Ієрсінії чуми.

Збудник був відкритий А.Ієрсеном у 1894 році.

Морфо-бфологічна характеристика: короткі з закругленими кінцями грам негативні палички, мають бочкообразну форму. Забарвлюються метиленовим синім біполярно. Спор і джгутиків не мають. Утворюють капсулу. Не вимогливі до поживних середовищ. Ростуть при Т 5-370. На МПА утворюють плоскі з нерівними краями колонії, які нагадують кружевні хусточки. Ферментують деякі цукри до кислоти. Утворюють гіалуронідазу, фібринолізин, коагулазу, протеїнкіназу.

Резистентність

Антигени: має декілька антигенів: F1, V, W.

Патогенність і патогенез: вірулентність збудника пов’язана з його адгезією на епітеліальних клітинах різних органів і тканин в залежності від вхідних воріт інфекції. Велике значення у патогенності має „мишиний” токсин, який блокує функцію клітинних мітохондрій печінки і серця, а також викликає утворення тромбів. Крім того збудник утворює ендотоксин. Велику роль у патогенезі відіграють і ферменти патогенності: плазмокоагулаза і фібринолізин, які знаходяться у зовнішній мембрані бактеріальної клітини. При цьому відбувається порушення активації системи комплементу і з’являються геморагії і некроз лімфовузлів.

Патогенез і клінічні форми чуми залежать від вхідних воріт інфекції. Розрізнюють шкірну, бубонну, легеневу, септичну і інші клінічні форми чуми. При любій формі може бути вторинний сепсис. При цьому хворі виділяють збудника з сечею, випорожненнями, мокротою.

Імунітет: гуморальний і клітинний напружений.

Екологія і епідеміологія: Чума – зооноз з природною осередконністю. Резервуар інфекції – гризуни. Переносники – блохи. Перед спалахами чуми звично виникають епізоотії серед гризунів. Від людини збудник передається тільки повітряно-крапельним шляхом від хворих легеневою формою.

Лабораторна діагностика проводиться в режимних лабораторіях шляхом бактеріоскопічного дослідження матеріалу і обов’язкового виділення чистих культур мікроорганізмів. Її ідентифікують за морфологічними, біохімічними і антигенними властивостями на чутливих тваринах, а також у біопробах з застосуванням імунофлюоресцентного методу, ПЦР та ін. З трупів можливе виділення чумного антигену для постановки реакції термопреципітації.

Профілактика і лікування: застосовують живу вакцину зі штаму EV, імунітет зберігається протягом 6 місяців. Для лікування застосовують антибіотики.

Франсісели туляремії.

Збудник був відкритий Е.Францисом. Видова назва була дана по найменуванню районуТуляре у ЗША, де у 1912 році був виділений збудник – Francisella tularensis.До даного роду належить велика кількість бактерій, патогенність яких для людини не встановлена.

Морфо-біологічні властивості: дрібні грам негативні кокобактерії. Не мають спор і джгутиків. Утворюють мікрокапсулу. Аероби. Вимогливі до поживних середовищ: культивують на середовищах, до складу яких входить цистеїн, яєчний жовток, або на кров’яному агарі з цистеїном і глюкозою. Утворюють невеликі колонії білого кольору. На рідких середовищах ростуть на поверхні середовища. Ферментують глюкозу, мальтозу і інші цукри з утворенням кислоти. Деякі штами ферментують гліцерин, що застосовується для диференціації.

Антигени: вміщують Vi і О-антигени, пов’язанні з клітинною стінкою.

Патогенність і патогенез. Адгезія відбувається на епітеліальних клітинах респіраторного і кишкового тракту за рахунок капсули і білів зовнішньої мембрани клітинної стінки. Вони володіють високою інвазивною здатністю, про що говорить їх здатність потрапляти у організм людини через непошкоджену шкіру і слизові оболонки очей, носоглотки, харчового тракту. Потім вони потрапляють у лімфоцити регіонарних лімфатичних вузлів, де розмножуються і потрапляють у кровоносне русло, викликаючи стан бактеріемії. Токсичність пов’язана зі звільненням ендотоксину (ЛПС) при їх розпаді. Збільшуються лімфатичні вузли, печінка і селезінка. Розрізняють наступні клінічні форми: бубонну, ангінозно-бубонну, легеневу, генералі зовану, абдомінальну. Хвороба має гострий початок і триває 2-4 тижні. На шкірі є симетричний поліморфний висип.

Імунітет. Формується клітинний (ГПТ) і напружений гуморальний імунітет.

Екологія і епідеміологія: Туляремія – природно-вогнищева зооноз на інфекція. Природними хазяйками збудника є гризуни (ондатри, польовки, домові миші і ін.). Захворювання реєструється у багатьох видів тварин.. Зараження відбувається при прямому контакті людини з хворою твариною і їх трупами, а також через об’єкти зовнішнього середовища (вода, харчові продукти і ін.), інфіковані гризунами. У воді, харчових продуктах збудник зберігається тривалий час (до 130 днів). Може відбуватися трансмісійний шлях зараження при укусах комарів, кліщів і сліпнів.

Лабораторна діагностика:

• постановка шкірно-алергічної проби з тулярином;

• серологічний – розгорнута РА;

• бактеріологічний метод застосовують рідко і тільки у режимних лабораторіях.

Профілактика і лікування: застосовують живу вакцину Гайського - Еберта. Для лікування використовують антибіотики широкого спектру дії.