1.2. Вплив інфляції на розвиток макроекономічних процесів.

Деякі економісти дотримуються тієї точки зору, що незначна інфляція, скажімо, щорічне підвищення цін на 3—4 %, яка супроводжується відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Такий погляд є дискусійним. З одного боку, збільшуються грошові доходи, розширюються капіталовкладення, а з іншого — зростання цін призводить до знецінення не використовуваного капіталу. Отже, виграють не всі, а перш за все найсильніші фірми, які мають сучасне обладнання і досконалу організацію виробництва.

Від інфляції можуть виграти люди, які взяли кредит, якщо повертатимуть його знеціненими грошима. Наприклад, боржник, узявши в позику 100 тис. гривень, через рік повинен повернути взяту суму з процентом. Якщо за цей час купівельна здатність грошової одиниці знизиться вдвічі, то сума, повернена банкові, буде реально в два рази меншою, ніж узята в позику (без урахування процента).

Низька і відносно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати в економічній діяльності, не створює серйозних проблем. Суттєві складнощі виникають тоді, коли рівень інфляції високий і коли її темпи різко коливаються (рис. 1.2).

Інфляція зменшує купівельну спроможність грошової одиниці. Кількість товарів і послуг, які можна придбати за ту чи іншу купюру, зменшується. Отже, знижуються реальні доходи населення. Найбільше від цього страждають ті, що мають фіксовані доходи — вчителі, лікарі, працівники інших установ, доходи яких не індексуються, пенсіонери, студенти.

Неочікувана інфляція приносить збитки тим, хто віддав гроші в позику, бо її буде повернено знеціненими грошима. Отже, відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і боржниками. Інфляція викликає соціальну напруженість у суспільстві, бо відбувається його розшарування. Держава може свідомо використовувати емісію грошей для покриття своїх надмірних бюджетних витрат і дефіциту державного бюджету.

Ще більш негативний вплив робить гіперінфляція. Вона розбалансовує економічну рівновагу, порушує структуру виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій. Вона зумовлює переливання капіталу зі сфери виробництва у сферу обігу, де він швидше обертається. Знижуючи реальні доходи населення, інфляція звужує місткість внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію і тіньовий бізнес.

Тривала гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державного бюджету та одночасного зростання видатків.

Рис. 1.2. Економічні та соціальні наслідки інфляції

В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та збереження цінності. Розвиток інфляції послаблює конкурентні позиції економічних суб'єктів у зовнішній торгівлі, призводить до падіння валютного курсу національної грошової одиниці, загострює дефіцит платіжного балансу.

Щоб антиінфляційна політика не руйнувала економіки країни, необхідно:

1) обов'язково передбачати ефективне регулювання цін на продукцію олігополій;

2) помірно стримувати зростання грошової маси, не доводячи до платіжної кризи і штучного надвиробництва;

3) зменшити податковий прес;

4) посилити контроль за діяльністю комерційних банків, зокрема за їх процентною ставкою.