Олег Ольжич (1907-1944)

Олег Олександрович Кандиба народився 1907 року в Житомирі в сім’ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у школі на Київщині. У 1923 р. він виїхав разом із матір’ю з України і в Берліні зустрівся з батьком, який ще 1919 р. емігрував з України. Незабаром родина переїхала у Прагу. У 1924 р. Олег вступив на філософський факультет Карлового університету (Прага), паралельно навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши університет, у 1929 р. написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Став відомим вченим-археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був запрошений у США до Гарвардського університету читати лекції з археології.

У 1929 р. після заснування ОУН (Організації українських націоналістів) Ольжич став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор організації, згодом став заступником голови проводу ОУН.

У 1935 р. у Львові вийшла збірка Ольжича «Рінь».

У 1938 р. він заснував Український науковий інститут у США.

У 1940 р. У Празі вийшла збірка Ольжича «Вежі».

Після розколу ОУН у 1940 р. Ольжич очолив відділи ОУН на Правобережжі України і Києві.

У 1941 р. після заборони рейхкомісаріатом діяльності ОУН перейшла в підпілля, Ольжич переїхав до Львова.

У 1944 р. у Львові Олега Ольжича схопили гестапівці, цього ж року вбили у концтаборі Заксенхаузен.

У 1946 р. вийшла посмертна збірка «Підзамчя».

Творчість О.Ольжича сповнена вольових імперативів, героїзму, пориву, діяння. У вірші «Воно зросло з шукання і розпуки» поет малює узагальнений образ молодих патріотів, відважних лицарів, борців за національну ідею. У поезії гармонійно поєднані оптимізм, радість пізнання життя і мужність, сила фізична і духовна. Молоді люди готові до самопожертви, боротьби. Цей образ прекрасного майбутнього запозичено в Максима Рильського, творчістю якого захоплювався Олег Ольжич.

Дослідники творчості Олега Ольжича відзначають, що його вірші мають два крила: публіцистичні, гострі, з пафосом боротьби, і поезії, у яких віддзеркалились фахові знання та зацікавлення автора.

«Галли»

О, невмолимі скам’янілі дні.

Міцна рука над людьми і богами.

… Чигає там, у сірій далині, лягає горами за нами.

Ми подолаєм знов. Ще не одні нам скоряться.

Над все є рівна криця.

Та нам також судилося розбиться

Колись і десь об гори кам’яні.

У вірші «Галли» автор поглядом ученого розглядає історію, намагається вловити дух і атмосферу давнього життя, передісторію людства, щоб знайти там проекції у сьогоднішній день, аби силою історичного минулого надихати сучасників. Галли – давній народ, який жив переважно на території сучасної Франції. Його визначальна ознака – кипуча енергія, відвага, бажання нових завоювань, потяг до нових просторів. Їхня доба – формування нових народів. Галли сміливо йдуть уперед у передчутті нових земель, нових пригод. Автор описує таємничу і загадкову душу народу, що прагне уціліти, самоствердитися. В останніх рядках робить поетично-історіософський висновок про циклічність розвитку людства в часі, про закономірність життя і смерті. Усвідомлення того, що галлам «судилося розбиться колись і десь об гори кам’яні», не зменшує їхньої відваги, а примножує її, наповнює її поривом і надією. Саме такими прагнув бачити своїх сучасників Олег Ольжич.

Археологічний мотив звучить і в цій поезії:

«Рінь»

Де шлях у жовті врізується стіни і урвище над закрутом стримить, Наш погляд, неуважливий на мить, затримує жорсткий прошарок ріні.

Вона суха і сіра. Але вії примкнеш перед камінням у піску –

І раптом чуєш силу вод рвучку та різкість вітру, що над ними віяв.

Рінь – дрібне каміння, обточуване водою, вітром, для поета ж головне те, що це німий свідок історії, який багато міг би розповісти про минуле. Вчений-археолог шукає у камінні досвід людства, чиїсь перемоги і поразки, суть історії. Використовуючи свої знання археолога, філософа, історика, Олег Ольжич вибудовує власну світоглядну та естетичну концепцію, згідно з якою минуле, сучасне і майбутнє – це неподільний ланцюг. Відтак автор намагається оживити історію, окремі матеріальні предмети, що збереглися віддавна – камінь, уламки кераміки, а також реконструювати засобами слова її дух як вічну боротьбу. Образ каміння один з улюблених в Ольжича: «Я – камінь з Божої пращі» (праща - стародавня ручна зброя для метання каменя). «Поєднання замінності», твердості з енергією дії витворює модель, характерну для поезії Олега Ольжича.