- •Філософія:коло проблем та роль у суспільстві Платон
- •Арістотель
- •Фома Аквінський
- •Гоббс т.
- •Декарт р.
- •Гегель г. В. Ф.
- •Конт о.
- •Ортега-і-Гасет х.
- •Ясперс к.
- •Камю а.
- •Антична філософія Анаксімандр
- •Геракліт
- •Демокрит
- •Протагор
- •Арістотель
- •Тит Лукрецій Кар
- •Сенека Луцій Антей
- •Марк Аврелій
- •Скептицизм
- •Філософія середньовіччя Тертуліан
- •Климент Олександрійський
- •Августін Аврелій Увесь Всесвіт вийшов з одного Божого Слова
- •Аналіз поняття часу
- •Де знаходяться минувшина і прийдешність?
- •Боецій Северин
- •Еріугена
- •Ансельм Кентерберійський
- •Глава II (Що) Бог воістину існує
- •Оккам Уільям
- •Фома Аквінський
- •Про розквіт державного устрою
- •Філософія відродження Кузанський м.
- •Копернік м.
- •Бруно Дж.
- •Соціально-економічне упорядкування
- •Макіавелі н.
- •Еразм Ротердамський
- •Монтень м.
- •Філософія нового часу Бекон ф.
- •Гоббс т.
- •Декарт р.
- •Спіноза б.
- •Паскаль б.
- •Локк Дж. Глава друга. В душі немає вроджених принципів
- •Лейбниць г.В.
- •Берклі Дж.
- •Німецька класична філософія. Марксистська філософія Кант і. Передмова до першого видання
- •Передмова до другого видання
- •Гегель г.В.Ф. Діалектичне заперечення
- •Відмінність, протилежність, суперечність
- •Перехід кількісних змін у якісні
- •Маркс к.
- •Фромм е. Маркс і фальсифікація його думок
- •Західна філософія кінця хіх-хх ст. «Філософія життя»
- •Філософська антропологія Больнов о.
- •Шелер м.
- •Екзистенціалізм та його основні напрями Хайдегер м.
- •Ясперс к.
- •Сартр ж.П.
- •Камю а.
- •Позитивізм Конт о.
- •Релігійна філософія Тейяр де Шарден п.
- •Історія української філософії Митрополит Іларіон
- •Вишенський і.
- •Феофан Прокопович
- •Григорій Сковорода
- •Юркевич п.
- •Франко і.
- •Потебня о.О.
- •Вернадський в.
- •Діалектика як вчення про розвиток
- •Геракліт
- •Арістотель
- •Гегель г.В.Ф. Категорії і закони діалектики. Якість, кількість, міра
- •Діалектичне заперечення
- •Перехід кількісних змін у якісні
- •Суперечність і її примирення
- •Енгельс ф.
- •Поппер к.
- •Адорно т.В.
- •Філософське вчення про буття. Платон
- •Арістотель
- •Бруно Дж.
- •Лейбниць г.В.
- •Енгельс ф.
- •Бердяєв м.
- •Хайдегер м.
- •Сартр ж-п.
- •Проблема людини у філософії Піко делла Мірандола
- •Спиноза б.
- •Паскаль б.
- •Енгельс ф.
- •Джемс у.
- •Тейяр де Шарден п.
- •Шелер м.
- •Сартр ж-п.
- •Франк л.С.
- •Фромм е.
- •Ясперс к.
- •Кримський с.Б.
- •Свідомість: її походження та сутність Кант і.
- •Гегель г.В.Ф.
- •Енгельс ф.
- •Фрейд з.
- •Гадамер х.-г.
- •Гроф с.
- •Пізнання та освоєння людиною світу Арістотель
- •Декарт р.
- •Берклі Дж.
- •Поппер к.
Гегель г. В. Ф.
Ця наука постільки є єдністю мистецтва й релігії, поскільки зовнішній за своєю формою спосіб споглядання мистецтва, властива йому діяльність суб´єктивного творення і розщеплення його субстанціального змісту на множину самостійних форм, стає в тотальності релігією. В релігії в уявленні розгортається розходження та опосередкування розкритого змісту й самостійні форми не тільки поєднуються разом у деяке ціле, але й об´єднуються в просте духовне споглядання і, насамкінець, піднімаються до мислення, яке має самосвідоміст. Це знання є тим самим пізнаним через мислення поняттям мистецтва та релігії, в якому все те, що є різним за змістом, пізнане як необхідне, а це необхідне пізнане як свободне.
Згідно з цим, філософія визначається як пізнання необхідності змісту абсолютного уявлення, а також необхідності двох його форм, – з одного боку, безпосереднього споглядання та його поезії, як і об’єктивного й зовнішнього одкровення, яке припускається уявленням, а з іншого боку, перш за все суб’єктивного входження в себе, потім також суб’єктивного руху зовні і ототожнення віри з передумовою. Це пізнання є, таким чином, визнанням цього змісту і його форми та звільненням від однобічності форм, піднесенням їх до абсолютної форми, яка саму себе визначає як зміст, залишаючись із ним тотожною й у цій тотожності являючи собою пізнання у собі та для себе сущої необхідності, яка була згадана. Цей рух, який і є філософією, є таким, який уже здійснено, який в кінці осягає власне поняття, тобто озирається назад тільки на власне знання.
Гегель Г. В.Ф. Енциклопедія філософських наук.
Конт о.
Щоб краще пояснити справжню природу й особливий характер позитивної філософії, необхідно, перш за все, кинути загальний погляд на послідовний рух людського духу, розглядаючи його у всій сукупності, бо ж одна ідея не може бути до кінця зрозумілою без знайомства з її історією… Закон полягає у тому, що кожна з наших головних ідей, кожна з галузей нашого знання проходить послідовно три різні теоретичні стани: стан теологічний або фіктивний; стан метафізичний або абстрактний; стан науковий або позитивний. Іншими словами, людський дух за своєю природою, у кожному із своїх досліджень користується послідовно трьома методами мислення, які за характером своїм суттєво різні і навіть протилежні один до одного: спочатку теологічним методом, потім метафізичним і, нарешті, позитивним методом. Звідси й виникають три філософії, які виключають одна одну, або три загальні системи поглядів на сукупність явищ: перша є необхідним вихідним початком людського розуму; третя – його визначеним і остаточним станом; друга – слугує тільки перехідною сходинкою.
Головною характерною рисою позитивної філософії є визнання усіх явищ такими, що підпорядковується незмінним природним законам, відкриття та зведення кількості яких до мінімуму й складає мету всіх наших зусиль, хоча ми і визнаємо абсолютно недосяжним та безглуздим пошук перших або останніх причин.
Конт О. Курс позитивної філософії