6.3.1. Власні джерела формування

оборотних коштів

Власний оборотний капітал багато важить в організації кругообігу грошових коштів, забезпечує майнову й оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства.

Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організацій­но-правових форм створюють власні оборотні кошти за рахунок па­йових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються в статутний фонд новоствореного підприємства.

На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі зобов'язання.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обо­ротних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нор­

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

205

мативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливо­го обсягу залучення позичкових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі зобов'язання. Це кошти цільового призначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обороті підприємств, однак йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприєм­ства.

Сталі зобов 'язання — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове держав­не пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв май­бутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгал­терському балансі не виокремлюються сталі зобов'язання, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновку, що сталі зо­бов'язання взагалі зникли. Річ у тім, що нова методика визначення власних оборотних коштів підприємства не розмежовує сталих і короткотермінових зобов'язань. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісно­го керування ними підприємства мають змогу планувати ста­лі зобов'язання, тобто це джерело, по суті, є планованою кре­диторською Заборгованістю. Залежно від виду сталих зобо­в'язань можуть застосовуватись різні методики їхнього розра­хунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати зале­жить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінце­вою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборго­ваність і то більше коштів підприємство може використати в гос­подарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійс­нюється за першу половину місяця 19-го числа кожного місяця, а за другу половину — 4-го числа наступного місяця, то в обо­роті підприємства завжди перебуває триденна сума заробітної плати.

Величина мінімальної заборгованості робітникам та службов­цям із заробітної плати визначається за формулою:

де 3„ — мінімальна заборгованість із заробітної плати, грн; Ф — плановий фонд оплати праці за квартал, грн; Д — кількість днів з початку місяця до дня виплати заробітної плати.

206

Розділ 4

Якщо плановий фонд оплати праці за квартал установлено в сумі 5 700 тис. грн, а заробітна плата виплачується робітникам 4-го числа кожного місяця, то Д = 3.

З

3„ =5 700- — = 190 тис. грн.

90

Нарахування на заробітну плату визначаються за чинними нор­мативами (страховими тарифами внесків) у відсотках до заробітної плати. Ці тарифи внесків є такими: у Фонд соціального страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9 %, у Фонд соціального страхування на випадок безробіття — 1,3 %, у Пенсійний фонд — 31,8 %; разом 36 %. Отже, сума нарахувань у

( 190^

нашому прикладі становитиме 68,4 тис. грн .

Загальна сума кредиторської заборгованості, яка постійно пе­ребуває у розпорядженні суб'єкта господарювання, на кінець планового кварталу — 258 тис. грн (190 + 68,4). У фінансовий план включається не загальна величина цієї заборгованості, а її зміна (приріст або зменшення) за плановий період.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється переважно через нарахування на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на ви­трати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рів­ними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продук­ції щомісяця, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'яз­ку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх плате­жів є джерелом формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатись і спрощеним методом, ви­ходячи із суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

207

незавершеного виробництва, ураховуються як сталі зобов'язання і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих зобов'язань визначається відповідно до про­грами виробництва, умов здавання продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів слід пла­нувати не всю суму сталих зобов'язань, а тільки приріст її в пла­новому році, оскільки базову суму вже враховано в попередні роки.

6.3.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щороку уточнюється у зв'язку зі зміною обся­гу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Крім того, на підприємствах може траплятись несвоєчасне над­ходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що викли­кає потребу в додаткових коштах.

Задовольнити цю потребу власними засобами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти тільки за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, бо це знижує мож­ливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збіль­шує ризик виникнення фінансової нестабільності.

Як водиться, підприємство залучає фінансові ресурси у вигля­ді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комер­ційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів полягає у фінансуванні ви­трат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, з виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Беручи до уваги складний стан економіки підприємств, взаєм­ні неплатежі, комерційні банки для гарантування повернення кош­тів, що надаються в позичку, кредитують суб'єктів господарю­вання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позичкових оборотних коштах включає об­числення необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормова­них товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

208

Розділ 4

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно- матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різ­ниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за дію­чими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредиту­вання, надається строком до одного року. Однак на практиці тер­міни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рів­нем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарно­го і грошового обороту.

До речі, про порядок одержання кредиту докладніше можна прочитати в розд. 7 підручника.

6.3.3. Інші джерела формування оборотних коштів

До залучених належать кошти інших кредиторів, що вони надаються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель — це найпростіша й найпоширеніша форма кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт ви­дачі векселя означає перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб плате­жу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується під­приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (спожива­ча) і за неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає потреба відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставле­ну продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостій­ності підприємствам. У цілому його використання позитивно впли­ває на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обіг оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залу­чених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгова­ності постачальникам свідчить про участь у господарському обо­роті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Інакше кажучи, кредиторська заборгованість — це короткостро­кові зобов'язання підприємств, які виникають: за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими по­

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

209

ставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостро­ковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, за­боргованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставка­ми. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторсь­ка заборгованість, що утворюється внаслідок порушення покуп­цями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обороті неоплачені товарно-мате- ріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового пере­розподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел фор­мування його поточних фінансових ресурсів.

У разі кредиторської заборгованості постачальникам залучен­ня коштів відбувається у товарній формі, на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в гро­шовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської за­боргованості залежать від конкретних умов організації та вико­ристання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах угоди сторін щодо строку оплати, є нормальним явищем, прострочена дебі­торська заборгованість знижує платоспроможність підприємств.

Аналіз стану кредиторської і дебіторської заборгованості свідчить про значні негаразди в господарській діяльності (табл. 6.6).

У цілому в промисловості України станом на 01.01.02 у запаси товарно-матеріальних цінностей вкладено оборотних коштів на суму 40 642,3 млн грн. Дебіторська заборгованість перевищує суму оборотних коштів, вкладених разом у виробничі запаси, не­завершене виробництво, готову продукцію і товари у 2,4 раза і становить 98 390,5 млн грн. Кредиторська заборгованість стано­вить 129683,8 млн грн і більше ніж у 1,3 раза перевищує дебітор­ську.

Якщо оборотні кошти в запасах товарно-матеріальних ціннос­тей 2001 р. проти 1997 р. зросли в 1,5 раза, то дебіторська і кре­диторська заборгованості — відповідно у 3,1 та 2,6 раза. Наведе­ні дані дозволяють зробити висновок, що для підприємств креди­торська заборгованість є головним джерелом короткострокового фінансування. Слід зазначити, що можливе і штучне завищення обсягів заборгованості підприємств з метою заниження їхньої ва­ртості в процесі приватизації.

210

Розділ 4

Таблиця 6.1

РОЗМІЩЕННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ТА ЗАЛУЧЕНІ ДЖЕРЕЛА ЇХ ФОРМУВАННЯ У 1997—2001 рр.¹, млн гри

№ з/п	Показник	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.
1	Оборотні кошти в запасах то­варно-матеріальних цінностей	26 102,9	27 959,2	31 748,2	35 701,0	40 642,3
	у тому числі: — виробничі запаси	12 621,9	13 025,4	15481,2	20 922,4	22 703,5
	— незавершене виробництво	4890,0	5519,8	5985,8	6098,1	6585,5
	— готова продукція	5632,3	6052,9	6056,5	6728,8	8026,2
	— товари	873,5	1019,2	1396,3	1809,4	3124,7
2	Дебіторська заборгованість	31 142,4	49 978,8	69 696,1	62 922,7	98 390,5^2
3	Інші активи і грошові кошти	5110,4	6653,0	6265,0	11 045,1	10 805,3
4 5	Усього вкладено коштів (1 +2 + 3)	62 355,7	84 591,0	107 709,3	109 668,8	149 838,1
	Отримані кредити банків	3550,9	10 560,0	12 210,5	14 732,3	17 678,7
	у тому числі короткострокові	2186,7	3859,6	5643,2	4052,6	9036,4
6	Кредиторська заборгованість	48 959,7	76 738,1	98 199,7	101 200,7	129 683,8^3

Створюється парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства-споживача товарів і грошей підприємства-поста- чальника, то більше (незалежно від форми власності) це йому ви­гідно. Однак таке «перекачування» коштів (хоч і тимчасове) в кі­нцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінан­совий стан підприємства, уповільнює оборотність оборотних коштів у народному господарстві в цілому.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою за­лежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використан­ня. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє значний позитивний вплив на процес вироб­ництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

¹ За даними Держкомстату України.

² Дебіторська заборгованість, у т. ч. за товари, роботи, послуги (чиста реалізаційна вартість) — 70 045,6 млн грн.

³ Кредиторська заборгованість, у т. ч. за товари, роботи, послуги — 90 632,2 млн грн.

Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

211

6.4. Визначення наявності й ефективності використання оборотних коштів

6.4.1. Визначення наявності власних оборотних коштів

У зв'язку зі змінами, що сталися в бухгалтерському обліку і звітності, змінились і підходи до відображення ресурсів підприємства й аналізу їх використання. Нині в балансі підпри­ємства не наводяться показники наявності власних оборотних коштів, надлишку або нестачі їх, сталих зобов'язань, нормованих запасів та ін. Але це не означає, що в підприємства зникла потре­ба визначати ці показники.

Власні оборотні кошти підприємства становлять різницю між підсумковою сумою розділу І пасиву балансу Ф1 «Власний капі­тал» з додаванням суми «Довгострокові кредити банків» та під­сумком розділу І активу балансу.

Отже, із суми рядка 380 розділу І пасиву балансу «Власний капі­тал» та суми рядка 440 «Довгострокові кредити банків» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння наявності власних оборотних коштів з поточною потребою в них дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Поточна потреба в оборотних коштах дорів­нює різниці суми всіх поточних активів (підсумок розділу II ак­тиву балансу, рядок 260) мінус короткострокові зобов'язання (підсумок розділу IV пасиву балансу, рядок 620).

Неможливість покрити поточну потребу в оборотних коштах власними засобами означає нестачу або й цілковитий брак влас­них оборотних коштів.

Це може статися з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своє­часно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту по­треби у власних оборотних коштах), через стихійне лихо та з інших причин, зокрема: незадовільної роботи маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабкої відповідальності підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; наявності значної дебі­торської заборгованості покупців.

Причиною цілковитого браку власних оборотних коштів може бути значне підвищення цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в разі пере­вищення власних оборотних коштів понад їхню потребу. Він може виникати внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внес­ку платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) то­

212

Розділ 4

варно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного ви­користання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом.

Цей надлишок може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, причому тільки тоді, коли темпи зрос­тання нормативних запасів не випереджають темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання в Україні (часта зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів понад їхню потребу — явище в госпо­дарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наяв­ність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин.

До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (К_рв). Цей показник визначається як відно­шення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:

де Ф„ — фактична наявність (вартість) оборотних коштів, грн;

М — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яка частка в майні підприємства їм належить. З огляду на тип вироб­ництва, вид продукції та інші чинники ця частка може бути різ­ною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічно­го, безперебійного виробництва і, за потреби, швидкої ліквіднос­ті оборотних активів.