Вичерпання вихованцем своїх добродійних можливостей

У складному процесі виховання перед педагогом постають завдання різного масштабу: одні з них є визна­чальними для морально-духовного розвитку зростаючої особистості, інші — лише необхідними сходинками до досягнення цієї мети. Останні завдання називають так­тичними.

Одним із центральних педагогічних завдань є форму­вання у вихованця загальної спрямованості на іншу людину як психологічної основи розгортання суспільно значущого виховного процесу на всіх етапах його ор­ганізації. Це завдання дуже ускладнюється з огляду на внутрішні особливості зростаючої особистості. Річ у тім, що первинно у дитини виникає відношення "Світ-до-Мене" як відповідь насамперед на її фізичну безпо­радність. Саме через це маленька дитина не може жити без матеріального й психологічного обслуговування з бо­ку рідних та інших дорослих. Якщо це відношення куль­тивувати надмірно, то згодом виникнуть значні виховні ускладнення.

Поступово у дитини утвердиться уявлення, що вона є центром, до якого тягнуться всі "ниті життя", а людський світ — то лише джерело задоволення всіляких її потреб. Зрозуміло, що подібна установка доволі небезпечна для розвитку особистості, тому її слід якомога раніше корегу­вати, змінювати на протилежну, формувати відношення "Я-до-Світу". Тож повернутися "внутрішнім обличчям" до людини — є першою необхідною умовою морально-духовного зростання особистості.

Власне, всі суспільно схвальні вчинки мають своїм підґрунтям узагальнене відношення "Я-до-Світу". Щоб це відношення увійшло у внутрішній досвід суб'єкта, потрібно поряд із дією "НА" водночас пропонувати дитині дію "ДАЙ", і на цій основі вправляти її у моральних учин­ках. У процесі такого вправляння виникає сприйняття себе як творця (суб'єкта) моральної дії, від зусиль якого зале-

5.1

Типологія вчинку

жить досягнення певної мети, і внаслідок чого форму­ється позитивна самооцінка та моральний образ "Я в цілому".

Вчинок, суб'єктом якого виступає лише окремий індивід, містить і певні вади, оскільки покладання тільки на себе не завжди дає очікуваний результат.

Так, часто з об'єктивних причин (зайнятість важли­вою справою, погане фізичне самопочуття, брак певних здібностей тощо) вихованець не в змозі виявити пік­лування про товариша. Це означає, що моральний учи­нок не відбувся. Такий вихованець не переживає до­корів сумління, адже, на його думку, прагнення у нього було благородним, та обставини зашкодили його здійсненню. Відтак можливості його вичерпані. Подібні моральні колізії виникають тоді, коли дорослі культиву­ють у вихованця лише вчинки простої суб'єкт-об'єктної структури.

Отже, виникає необхідність вводити у моральний до­свід вихованця також учинки ускладненої психологічної побудови, коли для досягнення результату потрібна побічна моральна дія, підпорядкована прямій меті. У ви-щенаведеному прикладі це може розгортатися так: хоч я не в змозі виявити піклування щодо товариша, але на цьому не слід зупинятися. Я маю звернутися до того ви­хованця, на якого можна покластися, щоб з його допомо­гою зробити добру справу моєму товаришеві. Як бачимо, це вчинок з кількома психологічними ходами, і він може виявитися високоефективним.

Вчинки ускладненої психологічної структури значно розширюють моральну сферу вихованця, зумовлюють інтенсивну особистісну самоактуалізацію і самоутверд­ження суб'єкта.

160

бБехІ. Д. 161

Розділ 5

Вчинок як духовна константа особистості

5.2