ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

1. Поняття і види витрат.

2. Витрати в короткостроковому періоді.

3. Витрати в довгостроковому періоді.

7.1. Поняття і види витрат

Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: природні (земля, вода, ліси тощо), праця, капітал, під­приємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціо­нування цих ресурсів формуються й відповідні виробничі витра­ти. Так, використання природних ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, використання праці пов'язане із заробітною платою, капітал породжує такі види ви­трат, як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність — нормальний прибуток, що є також складником витрат виробництва. Отже, витрати виробництва — це вартість виробничих факторів, використаних для створення певної кількості благ.

Є два підходи до визначення витрат. Перший називають бух­галтерським. За ним витрати тлумачаться як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.

Другий підхід називають економічним. При цьому витрати розуміють, як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямів використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей (opportunity cost — англ.), або альтерна­тивні витрати.

Економісти розглядають витрати не в ретроспективі, як бухга­лтери, а у перспективі діяльності фірми. Вони цікавляться тим, якими будуть витрати в майбутньому, а також тим, як фірма мо­же перегрупувати свої ресурси з метою зменшення витрат та збі­льшення прибутків. Отже, вони повинні визначити вартості втра­чених альтернатив, тобто відмови від можливості ефективніше використати ресурси фірми.

Наприклад, альтернативні витрати на пшеницю, вирощену на даній ділянці землі, можна визначити як грошову виручку від ре­алізації картоплі, яка могла б бути вирощеною на цій ділянці.

На практиці, згідно з бухгалтерським підходом, витрати ви­значаються собівартістю фактично виробленої продукції, тоді як за економічним підходом, вони враховують, крім собівартості, й ті витрати, які пов'язані із залученням обмежених ресурсів з ін­ших ділянок виробництва.

Бухгалтерські витрати тотожні явним (зовнішнім), які ви­значаються сумою витрат на оплату виробничих ресурсів (сиро­вина, матеріали, паливо, робоча сила тощо), що купуються фір­мою. Якщо підприємство купує всі ресурси за вільними рин­ковими цінами, то бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати будуть менші, ніж альтернативні витрати на величину неявних витрат.

Неявні витрати (внутрішні) визначаються вартістю ресурсів, які є власністю даного підприємства (заробітна плата підприєм-ця-власника, яку він собі не виплачує, отримуючи дохід; можли­ва орендна плата за власну будівлю фірми тощо). Це грошові платежі, які б міг отримати підприємець при альтернативному використанні власних ресурсів. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити в банк на депозит, він може використо­вувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Отже, використовуючи влас­ні ресурси для організації виробництва, підприємець втрачає пе­вну грошову вигоду, яку міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів.

До неявних витрат належить і нормальний прибуток. Його розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або се­реднім для певної галузі. Нормальний прибуток — це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціа­тиви у сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийн­яття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток потрібен для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Отже, можна стверджувати, що:

Бухгалтерські і Неявні (внутрі- Економічні (альтер-

(явні, зовнішні) витрати шні) витрати нативні) витрати

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернатив­них витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом

підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній га­лузі, і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюється як різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. У мікроекономіці йдеться, як правило, про економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між виручкою (до­ходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже, розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяг еконо­мічного прибутку на величину неявних (внутрішніх) витрат.

Відмінність між економічним і бухгалтерським прибутком розглянемо на такому прикладі (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

РОЗРАХУНОК БУХГАЛТЕРСЬКОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ПРИБУТКУ (тис. грн)

Показник	Бухгалтерський розрахунок	Економічний розрахунок
Виручка (дохід)	145	145
Бухгалтерські (явні) витрати, всього	120	120
в тому числі: • матеріальні витрати	90	90
• заробітна плата	20	20
• проценти за кредит (100 тис. грн) за ставкою 10 %	10	10
Неявні (внутрішні) витрати, всього	—	30
в тому числі: • альтернативна вартість власного капіталу (200 тис. грн) за ставкою 10 %	—	20
• альтернативна вартість затрат часу підприємця-власника	—	10
Бухгалтерський прибуток	25	—
Економічний прибуток	—	-5

З табл. 7.1 видно, що підприємство отримало бухгалтерський прибуток в сумі 25 тис. грн, тоді як економічного прибутку немає (збиток становить 5 тис. грн). Отже, підприємцю-власнику доці­льно перейти в інший бізнес, який міг би давати йому 10 тис. грн (альтернативна вартість його затрат часу), а власний капітал в

розмірі 200 тис. грн вкласти в надійні цінні папери, що приноси-тимуть йому 10 % доходу щорічно.

Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так, розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття управлінських рішень, а для оподаткування використовується бухгалтерський підхід.

У деяких випадках у фірм виникають витрати, які вони не зможуть собі відшкодувати, якщо припинятимуть справу й вихо­дитимуть із галузі. Такі витрати називають незворотними ви­тратами, а їхня альтернативна вартість дорівнює нулю. Тому во­ни не беруться до уваги при прийнятті фірмою економічних рішень.

Існує багато класифікаційних ознак, за якими відбувається поділ витрат виробництва на різні види. Проте найбільше прак­тичне значення має поділ витрат (за їх відношенням до обсягу виробництва на постійні та змінні.

Постійні витрати (fixed cost — англ.) FC — це витрати, сума яких в певний період часу не залежить безпосередньо від розміру та структури виробництва.

Постійними витратами можуть бути видатки, пов'язані з ви­платою орендної плати за землю та майно, плата за кредит, стра­хові платежі, частина відрахувань на амортизацію будівель і спо­руд тощо.

Ці витрати потрібно оплачувати і тоді, коли фірма взагалі не виробляє продукції; вони не змінюються і тоді, коли змінюється обсяг виробленої продукції. Оскільки FC є сумою, яку треба сплатити незалежно від обсягу виробництва, то вони залишають­ся сталими.

Змінні витрати (variable cost — англ.) VC — це витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва — наприклад, заробі­тна плата, сировина, пальне, енергія, транспортні послуги.

Відмінність між постійними та змінними витратами має вели­ке значення. Постійні витрати повинні сплачуватися навіть тоді, коли продукція не виробляється взагалі. На змінні витрати під­приємець може впливати через обсяги виробництва.

Загальні (сукупні) витрати (total cost — англ.) TC — це сума постійних і змінних витрат.

TC = VC + FC. (7.1)

Загальні витрати з кожною додатковою одиницею продукції збільшуються на ту саму величину, що й сума змінних витрат.

Однак неправильно вважати, що всі змінні витрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні — ні. Слід брати до уваги те, що витрати одного і того самого виду можуть поводити себе по-різному. Існує значна кількість витрат, які в пе­вній ситуації щодо прийняття рішень є змінними, а в іншій мо­жуть бути постійними. В основі віднесення витрат до тих чи ін­ших лежать два чинники: тривалість періоду, що розглядається для прийняття рішення, та диференціації виробничих факторів. Як правило, часові періоди поділяються на короткострокові і до­вгострокові. У довгостроковому періоді всі витрати стають змін­ними. Наприклад, якщо термін для звільнення з роботи становить для робітників два тижні, то витрати на їх заробітну плату за цей термін постійні. Навіть при зниженні обсягу виробництва немо­жливо негайно звільнити робітників. Якщо ж за проміжок часу брати рік, то практично всі витрати на оплату праці стають змін­ними.

Постійні витрати можуть виникати в результаті договірних відносин (лізингові угоди, угоди про найм та оренду тощо). Важ­ливо зазначити, що характер поведінки витрат (постійні чи змін­ні) залежить від ситуації, в якій приймається рішення.

Для підприємця важливою є інформація про те, які не просто його витрати, а витрати на виробництво одиниці продукції, тобто середні витрати.

Середні витрати AC (average cost — англ.) визначаються так:

TC

AC = —. (7.2)

Q

Відповідно розраховуються середні постійні витрати (average fixed cost — англ.) та середні змінні витрати (average variable cost — англ.):

FC

AFC = ; (7.3)

Q

VC

AVC = —; (7.4)

Q

AC(ATC) = AFC + AVC . (7.5)

Приймаючи рішення про обсяги виробництва, слід враховува­ти не тільки середні витрати, а й граничні або маржинальні (marginal cost — англ.).