Роздід 5

Вчинок як духовна константа особистості

5.1 Типологія вчинку

Незважаючи на ступінь наукового розуміння сутності та внутрішньої структури людських учинків, кожен дорослий, і передусім педагог, прагне, щоб з боку вихо­ванця вони були доброчинними, тобто такими, що при­носять" користь іншим. При цьому ніхто не заперечує, що користь може бути однаковою мірою як- матеріальною, так і морально-духовною стосовно певної особи. Таке уявлення про сутність учинку визначає характер заходів педагога, спрямованих на спонукання вихованців до вия­ву ними певних моральних дій. Щоправда, при їх плану­ванні вихователь здебільшого прагне, щоб дитина здій­снювала вчинки в межах відносин "Я — Тобі".

5.1.1

Практикування й оцінювання вихованцями безпосередніх і опосередкованих учинків

Визначальною ознакою таких відносин є одночасна просторова представленість двох суб'єктів, що наочно сприймають один одного. У такій ситуації створюються реальні умови для взаємного пізнання ними емоційних станів, реакцій і переживань, для виникнення процесу спілкування, що супроводжує певний вчинок. За різної змістової спрямованості такі вчинки прийнято кваліфіку­вати як безпосередні, оскільки їх виникнення й перебіг відбуваються віч-на-віч.

Певна річ, вони є й генетично первинними і вна­слідок цього становлять важливу частину морально-ду­ховного досвіду особистості.

Усе ж слід прагнути, щоб цей досвід вчасно збагачу­вався вчинками, які об'єктивують людські відносини "Я — Вам". Характерною ознакою цих відносин є те, що вихованець створює виховний результат, який поши­рюється на певну групу людей. Таким чином, вчинкове поле вихованця стає ширшим.

5.1

Типологія вчинку

Безпосередні вчинки на зразок "Я — Вам" дитина спочатку здійснює стосовно своїх батьків, потім своїх найближчих друзів, згодом стосовно однокласників.

Учинки в системі "Я — Вам" є важливим показником морального розвитку особистості, оскільки за їх функціонування відбувається поступове відбрунькування самої моральної цінності від суб'єкта, на якого її спрямо­вано, і набуття нею безпосередньої суб'єктивної значу­щості як спонуки до відповідної моральної дії.

Незважаючи на виховну вагомість морального досвіду особистості, який виник на основі її безпосередніх вчин­ків, він має певні обмеження, що зрештою відображаєть­ся на її загальній морально-духовній вихованості. Йдеть­ся про істотне доповнення цього досвіду психологічно іншими поведінковими ситуаціями, коли моральна дія вихованця розгортається поза безпосереднім сприйман­ням особистості, яка її очікує для задоволення власних потреб.

Такі ситуації на відміну від описаних вище безпосе­редньо розгортаються і протікають у межах відносин "Я — заради Тебе". Вчинки такої природи кваліфікують­ся як опосередковані. У виховній практиці вони спонтан­но виникають, однак вихователь звертає на них менше уваги, і якщо разом із вихованцями аналізує їх, то робить це поверхово.

Зміст опосередкованих учинків вихованців можуть становити ситуації, коли вихованець наводить порядок у речах, якими користується разом із товаришем.

До опосередкованих відносять і вчинки, що реалізу­ють відносини "Я — заради Вас". Тут вихованець здій­снює суспільно важливий учинок заради інших людей, які на час вияву такого вчинку відсутні. Тож вихованець лише в уяві може розпочати спілкування з тим, хто стане об'єктом його зусиль. Прикладом таких учинків може бу­ти прибирання вихованцем рекреаційного куточка, яким користуватимуться учні всього класу.

Психологічно складнішими є опосередковані вчинки, коли вихованець заради ровесника, який у той час

154

155 Розділ 5

Вчинок як духовна константа особистості

відсутній, клопочеться чи заступається за нього. Такі вчин­ки є справжнім показником моральної зрілості особистості. Педагог має спеціально створювати ситуації для вправляння вихованців не тільки в безпосередніх, айв опосередкованих учинках, а вони (і ті, хто є суб'єктами таких вчинків, і ті, на кого вони спрямовані), у свою чер­гу, мусять об'єктивно і всебічно їх емоційно оцінювати для підвищення їх стійкості і дієвості.