Мікоплазми.

Цю групу складають мілкі прокаріоти, які не мають клітинної стінки. Їх клітини мають тільки цитоплазматичну мембрану і не здатні синтезувати пептидоглікан. Тому вони стійкі до пеніциліну і іншим антибіотикам, які блокують синтез клітинної стінки. Нерухомі, грам негативні. Ростуть на синтетичних поживних середовищах, але їх легше виділяти на культурах клітин. Факультативні анаероби. Утворюють колонії, які нагадують яєчню-глазунью.

Род включає декілька видів, з яки патогенними для людини є M. рneumoniae, до умовно-патогених – м. хоминис, ферментанс, орале та ін.

Мікоплазма пневмонії належить до мембранних паразитів, вона прикріпляється до епітеліоцитів верхніх дихальних шляхів. Після проникнення у клітину відбувається передача компонентів клітинної мембрани і мембрани мікоплазми. Мікоплазми розмножуються в іх цитоплазмі, утворюючи мікроколонії. Можливе гематогенне розповсюдження, особливо у дітей, у яких вражається поряд з легенями шлунково-кишковий тракт, печінка та інші органи. У фагоцитуючих клітинах мікоплазми можуть довго персисту вати і розноситися у різні органи. Утворює гемолізини. Вона подразнює клітини завдяки близькому контакту і дією на них продуктів метаболізму, наприклад, перекису водню. Це призводить до хронізації і повільної течії патологічного процесу.

Імунітет – клітинний і гуморальний (сироваткові імуноглобуліни А), недовготривалий, при важких формах – до 5-7 років.

Лабораторна діагностика: основний метод – серологічний (РНГА, РЗК, ІФА, РІФ з секретом бронхів і біоптатом).

Лікування – антибіотики тетрациклінового ряду.

Уреаплазма: у складі роду виділено 5 видів, з них один уреаплазма уреалітікум патогенна для людини і викликає враження сечостатевої системи. Клітини округлі або кокоподібної форми. Цитоплазматична мембрана має багато стеролів. У мембрані є субодиниця, яка нагадує мікро капсулу. Культивується на рідких поживних середовищах із стеролом і дріжджовим екстрактом. На щільних поживних середовищах колонії не мають характерного вигляду. Мікроаерофіли. Є мембранним паразитом, але розмножується у клітинах циліндричного епітелію уретри, при цьому ліпідні компоненти уреаплазми дифундують у клітинну мембрану. Крім того вони продукують фосфоліпазу, яка зв’язана з простагландинами еукаріотичних клітин, що можливо має відношення до передчасних полог.

Лабораторна діагностика проводиться бактеріологічним методом.

Лікування: антибіотики (макроліди і фторхінолони).

Хламідії.

Облігатні внутрішньоклітинні паразити. Розмножуються тільки внутрі зв’язаних з мембраною вакуолей у цитоплазмі клітин людини, ссавців і птахів. Розмноження відбувається у процесі унікального циклу розвитку, який складається у перетворенні дрібних елементарних тілець у більш крупні, які потім поділяються. Культивують у жовтковому мішку курячих ембріонів. На синтетичних поживних середовищах не розмножуються.. Мають 2 види антигенів. У людини захворювання викликають 2 види роду хламідія – C.psittaci і C.trachomatis. Перший вид крім людини є патогенним для ссавців і птахів, останній – тільки для людини.

Хламідії орнітозу. Наприкінці Х1Х століття захворювання називали пситтакоз 9 від psittacus – папуга), потім було доведено, що джерелом інфекції можуть бути різні види птахів і захворювання отримало назву орнітоз (від orniх – птах). Збудник - C.psittaci.

Морфологія і фізіологія: сферичні клітини, розміри яких залежать від стадії розмноження. Грам негативні. У клітині хазяїна утворюють мікро колонії або включення.

Патогенність і патогенез: збудник адгезується на рецепторах епітеліоцитів бронхів, бронхіол і лімфоцитів, проникає в них і розмножується Клітини розриваються і хламідії вражають все нові клітини і потрапляють у кров, далі у паренхіматозні органи. Персистенція у лімфоїдній тканині призводить до рецидивів захворювання.

Імунітет - гуморальний і клітинний, крім того розвивається ГЗТ.

Екологія і епідеміологія: зооноз з природною осередкованністю. Джерело інфекції – птахи. Люди заражаються повітряно-пиловим і повітряно-краплинним шляхом, птахи – аліментарним і аерогенним.

Лабораторна діагностика: серологічний, алергічний методи. Для виділення збудника використовують білих мишей, курячі ембріони.

Для лікування застосовують антибіотики: тетрацикліни і фторхінолони.

Хламідії трахоматіс поділяються на серогрупи і сировари в залежності від білків зовнішньої мембрани. Виділено декілька біоварів по їх різній здатності прикріплятися до різних клітин: циліндричному епітелію уретри і кон’юнктиви ока. Серогрупи 1-3 є збудниками венеричного гранулематозу, серогрупи Д-К виділяються при урогенітальному хламідіозі. Після загибелі хламідій виділяється ендотоксин, який викликає токсинемію. Вони можуть персистувати у організмі протягом тривалого часу. Лабораторна діагностика здійснюється бактеріологічним, імунофлюоресцентним методами та світловою мікроскопією при збільшенні у 2000 разів ( виявлення вакуолею у цитоплазмі вражених епітеліальних клітин). Для лікування використовують макроліди, фторхінолони, тетрацикліни.