1.2 Правове регулювання та умови укладення шлюбу

Конституція України визнає людину найвищою соціальною цінністю. Події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою та започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків визначаються у ст. 49 ЦК України, як акти цивільного стану.[13, с. 42] Серед них можна виділити акти в яких зафіксовано факти, що впливають на правове становище громадянина. Це факт укладення шлюбу та його розірвання.[11, с.108]з сислки робляться всі однакові по всьому тексту! .[11, с.108] або [11]

Шлюб – інститут, який регулює відносини між чоловіком та жінкою. Саме шлюб в людському суспільстві вважається єдино прийнятною, соціально схваленою та закріпленою законом формою.

Правове регулювання сімейних відносин є основним завданням Сімейного кодексу України (СК України), який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. [7]

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

У законодавчому визначенні поняття шлюбу сформульовані основні його ознаки: 1)шлюб – це сімейний союз. Шлюб створює сім’ю, а не спрямований на її створення; 2) у шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. У деяких державах (Бельгія, Голландія) сексуальні меншини добилися внесення змін до законодавства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. Можливість «шлюбу» між особами однієї статі суперечить християнській моралі, канонам інших релігійних вірувань, не узгоджується вона й з моральними засадами нашого суспільства, а тому приклад цих держав в Україні не був запозичений; 3) реєстрація шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану з дотриманням відповідних правил, визначених законом. Без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий «цивільний шлюб» - це побутова категорія, яка відображає наявність лише однієї ознаки шлюбу – сімейного союзу жінки та чоловіка. Відсутність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім’ї, але не мають статусу подружжя; 4) ціль – створення сім’ї; 5) породжує права та обов’язки; 6) укладається без зазначення строку дії.

Досвід історії свідчить, що шлюб залишається єдиною найдосконалішою формою організації сімейного життя чоловіка і жінки та здійснення важливих соціальних функцій. [12, с.51-52]

Умовами укладення шлюбу є обставини, необхідні для державної реєстрації укладення шлюбу і визнання його дійсним, тобто таким, що має правову природу (зміст).

Умовами укладення шлюбу є:

1) Добровільність (ст. 24 СК України). Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Зміст ст. 24 Сімейного кодексу України відповідає змісту ст. 51 Конституції України. Таке закріплення вільної згоди жінки та чоловіка як основи укладення шлюбу свідчить, що дана умова випливає із самої сутності шлюбу, як добровільного союзу вільних у своєму виборі чоловіка та жінки, що мають наміри його укласти. Взаємна згода осіб на шлюб передбачає наявність у них свободи волі, яка означає, що особи, які укладають шлюб, є дієздатними, вони розуміють значення своїх дій і здатні керувати своїми вчинками. Справжня свобода волі передбачає можливість вибору варіантів поведінки, можливість орієнтації в ситуації. Щодо належного дотримання умови про згоду на шлюб треба зазначити, що ця згода має бути вільною, вона передбачає виключення помилки щодо обставин вступу у шлюб і, зокрема, що найголовніше, - щодо іншої особи, з якою шлюб укладається. Тільки тоді може бути належно забезпечена свобода волі.

Гарантією вільного волевиявлення особи, яка дає згоду на шлюб, є закріплене сімейним законодавством правило про те, що така згода має бути виражена особисто – при подачі заяви про реєстрацію шлюбу та при реєстрації шлюбу, коли присутність осіб, які укладають шлюб, є обов’язковою. Сімейне законодавство не знає інституту укладення шлюбу через представника.

Отже, добровільність укладення шлюбу має підтверджуватися такими чинниками:

- волевиявлення чоловіка та жінки, які мають намір укласти шлюб має бути виражено вільно і незалежно;

- не визнається шлюбом союз, що виник у результаті примусу;

- законодавство передбачає особисте вираження волі на укладення шлюбу;

- не властиве укладення шлюбу через представників (проте закон допускає можливість подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представників, за умови, що їх повноваження нотаріально засвідчені; якщо виникли обставини, через які особа не може з’явитися до державного органу РАЦС у встановлений день, це може слугувати підставою клопотати про перенесення дати реєстрації шлюбу);

- вільне укладення шлюбу передбачає відсутність насильства, погроз та інших негативних впливів на психіку особи, або осіб, що мають намір укласти шлюб (встановлення факту фізичного чи психічного насильства спричиняє визнання шлюбу недійсним).

Звичайно, закономірним є те, що не можна вважати вільною згоду на укладення шлюбу особи, яка визнана судом недієздатною або ж якщо така згода отримана від особи, яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або іншому стані, який виключає адекватність поведінки і розуміння того, що відбувається.

Отже, встановлення в сімейному законодавстві вимоги про вільну взаємну згоду на укладення шлюбу є неодмінною умовою його дійсності.

Ще однією умовою укладення шлюбу можна вважати обов’язок наречених повідомити один одного про свій стан здоров’я. Такий обов’язок покладається на них ст. 30 Сімейного кодексу України. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених. Порядок здійснення медичного обстеження наречених встановлено Кабінетом Міністрів України (постанова «Про затвердження Порядку здійснення добровільного медичного обстеження наречених» від 16 листопада 2002 року №1740).[ 16, с.118-120]

2) Другою обов’язковою умовою укладення шлюбу закон визначає досягнення особами, які вступають в шлюб, шлюбного віку.[12,с.59] Шлюбний вік – складна правова категорія, основою для визначення якої є не лише і не стільки здатність до статевого життя і зачаття дитини. Шлюбний вік визначається з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного росту організму, стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку людини.[18, с.47] Відповідно до ст. 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки – 17 років, для чоловіка – 18 років. Такого віку вони мають досягнути на день реєстрації шлюбу, а не на день подачі заяви в органи РАЦС.

У ч. 2 ст. 23 Сімейного кодексу України передбачена можливість надання права на шлюб особам, які досягли 14 років. Для цього необхідно мати рішення суду. Заява про надання особі, яка досягла 14 років, права на шлюб повинна розглядатися судом в окремому провадженні (ч.3 ст. 234 ЦПК України). При цьому до участі у справі залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви. Оскільки головним критерієм у цій справі є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника. [12, с.60]

Резолютивна частина рішення повинна відповідати вимогам ч. 2 ст.23 СК України, згідно з якою суд надає право на шлюб ( а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім’я та по батькові, право на шлюб з якою надається судом. [6] Отже, взаємна добровільна згода чоловіка і жінки, які вступають у шлюб, а також досягнення шлюбного віку передбачено в якості обов’язкових умов укладення шлюбу.

Перешкоди до укладення шлюбу – це обставини, за наявності яких державна реєстрація укладення шлюбу неможлива і неправомірна. Перешкоди перераховані у ст.ст. 25, 26 СК України. Їх перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає і включає:

1) жінка і чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього. Ця заборона випливає із принципу одношлюбності (ст.25 СК України). Якщо особа перебувала в шлюбі раніше, то вступаючи в шлюб вдруге, вона має подати в орган РАЦС документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання шлюбу недійсним);

2) не допускається укладення шлюбу між родичами прямої лінії споріднення (висхідної, низхідної), а також між повно рідними і неповнорідними (ті, які мають спільних батька або матір) братами і сестрами. До родичів по прямій лінії відносяться ті, які походять один від одного (батько і донька, бабуся і внук). Ця заборона продиктована як медико-біологічними, так і морально-етичними нормами. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця(теоретично менша ступінь небезпеки для здоров’я);

3) не допускається укладення шлюбу між особами, з яких хоча б один визнаний судом недієздатним (рішення суду до державної реєстрації шлюбу, якщо після – то це підстава для розірвання шлюбу);

4) не можуть вступати у шлюб усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між ними може бути зареєстрований, якщо буде скасоване усиновлення. В основу цієї перешкоди покладено моральні та етичні фактори.

Цей перелік перешкод є вичерпним. Відмова органу РАЦС за іншими підставами буде неправомірною. Орган РАЦС на прохання зацікавлених осіб може здійснити необхідну перевірку, або якщо є відомості про певні перешкоди до шлюбу, то державна реєстрація шлюбу відкладається, про що повідомляються особи, які подали заяву про вступ до шлюбу.[12, с.60-61]