2.2 Розірвання шлюбу за рішенням суду

Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначає, що розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК України; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК України. [6]

Розірвання шлюбу в судовому порядку здійснюється відповідними судами загальної юрисдикції у порядку окремого або позовного провадження на підставі поданої заяви або позову відповідно.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, що має дітей. Характерною особливість таких справ є наявність згоди між дружиною та чоловіком щодо розірвання шлюбу. Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя подає до суду письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.[8] Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей) з дотриманням нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.[6]

У випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного із подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.[10, с. 16]

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя. [6] Суд, як правило, не з’ясовує причин подання заяви про розірвання шлюбу та не вживає заходів до примирення подружжя, однак зобов’язаний узяти до уваги та забезпечити захист інтересів дітей, батьки яких розлучаються.

У порядку позовного провадження судами загальної юрисдикції розглядаються справи про розірвання шлюбу у випадках, коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органів РАЦС чи суду.

Провадження у справі відкривається судом на підставі позовної заяви, поданої одним з подружжя у встановленому порядку. [8] За загальними правилами підсудності, встановленими ст. 109 ЦПК України, позови фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання чи місцем її перебування, тобто у позовах про розірвання шлюбу за місцем проживання чи перебування відповідача. Водночас, позови про розірвання шлюбу та позови про стягнення аліментів можуть пред’являтися за місцем проживання позивача у випадках, коли на його утриманні малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них (ст. 110 ЦПК України).[16, с.216-217]

Згідно з ч. 2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року. Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, - припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв'язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнано іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року за умови, якщо батьківство щодо неї визнано іншою особою або за рішенням суду

відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (частини 3, 4 ст. 110 СК України).[6]

Відповідно до ст. 111 СК України під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Сімейний кодекс України не містить переліку таких заходів, однак в п. 5 ст. 191 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

З метою встановлення обставин справи суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини наміру розірвати шлюб, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші істотні обставини. Зокрема, суд повинен встановити наявність або відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу. Якщо у процесі розгляду справи буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу. [12, с.98]

До липня 2010 року розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, підлягало реєстрації в органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка. Але у зв’язку з прийняттям 1 липня 2010 р. Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яким було внесено зміни до Сімейного кодексу України, цей порядок було змінено. Відповідно до перехідних положень вказаного закону рішення про розірвання шлюбу, прийняті судом до 27 липня 2010 року, підлягають реєстрації в органі РАЦС. Рішення ж суду про розірвання шлюбу, прийняті після 27 липня 2010 року, що набрали законної сили, є документами, що посвідчують факт розірвання шлюбу і додаткової реєстрації не потребують. Тому особам, шлюб між якими розірвано у судовому порядку після 27 липня 2010 року, свідоцтво про розірвання шлюбу не видається. Відповідне свідоцтво видається лише особам, які розривають шлюб у позасудовому порядку шляхом звернення до органів РАЦС.

Рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення судового рішення для внесення відомостей до державного реєстру атів цивільного стану громадян. В актовому записі про шлюб органом РАЦС робиться відповідна відмітка про його розірвання. Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду також робиться в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану. [8]

Правові наслідки розірвання шлюбу полягають у припиненні на майбутнє між подружжям особистих немайнових та майнових відносин, що існували між ними під час шлюбу. При цьому деякі з них припиняються саме з моменту розірвання шлюбу, а деякі за бажанням одного із подружжя чи відповідно до закону продовжують тривати ще певний час.

Так, відповідно до ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права непрацездатної та потребуючої матеріальної допомоги особи на утримання, яке виникло у неї на час шлюбу (воно припиняється з настанням інших обставин – наприклад, з поновленням працездатності цієї особи, реєстрацією з нею повторного шлюбу тощо).З моменту розірвання шлюбу втрачається право на спадщину за законом після смерті колишнього чоловіка (дружини), право на пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою другого з подружжя за встановленими у законі підставами тощо.[12, с.104-105]