еластичність. При обсягах випуску 0 < Q < Q_c попит еластичний (E_d > а при обсягах випуску Q_c < Q < 2Q_c — нееластичний < Ed < 0).

У результаті можна зробити такі висновки.

1. Від'ємний нахил кривої попиту означає, що монополіст може збільшити обсяг виробництва та продажу, лише встанов­люючи нижчу ціну за одиницю своєї продукції. Тому граничний дохід менший, ніж ціна (середній дохід) для кожної проданої одиниці продукції, крім першої.

2. Монополіст одночасно вибирає обсяг виробництва і ціну. Проте це не означає, що він «вільний» від ринкових сил у вста­новленні ціни і обсягу виробництва або що покупець повністю залежить від монополіста. Оскільки крива попиту монополіста фіксована, то він не може підвищити ціну без втрати обсягу про­дажу чи збільшити продаж без встановлення нижчої ціни.

3. На рис. 9.1 показано графічно, що на ділянці еластичного попиту зниження ціни збільшуватиме загальний дохід, а на не-еластичній ділянці зменшуватиме. Тому монополіст ніколи не вибере такої комбінації ціна — кількість, при якій загальний до­хід зменшується (MR < 0). Інакше кажучи, монополіст визнача­тиме ціну і обсяг виробництва лише на еластичній частині кривої попиту.

9.2. Монополія у короткостроковому та довгостроковому періодах

Намагаючись максимізувати прибуток, монополіст ви­користовує таке ж логічне обгрунтування, що й конкурентна фі­рма. Він вироблятиме кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечує більший приріст загального доходу, ніж збільшення загальних витрат. Точніше, фірма нарощуватиме виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Тому правило граничного випуску

MR = MC, (9.3)

яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною не­обхідною умовою максимізації прибутку для всіх типів ринкових структур.

Проте проблема максимізації прибутку монополістом розв'я­зується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна

відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рі­шення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Графічний розв'язок задачі максимізації прибутку фірмою-монополістом у короткостроковому періоді ілюструє рис. 9.2, а. Точка А відповідає умові MR = MC, а її координата на осі обся­гів визначає монопольний обсяг Qm. Потім знаходимо точку С на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Qm. Горизонтальна ко­ордината точки С на осі цін визначає монопольну ціну Pm. Якби фірма вибрала обсяг менший, ніж Qm, а ціну вищу, ніж Pm, то вона б недоотримала частини прибутку. Адже при обсязі вироб­ництва до Qm граничний дохід перевищує граничні витрати (MR > > MC), тому слід розширювати випуск до Qm. Якщо б фірма ви­брала обсяг виробництва більший, ніж Qm, а ціну нижчу від Pm, то кожна додаткова одиниця продукції приносила б їй збиток, бо на відрізку Q > Qm граничні витрати перевищують граничний

дохід (MC > MR).

Рис. 9.2. Максимізація економічного прибутку а) та мінімізація економічного збитку б) монополістом

Загальний дохід (виручка) TR чисельно дорівнює площі пря­мокутника P_mCQ_mO (добутку P_m • Q_m). Загальні витрати TC ви­значаються після встановлення ACm — середніх витрат виробни­цтва обсягу Qm. На величину ACm вказує точка В перетину вертикалі CQ_m із кривою АС. Таким чином, ТС чисельно дорів­нює площі прямокутника OAC_mBQ_m (добутку AC_m • Q_m). Тоді економічний прибуток монополіста 7t_m дорівнює площі прямоку­тника Pm CBAC_m.

У короткостроковому періоді монополіст може мати економі­чні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибу­тку середні витрати перевищують ціну (AC_m > P_m). Тоді фірма мінімізує лише свої збитки (рис. 9.2, б).

Для монополіста умови беззбитковості та закриття в коротко­строковому періоді такі самі, як і для конкурентної фірми: без­збитковість (P_m = min AC), закриття (P_m < min AVC).

Точка С на рис. 9.2, а визначає стан короткострокової рівно­ваги монополіста, тому що при досягненні ціни Pm та обсягові Qm на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Зазначимо, що за короткострокової рівно­ваги конкурентної фірми Р = МС, а фірми-монополіста Р > MC.

На монопольному ринку кривої пропозиції не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих витрат добрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничного доходу перетиналася з кривою граничних витрат у тій самій точці А, що й криві MR та MC на рис. 9.2, а. Тоді обсяг Qm залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо ви­значатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому са­мому обсягові пропозиції у випадку монополії можуть відповіда­ти дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціо­нальної залежності P = P (Q_s). Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягами випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому, не вико­ристовується. Для аналізу поведінки монополіста та інших фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, вирішальне зна­чення має співвідношення попиту і витрат, а не попиту і пропо­зиції, що справедливо лише для ринку досконалої конкуренції. Перетин кривих попиту і пропозиції, відомий маршаллівський хрест, визначають рівноважну ціну і обсяг випуску лише на гіпо­тетичному ринку досконалої конкуренції.

Аналізуючи поведінку монополіста в довгостроковому пері­оді, слід враховувати особливості монополії: відсутність супер­ників та існування вхідних бар'єрів для входження на ринок но­вих фірм. Тому, на відміну від конкурентних фірм, прибуток яких в довгостроковому періоді зводиться до нуля, монополіст може отримувати економічний прибуток і в довгостроковому пе­ріоді. Водночас зауважимо, що економічний прибуток монополі­ста в довгостроковому періоді, як і за умов досконалої конкурен­ції, не може бути від'ємним.

Якщо монополіст має збитки в короткостроковому періоді, то перед ним відкриті дві можливості. Перша полягає в тому, що він

може замінити даний ринок і знайти за його межами інший спо­сіб використання своїх ресурсів, які забезпечували б йому хоча б нульовий прибуток. Друга можливість полягає в тому, що розмі­ри виробничої потужності монополії не оптимальні, і тому вона може змінити їх чи отримувати хоча б нульовий економічний прибуток. Розглянемо процес довгострокового пристосування монополії, розпочавши з ситуації, коли монополіст отримує зби­ток (від'ємний економічний прибуток).

Звернемося до рис. 9.3, де D і MR — криві попиту і граничних витрат монополіста, LAC і LMC — криві його середніх та гранич­них витрат довгострокового періоду. Наявні потужності монопо­ліста характеризують криві середніх та граничних витрат корот­кострокового періоду SAC₁ і SMC₂. Оптимальний обсяг випуску при цьому становить Q₁. Однак при такому обсязі виробництва середні загальні витрати перевищують ціну (C1(Q1) > P1(Q1)) і монополіст має збиток, розмір якого дорівнює площі прямокут­ника P₁C₁E₁A.

Рис. 9.3. Оптимум монополіста в довгостроковому періоді

Як видно з рисунка, наявні потужності монополіста недостат­ні для того, щоб забезпечувати йому економічний прибуток на даному ринку. Проте в нього є перспектива. Розглянемо ділянку

обсягу виробництва Q'Q", в межах якої крива середніх загальних витрат довгострокового періоду виявляється нижчою від кривої попиту, яка одночасно є й кривою середнього доходу. Таким чи­ном, можливе таке розширення виробничої потужності монопо­ліста, оптимальне використання якої дало б йому змогу отриму­вати додатний економічний прибуток. З усіх можливих розмірів виробничих потужностей лише той дозволить отримувати мак­симальний довгостроковий прибуток, який відповідає перетину кривих LMC і MR (точка E). Оскільки довгостроковий оптимум передбачає також і короткостроковий оптимум (але не навпаки), то крива короткострокових граничних витрат SMC₂ буде перети­нати криву MR у тій самій точці Е. Інакше кажучи, оптимальна виробнича потужність у довгостроковому періоді на рис. 9.3 ха­рактеризується кривими SAC2 і SMC2. Використовуючи потуж­ність такого масштабу і випускаючи продукцію в обсязі Q2, мо­нополіст отримує прибуток, оскільки SAC2(Q2) < P2(Q2). Загальна сума прибутку окреслена площею прямокутника C2P2BE2.

Таким чином, у довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи і продаючи таку кількість продукції, при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам довгостроко­вого періоду. Отже, найкращий із короткострокових станів рівно­ваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.

MR = SMC₂ = LMC. (9.4)

Оптимальна потужність монополіста така, що криві середніх за­гальних витрат короткострокового, і довгострокового періодів доти­каються одна до одної в точці, що відповідає оптимальному випуску довгострокового періоду, E₂. їй відповідає точка E, де короткостро­кові граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Зауважимо, що точка E2 розміщена на низхідній частині кривої SAC2, яка харак­теризує оптимальну для даного монополіста виробничу потужність. Це означає, що оптимальний випуск Q2 передбачає неповне викори­стання оптимальної (з точки зору довгострокового періоду) потуж­ності. Якщо лінія попиту зміститься вгору праворуч, то при тій самій технології і виробничій потужності, тобто при тих самих кривих SAC2 і SMC2, точка E зміщуватиметься вгору вздовж SMC2, обсяг ви­пуску виявиться вище (точка Q2 зміститься праворуч), а ціна — ни­жче (точка P2, а разом з нею і C2 змістяться вниз).

Очевидно, що такий самий підхід може бути використаний для аналізу довгострокового пристосування монополіста, і коли б він отримував у початковому періоді прибуток і ставив за мету його збільшення.