Тема 2. Цінова політика держави

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

• цінова політика держави та її основні цілі;

• повноваження органів державного регулювання цін;

• практика державного регулювання цін в деяких країнах світу.

Мета теми — засвоєння студентами цілей і методів держаного регулювання цін, механізму та можливих на­слідків державного регулювання цін. Ознайомити з практикою державного регулювання цін у деяких країнах світу.

Література для самостійного вивчення теми:

1. Колесников О.В. Ціноутворення: навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 144 с.

2. Ерухимович І.Л. Ціноутворення: Навч. – метод. Посібник. – К.: МАУП, 1998. – 104 с.: іл.

3. Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 214 с.

4. Яковлев Н.Я. Цены и ценообразование: Учебное пособие. – 3-е узд., переаб. и доп. – М.: Издатесльско-книготорговый центр «Маркетинг», 2001. – 106 с.

Термінологічний словник

Державна дисципліна цін — процес дотримання визначених нормативними актами вимог щодо формування, встановлення та використання цін за умов регульованої економіки.

Державна цінова політика — діяльність органів виконавчої влади, яка в умовах України спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення лібералізації цін, державного регулювання цін і тарифів на окремі товари та послуги й здійснення контролю за їх дотриманням.

Декларування цін — комплекс заходів щодо отримання дозволу на зміну ціни, яка підлягає державному регулюванню.

Державна інвестиційна політика – передбачає формування таких умов, які б сприяли нормальному інвестиційному клімату, забезпечувати недоторканість інвестицій зарубіжних партнерів, громадян.

Виважена імпортно-експортна та митна політика - переду­сім це стосується встановлення виважених і диференційованих тарифів та ставок мита.

Державне замовлення – держава укладає з окремими вироб­никами угоди, згідно з якими зобов'язується купити у виробника продукцію за певною ціною у певні строки за умови дотримання ним правил і технологічних вимог виробництва.

Теоретичний матеріал

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарюван­ня, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін — це не разовий акт встанов­лення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Загалом перехід будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатися в економічні процеси з метою пом'якшен­ня наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, дер­жава намагається зменшити циклічні коливання процесів ви­робництва та реалізації, а також перерозподілити фінансові ре­сурси між галузями та підприємствами. Загалом такий вплив має антикризовий характер. При цьому важливого значення набу­ває правильно обрана мета державного регулювання ціноутво­рення.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в кра­їні, становища держави у світовому поділі праці.

Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами влади України і органами місцевого самоврядування.

Так, Кабінет Міністрів України (КМУ) зі згоди Верховної Ради України затверджує роздрібні ціни на хліб, борошно, м`ясо, цукор, молоко, олію, дитяче харчування, лікеро-горілчані вироби і на товари в межах держзамовлення, відповідно до умов еквівалентності товарообміну – закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції.

Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на окремі види продукції, товарів і послуг у відповідності з повноваженнями, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії за завданням голів різних партій, міжнародні організації).

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів.

Забороненою в Україні є змова продавців про встановлення ціни.

Змова про зміну чи фіксування цін, або примушення до їх змін чи фіксування передбачає, що змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок надбавок, доплат, націнок з метою усунення конкуренції між суб`єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законодавства карається штрафом від 100 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Питання для перевірки якості засвоєння знань.

1. Хто встановлює державні фіксовані і регульовані ціни.

2. Ціни, які затверджує Кабінет Міністрів України.

3. Назвіть структурні підрозділи державних органів контролю за цінами.

4. За порушення державної дисципліни, встановлюється відповідальність на основі якого документа?

5. Які ціни були у США на початку 80-х років?

6. У якій валюті здійснюється встановлення та застосування вільних та регульованих цін на території України?

7. Втручання Держави в процес ціноутворення передбачає?

8. Що заборонено в Україні при встановленні ціни?

9. Що роблять в Швеції для соціального захисту населення?

10. Яким чином здійснюється державний контроль за цінами в Україні?

11. Роль держави при регулюванні ціноутворення у Франції.

12. Що є забороною у Японії, щоб не загрожувати вільній конкуренції?

Тестові питання:

1. Встановлення тарифів на водопостачання для населення входить до повноважень:

1) Кабінету Міністрів України;

2) Міністерство економіки України;

3) Обласних (міських) держадміністрацій;

4) Безпосередньо постачальників води.

2. При встановленні ціни в Україні заборонено:

1) формування ціни;

2) змова продавців про зміну чи фіксування цін;

3) контролювати ціни;

4) користуватися правилами антимонопольного законодавства.

3. З методів державного регулювання цін до економічних зараховують такий метод:

1. встановлення граничного рівня ціни;

2. надання податкових пільг;

3. встановлення граничного рівня торговельної надбавки;

встановлення фіксованої ціни.

4. Серед методів державного регулювання цін до адміністративних зарахо­вують метод:

1) встановлення податкових пільг;

2) насичення ринку товарами;

3) встановлення граничного рівня торговельної надбавки.

5. Нині при утворенні роздрібних цін діють такі обмеження:

1. на рівень прибутковості;

2. загалом на ціну;

3. на торговельну надбавку.

6. Регульовані та вільні договірні ціни встановлено на такі товари:

1. овочі;

2. фрукти;

3. рибу;

4. хліб;

5. м'ясо;

6. консерви м'ясні.

7. Тарифи, що діють у межах однієї залізниці, називаються так:

1. місцеві;

2. пільгові;

3. виключні.

8. В Україні лише за договірними вільними цінами реалізуються такі вироби:

1. цукор;

2. овочі;

3. молоко;

4. хліб.

9. Проїзд у міському транспорті — це ціна:

1. вільна;

2. фіксована;

3. регульована;

4. лімітна.

10. Плата за електроенергію — це ціна:

1. вільна;

2. фіксована;

3. регульована;

4. лімітна.