- •Тема 1 Вступ до економічної теорії. Предмет і метод.
- •2.Предмет і метод економічної теорії
- •3.Економічні категорії, закони і принципи
- •4.Функції економічної теорії
- •Тема 2. Рушійні сили єкономічного розвитку.
- •1. Економічні потреби суспільства. Їх суть і структура.
- •3. Економічні потреби та інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку.
- •4. Суспільне виробництво:
- •6. Суперечність між суспільними потребами та економічними ресурсами суспільства.
- •Тема 3 Економічні системи суспільства
- •1.Обєктивні основи розвитку людської цивілізації
- •2.Економічна система, її сутність та структурні елементи
- •3.Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи
- •4.Типи і еволюція економічних систем.
- •Тема 4 Відносини власності в економічній системі
- •1.Сутність власності
- •2.Різноманітність форм власності:
- •Тема 5. Форми організації суспільного виробництва.
- •Генезис форм суспільного виробництва.
- •Натуральне виробництво та його риси
- •Товарна форма виробленого продукту та послуг.
- •Закон вартості
- •Зміст законі вартості
- •Тема 6. Сутність і еволюція грошей.
- •Походження, сутність і функції грошей.
- •Грошовий обіг та його закони:
- •Сутність грошового обігу, його основні закони;
- •3. Грошова система:
- •Тема 7. Ринок і механізм його функціонування.
- •Ринок як результат еволюції товарного виробництва:
- •Поняття ринку, умови виникнення та його характерні риси;
- •Нелегальний ринок має таку саму структуру, що й легальний (законний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.
- •Ринковий механізм та його основні елементи
- •Попит і пропозиція
- •Моделі ринкової економіки
- •Шляхи переходу до ринку.
- •Тема 8. Ринкова інфраструктура.
- •Поняття. Основні елементи та функції ринкової інфраструктури.
- •Тема 9. Конкуренція і монополія в ринковій економіці
- •Тема 10. Підприємництво і підприємство (фірма) в ринковій економиці.
3.Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної системи
Економічні відносини та їх пофазна структура. Економічні відносини — відносини і зв 'язки між: людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.
Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.
Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.
Виробничі відносини і спосіб виробництва. При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економічні відносини. «В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини» (6, c. 43). К. Маркс, який активно використовував як термін «виробничі відносини», так і термін «економічні відносини», не дав чіткого їх розмежування.
Ми вважаємо, що найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.
У сукупності ці відносини являють собою безпосередню суспільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва проявляється в способі виробництва, або іншими словами — в економічній формації.
Єдність і взаємодія продуктивних сип, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва.
Іншою назвою способу виробництва є економічна формація.
Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин.
Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в про-цесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).
Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.
У сфері споживання економічні відносини виникають і зав’язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.
У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам[4, c. 31-33].
Техніко-, організаційно- і соціально-економічні відносини. Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.
Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.
Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.
Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними.
Більш детально сутність економічних відносин та їх структурні елементи досліджуватимуться в наступних темах курсу політичної економії. Буде показано, що вже в XXI ст. поступово створюється нова, постіндустріальна економіка, яка заперечує класово-формаційні утворення (капіталізм, соціалізм) і переводить економіку в постформаційну систему[2, c. 67-69].