Стрiлецька поезiя

Художнє явище, яке iсторики лiтератури означають як «стрiлецька поезiя та пiсня», репрезентують насамперед В. Бобинський (1898-1938), О. Бабiй (1897-1975) та Р. Купчинський (1894-1978). Якщо твори першого виходили неодноразово (востаннє в 1990) у доволi повному обсязi й посiли певне мiсце в лiтературному процесi, правда, поруч iз такими в стильовому планi вiдмiнними вiд нього поетами, як С. Тудор та О. Гаврилюк, то два наступнi не включилися в жодну радянську антологiю i залишаються досi невiдомими широкому загалу читачiв.

О. Бабiй (народився в 1897 р. на територiї теперiшньої Iвано-Франкiвщини, помер у 1975 р. в м. Чикаго) – син селянина: у лавах сiчових стрiльцiв захищав, як i багато патрiотично настроєних юнакiв того часу Захiдно-українську Народну Республiку вiд польських окупантiв (згодом написав на цю тему поему «Гуцульський курiнь» та повiсть «Першi стежi», 1937); був одним iз фундаторiв, разом iз В. Бобинським та Ю. Шкрумеляком, групи поетiв-символiстiв «Митуса» (1922). Здобувши вищу освiту в Українському педагогiчному iнститутi iм. М. Драгоманова в Празi зi ступенем доктора фiлологiї, брав активну участь у лiтературно-мистецькому життi Львова як письменник i журналiст. Високу оцiнку його збiркам «Ненависть i любов» (1921) та «Поезiї» (1923) дав В. Бобинський уже пiсля того, як дороги їх розiйшлися. У статтi «Лiтературне життя по цей бiк Збруча» вiн вiдзначив у них «справдi своєрiднi i тому беззакиднi майже поезiї, в яких автор хоче дати (й справдi дає) вислiв своєму почуттю, тiсного зв'язку з живим життям народу, в них яскраво виявляється вразливiсть поета на суспiльнi кривди широких працюючих мас i безмiр щирої любовi селянської дитини до своїх найменших i єдиних братiв. Цi поезiї Бабiя найдозрiлiшi, найбiльш мужнi i найсупiльнiшi пiд оглядом взаємовiдношення внутрiшньої i зовнiшньої форми, що виступають тут не в штучному, накиненому, а в конечному, органiчному зв'язку.

Життя й творча бiографiя Р. Купчинського (народився в 1894 р. на Тернопiльщинi, помер 1978 р. поблизу Нью-Йорка) багато в чому схожа з бiографiєю О. Бабiя. Теж воював у сiчовiх стрiльцях, розповiвши згодом про цi подiї в романi-трилогiї «Заметiль» («Курилася дорiженька», «Перед навалою», «У зворах Бескиду»); працював журналiстом, зокрема в редакцiї газети «Дiло». Великою популярнiстю користувалися пiснi на його слова, а часто й з його музикою; багато з них сьогоднi знову повертається до життя («Зажурились галичанки», «Човник хитається», «Накрила нiчка», «Їхав стрiлець на вiйноньку» та iн.), у яких яскрiє багатий дiапазон настроїв – вiд героїчно-урочистого до гумористичного. За життя Р. Купчинський не видав жодної збiрки поезiй, i лише в 1983 р. український поет i критик з Нью-Йорка Б. Бойчук упорядкував i випустив книжку «Недоспiванi пiснi».

Згаданих вище поетiв об'єднувала, принаймнi, на початку їх творчого шляху, зокрема, прихильнiсть до символiзму. У кожного з авторiв вона мала свої особливостi: якщо В. Бобинський прагнув переплавити в своєму стилi витонченiсть версифiкацiї європейських поетiв з українською фольклорною символiкою, передати тонкi порухи пiдсвiдомостi, то О. Бабiй був радше поетом споглядально-рефлективного плану, чиї вiршi порушують проблеми людської цивiлiзацiї, життя i смертi, таємницi буття, у його творах зустрiчається точна й несподiвана метафора, А. Р. Купчинський любить персонiфiкувати природу, при цьому або психологiзує пейзаж, або матерiалiзує через природнi явища власний психологiчний стан, iнодi досягаючи в пейзажi поширеного фiлософського узагальнення.

На жаль, на повну силу не розкрився талант нi О. Бабiя, нi талант Р. Купчинського. Вiдiйшовши вiд захоплення символiзмом на початку 20-х рокiв, вони не знайшли засобу щодо його оновлення й поглиблення; О. Бабiй збивався на багатослiв'я й декларативнiсть у вiршах кiнця 20-30-х рр., а Р. Купчинський майже перестав писати вiршi. Те саме спостерiгаємо i в iнших поетiв цiєї групи: лиш коли-не-коли зблисне оригiнальний образ у вiршах Ю. Шкрумеляка, як, примiром, в «Авелевiй жертвi», Л. Лепкий залишився автором кiлькох популярних пiсень, а М. Голубець, автор кiлькох збiрок у стилi «Молодої музи» й вiршiв з воєнного часу, став вiдомий своїми дослiдженнями з iсторiї українського мистецтва.

Стрiлецька поезiя стала не тiльки i, може, не стiльки фактом iсторiї української лiтератури, як фактором пробудження нацiональної свiдомостi, державницьких змагань народу. Як лiтературне явище вона є перехiдною ланкою мiж символiзмом початку столiття й новим поколiнням поетiв.