархію, 16 жовтня 1918 р. імпера­тор Карл І Габсбург видав маніфест, який передбачав пе­ретворення напівабсолютистської Австро-Угорщини у федеральну державу. Союзні «коронні землі» дістали право створити свої пред­ставницькі органи — «національні ради». У зв'язку з цим, а також передбачаючи можливий крах монархії, 18 жовтня 1918 р. у Львові за ініціативою так званої Української парламентарної репрезента­ції (парламентської фракції українських депутатів в австрійському парламенті) був скликаний з'їзд усіх українських депутатів від Га­личини і Буковини обох палат австрійського парламенту, галицько­го і буковинського крайових сеймів, по три представники від кожної з основних політичних партій краю (національно-демократичної, християнсько-соціальної, радикальної і соціал-демократичної), а та­кож від духовенства і студентства1.

З'їзд зі свого складу заснував Українську Національну Раду — як вищий представник нацюнально-ігалітичних інтересів українсь­кого народу в Австро-Угорщині. її главою (президентом) був обра­ний голова Української парламентарної репрезентації Євген Пет-рушевич. Згідно із затвердженим на з'їзді статутом Української Національної Ради (УНР) вона була наділена правом і обов'яз­ком «реалізувати у відповідний момент право українського народу Австро-Угорщини на самовизначення і вирішити державну долю усіх населених ним областей» імперії2.

На з'їзді було піднято і гостро дебетувалося питання про май­бутню державну належність західноукраїнських земель. Думка бу­ла одна — у майбутньому вони повинні возз'єднатися з усією Укра­їною. Однак у даний момент це возз'єднання, як вважала більшість делегатів, було неможливим. По-перше, західноукраїнські землі поки ще перебували у складі Австро-Угорщини, і тут були австро-угорські війська. По-друге, враховувався той важливий політичний чинник, що у проголошених на Паризькій мирній конференції про-