Тема 4. Оцінка кредитоспроможності позичальника
1. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника
2. Оцінка кредитоспроможності позичальника – фізичної особи
3. Оцінка кредитоспроможності позичальника – юридичної особи
4. Оцінка кредитоспроможності позичальника - банку
1. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника
Процес кредитування пов'язаний з дією численних і багатоманітних чинників ризику, здатних спричинити за собою непогашення позики в обумовлений термін. Зміни в споживацькому попиті або в технології виробництва можуть вирішальним чином вплинути на справи фірми і перетворити колись процвітаючого позичальника на збиткове підприємство. Тривалий страйк, різке зниження цін в результаті конкуренції або звільнення з роботи провідних фахівців - все це здатне відобразитися на погашенні боргу позичальником. Надаючи позики, комерційний банк повинен вивчати чинники, які можуть спричинити за собою їх непогашення. Таке вивчення іменують аналізом кредитоспроможності (credit analysis).
Основна мета такого аналізу визначити здатність і готовність позичальника повернути запрошувану позику відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий за даних обставин.
Таким чином, під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди.
У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу:
- метод коефіцієнтів,
- метод групувань,
- метод порівнянь,
- рейтингові системи оцінки
- методи експертних оцінок.
Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична особа), форми власності.
Широкого застосування як у вітчизняній так і в зарубіжній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити важливі показники діяльності клієнта.
Кордони вивчення кредитоспроможності позичальника залежать від:
- розміру позики;
- терміну позики;
- результатів минулої діяльності позичальника;
- забезпечення кредиту (яка форма забезпечення використовується);
- взаємини банку з клієнтом.
Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.
Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться для розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньо галузеві значення показників, які б врахували особливості технологічних процесів.
Метод експертних оцінок зводиться до суб’єктивної оцінки експертами ймовірності погашення позичальником заборгованості за кредитом у встановлений строк.
Методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у вітчизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта. Визначення рейтингової оцінки, на відмінну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб’єктивного характеру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.). Рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику і можуть суттєво відрізнятися у різних банків залежно від кредитної політики, стратегічних планів і загальних вимог до якості кредитного портфеля. Наприклад, клієнт, кредиспроможність якого є надто низькою для одного банку, може відповідати вимогам, встановленим іншим банком.
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме, надавши кредит.
Оцінку кредитоспроможності позичальника банк здійснює кожного разу під час укладання кредитного договору, а далі для:
банків – не рідше ніж один раз на місяць;
юридичних осіб – не рідше ніж один раз на три місяці;
- фізичних осіб – не рідше ніж один раз на рік.
Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника: використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку; отримання інформації із зовнішніх джерел; використання великої кількості довідкових і аналітичних звітів, при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правила передання конфіденційної інформації (у США ці відносини регулюються «Етичним кодексом про обмін банками інформацією про кредитоспроможність комерційних фірм»).
У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси.
Основне джерело внутрішньої інформації - фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше проаналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.
Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансовий стан позичальника, ринкова вартість підприємства.
Результати оцінки кредитоспроможності позичальника мають зберігатися в кредитній справі клієнта протягом визначеного законодавством строку. Особливо це стосується великих кредитів.