4.Лабораторна діагностика.

Діагноз підтверджують таки­ми методами:

♦ бактеріологічним. Частота висіву шигел з калу не переви­щує 50-70 %. Виділити збудника з блювотиння вдається дуже рідко;

Правила забору матеріалу

Для дослідження беруть блювотиння (при атипових фор­мах) і кал до початку антимікробного лікування. Випорожнен­ня забирають після акту дефекації (самовільного або спровоко­ваного ректальним введенням повітря), при відсутності їх вико­ристовують ректальні тампони чи ректороманоскопію.

Кал (краще слизово-гнійні грудочки) забирають з ділянок, які не містять крові, бо бактерицидна дія її може завадити отри­мати культуру шигел. Для посіву використовують середовища Плоскірева, бактоагар Ж, інші штучні живильні середовища.

Застереження! Треба пам'ятати, що шигели швидко ги­нуть у випорожненнях. Тому посів роблять у найближчі хвили­ни після відбору матеріалу. Якщо це неможливо, то пробу калу кладуть у холодильник (при температурі 4 °С) або зберігають у консерванті (30 % гліцерину та 70 % фізіологічного розчину хлориду натрію). Тривалість такого зберігання не повинна пе­ревищувати 2 год.

♦ серологічним. Парні сироватки крові хворих (забрані в перші дні і через 10-14 днів) досліджують на наявність специфіч­них антитіл за допомогою РНГА з використанням стандартних еритроцитарних діагностикумів.

З метою експрес-діагностики в останні роки застосовують імунофлуоресцентний метод, реакцію коаглютинації.

5. Догляд і лікування хворих.

Залежно від клінічних й епі­деміологічних показань, хворих лікують вдома або в стаціонарі.

Показання для госпіталізації хворих на шигельоз

Клінічні Епідеміологічні

1.тяжкий і середньотяжкий пе- : 1.хворий чи члени його сім'ї на- ребіг хвороби лежать до декретованих груп

2.наявність тяжких супровід- населення

них захворювань 2. проживання з дітьми, які відвідують

3. вік хворого: діти до 3 років, дітячи дошкільні заклади

похилий і старечий 3. відсутність вдома умов для підтримання

протиепідемічного режиму

4. проживання в гуртожитку

Хворим рекомендують ліжковий чи напівліжковий режим до повної ліквідації гострих проявів хвороби, подовжений фізіо­логічний сон. У догляді велике значення надається ретельному виконанню пацієнтом і персоналом правил особистої гігієни та поточної дезінфекції. Хворі повинні мити руки перед їдою та після відвідування туалету. Кожний хворий на шигельоз корис­тується індивідуальним горщиком, що має свій номер. Палатна медична сестра оглядає випорожнення і на температурному листку зазначає їх частоту, колір, консистенцію, наявність домішок слизу, крові та гною. Вранці випорожнення в горщиках оглядає лікар у супроводі медичної сестри або санітарки.

Особливої уваги потребують тяжкохворі. Під їх таз кладуть клейонку, застелену простирадлом або пеленкою. Забруднену білиз­ну негайно міняють на чисту. Ділянку сідниць, заднього проходу та промежини обмивають тлою водою і витирають насухо.

Оскільки хворі відчувають мерзлякуватість, у палаті підтри­мують сталу температуру на рівні 19-20 °С. Приміщення систе­матично провітрюють, піддають поточній дезінфекції хлорвмісни-ми розчинами. ієта має бути повноцінною, але механічно і хімічно щад­ною. Спочатку призначають дієту № 4, після нормалізації випо­рожнень - дієту № 2 або № 15. У харчуванні основне місце посідають слизові супи, протерті каші, м'ясні страви, що добре подрібнені й приготовані на парі, білі.сухарі. Оскільки у більшості хворих розвивається дисахаридазна недостатність тонкої кишки, доцільно виключити молоко.

З етіотропних засобів застосовують ампіцилін, ципрофлоксацин, ніфуроксазид, фуразолідон та ін. Курс лікування триває 3-5 днів. Для дезінтоксикації і поповнення втрат рідини доцільно малими порціями (100-150 мл) давати пити розчин глюкосолану, регідрону, відвар сушених яблук, родзинок. Хорошими дезінтоксикаційними середниками є ентеросорбенти, зокрема карбосфер, поліфепан, силлард П (див. розділ "Сальмонельоз"). При тяжко­му стані хворого дезінтоксикацію проводять шляхом внутрішньо­венного введення реополіглюкіну, полііонних розчинів (квартасіль, трисіль, лактасіль тощо), розчину Рінгера-Локка, 0,85 % розчину натрію хлориду чи 5 % - глюкози. При частій дефекації ефек­тивним є обпилення слизової оболонки товстої кишки силлар-дом П дозою 2-4 г (1-3 процедури).

Для поліпшення травлення доцільно застосовувати ферментні препарати (мезим-форте, фестал, ензистал, солізим тощо). Щоб усунути дисбактеріоз кишок, після курсу антибіотикотерапії при­значають бактерійні препарати (біфі-форм, бактисубтил, колібактерин, біфідумбактерин).

Антимікробну і протизапальну дію мають лікарські рослини, що застосовуються у вигляді напару: петрушка городня, селера пахуча, кріп городній, нагідки лікарські, ромашка лікарська, мате­ринка звичайна, деревій звичайний, шавлія лікарська, подорожник великий, м'ята перцева, цмин пісковий, звіробій звичайний тощо. При наявності крові в калі ефективним є збір з кореневища пер-стача прямостоячого, трави грициків звичайних, трави звіробою.

Для пришвидшення загоювання виразок на слизовій обо­лонці прямої кишки в лікувальних клізмах застосовують відвари і соки лікарських рослин, масло шипшини, 0,5 % розчин колар­голу.