Дизентерійна амеба.
Амебіаз – інфекційна хвороба, яка спричиняється Entamoebae histolytica, супроводжується виразковим враженням товстого кишечнику , можливе утворення абсцесів у різних органах, течія хронічна.
Збудник відноситься до протозойних, відкритий у 1875 році російським вченим Ф.А.Лешем.
Морфологія і культуральні властивості: збудник існує у 2-х стадіях розвитку: вегетативній і цистній. Вегетативна стадія має декілька форм (тканинна, велика вегетативна, просвітна, передцистна). Циста (стадія покою) має овальну форму, діаметр 9-14 мкм, утворюється з вегетативної форми у кишечнику. Зараження відбувається при попаданні цист збудника у кишечник, де з них утворюються вегетативні кишені форми. Просвєтна форма довго існує у кишечнику, не викликає хвороби, але може перетворюватися на інвазивну, тканинну. Тканинна форма має розмір близько 30 мкм і є рухомою внаслідок формування псевдоподіїв. Вона може виявлятися у свіжих фекаліях, проникає у слизову оболонку товстого кишечнику, викликає виразкове враження, може фагоцитувати еритроцити (гематофаг).
Резистентність: цисти у фекаліях і воді можуть зберігатися до 1 місяця, на продуктах харчування, овочах – декілька днів; тканинна і просвітна форми гинуть через 30 хвилин.
Епідеміологія: амебіаз – антропонозне захворювання. Джерело інфекції – людина, механізм передачі – фекально-оральний, путь харчовий (вода, овочі, фрукти), контактно-побутовий.
Патогенез: вражається верхня частина товстого кишечнику, іноді пряма кишка. Відмічається частий рідкий стул, у випорожненнях – гній, кров. Може відбуватися перфорація кишечнику з розвитком перитоніту. З током крові амеба може проникати у печінку, легені, головний мозок – розвивається внекишковий амебіаз.
Імунітет – нестійкий.
Лабораторна діагностика:
Мікроскопічне дослідження фекалій, вмісту абсцесів внутрішніх органів. Мазки забарвлюють розчином Люголя і гематоксиліном.
Серологічний – РЗК, РНГА.
Лікування і профілактика: лікування просвітних форм – похідні оксихінолону –хініофон, ентеросептол, мексаформ, інтестопан, а також з’єднання миш’яку – амінарсон, осарсол; діючі на тканинні форми – еметін; при всіх формах – похідні імідазолу – метронідазол.
Профілактика пов’язана з виявленням хворих і носіїв.
Токсоплазмоз – зоонозне інфекційне захворювання, яка спричиняється внутріклітинним паразитом Toxoplasma gondii, яке супроводжується паразитемією, враженням різних органів; у людини клінічні прояви поліморфні, або захворювання тече безсимптомно.
Збудник належить до протозойних, відкритий у 1908 році Ш.Ніколем і Л.Мансо.
Морфологія: у житті Toxoplasma розрізняють декілька стадій: характерну форму мають ендозоїти (трофозоїти) – апельсинова долька чи на півмісяць розміром 4-7 х 1,5-2 мкм. При забарвленні за Романовським-Гімзою цитоплазма має голубий колір, ядро – рубіново-червоне. Токсоплазми вирощують у курячих ембріонах і на культурі тканин, а також шляхом зараження білих мишей.
Резистентність чутливі до високих температур, 50% спирту, 5% розчину аміака.
Епідеміологія: розповсюдженні кругом.
Джерелом інвазії є багато видів домашніх і диких тварин, а також птахи. Зараження відбувається при вживанні термічно недостатньо оброблених харчових продуктів (м’ясо, яйця, молоко). Кінцевим хазяїном токсоплазм е кішки і представники родини котячих, які виділяють з випорожненнями ооцисти збудника. Людина, яка інфікована токсоплазмами, не виділяє їх у навколишне середовище.
В організм людини збудник потрапляє аліментарним шляхом, іноді контактним (через травми шкіри і слизових оболонок), або повітряно-пиловим шляхом. Може відбуватися вертикальна передача.
Патогенез і клінічна картина: з током ліфи потрапляють у регіонарні лімфатичні вузли, розмножуються і потрапляють у кров, розносяться по всьому організму, потрапляють у клітини ретикулоендотеліальної системи і ЦНС, де утворюють цисти, які зберігаються десятиліттями.
Інкубаційний період біля 2 тижнів. Клінічна картина різноманітна і залежить від локалізації збудника. При вродженому токсоплазмозі можливі загибель плоду, самоповільні викидиші чи мертво народження, народження дітей з дефектами розвитку.
Імунітет стійкий. Розвивається також алергія.
Лабораторна діагностика:
мікроскопічний (забарвлення мазків за Романовським-Гімзою);
біологічний;
серологічний – РІФ, РНГА, РЗК, ІФА.
Алергічний – проба з токсоплазміном.
Лікування і профілактика: у лікування застосовують хлорідін. Найбільш ефективним є застосування дараприму з сульфаніламідними препаратами. При вагітності замість піріметаміну (дараприму) застосовують спіраміцин, який не проходить через плаценту.
До профілактичних мір відносять гігієнічні вимоги: особиста гігієна; термічна обробка м’яса; запобігання контакту з невідомими кішками.