Не думай, що ніхто більше не потребує твоєї допомоги

Це дійсно правда, що ніщо нечисте на небо не потрапляє. Помирати навіть з одним-єдиним легким, але не спокутаним гріхом не можна: від нього обов'язково потрібно очиститися. Через це в чистилищі перебували навіть ті, що помирали зі славою великого Святого і ті, що від імені Бога творили чуда. До того ж лише один Бог знає внутрішній стан людини. Тому не можна залишати без допомоги, заступництва та інших добрих справ жодну душу під тим приводом, що вона свята і не потребує допомоги. Ця помилка часом трапляється; у той час, коли ми думаємо і кажемо, що душа перебуває у великій розкоші на небі, то це не завжди може відповідати дійсності, тому що в цей самий час вона може горіти в огні чистилища. Варто звернути увагу і на те, про що у своїх літописах написав великий дослідник історії церкви Кардинал Бароній. Він пише, що у 874 році, з волі Божої, королю Людвігу II явилося видіння: коли він одного разу у час святого посту відклав свої світські справи, щоб ретельно зайнятися молитвою, йому вночі приснився його батько. Король Людвіг, стурбований, звернувся до нього латинською мовою: „Заклинаю тебе через нашого Владику Ісуса Христа, ти хотів мене вирвати з мук, від яких я зараз страждаю, для того, щоб я нарешті зміг осягнути вічне життя". Наляканий виразом батькового обличчя, він послав в усі монастирі листи, в яких наполегливо просив, щоб монахи допомогли своїм заступництвом перед Богом батьковій душі, яка ще досі страждає в чистилищі, хоча з моменту смерті пройшло більше тридцяти років.

Ніколи не питай зухвало про стан померлих

Щодо цього повчальним може бути випадок із життя святого Діонісія Картезіанця, про який розповідає о. Готфрід Геншеній. Як тільки Діонісію сповістили про смерть батька, його охопила страшна туга, адже він був йому дуже відданий за отримане від нього чудове виховання та освіту і завжди ставився до батька з великою любов'ю та вдячністю. Одночасно Діонісій дуже хотів щось дізнатися про його стан в іншому Світі, тому постановив собі запитати про це у Бога. Коли він одного разу після вечірні у своїй келії з особливим запалом і довір'ям звернувся до Бога, він почув з неба ясний голос, який був спрямований до нього: „Яка користь тобі з того, що ти мучиш себе цією зайвою цікавістю про душу твого батька і міркуєш, як звільнити її з чистилища, якщо вона там перебуває? Молитвою ти можеш надати його душі бажану допомогу, що було б твоєю великою заслугою". Вражений цими словами, Діонісій спрямував свою молитву з подвійним запалом та з проханням про звільнення душі свого батька і вже наступної ночі він побачив його в страшних муках: батько страшно благав допомоги. Святий перебував в старанних молитвах до того часу, поки не отримав втішну звістку про звільнення батькової душі. Оповідач додає, що Діонісій дійсно, з великим запалом, бажав допомоги померлому, і він навіть поширив цей запал на підлеглих йому духовних осіб.

Померлі потребують безперервної допомоги

Оскільки ті, що вважають себе віруючими, мало думають про чистилище, то померлим вони допомагають, як правило, лише за звичкою і тому – без особливої ретельності. Занадто часто втішають себе словами, які можна почути після відходу людини, що померла від якої-небудь нестерпно болючої хвороби: „Нарешті вона перетерпіла: їй жилося добре, і тепер вона щаслива". При цьому зовсім не згадуються муки, які їй, можливо, доведеться перетерпіти в іншому світі, і які дуже часто тривають досить довго. Деякий час, за усталеним звичаєм, турбуються про померлу людину протягом року, а після цього майже не думають або думають про неї дуже рідко. Тому трапляється так, як ми розповідали: навіть і святі душі страждають багато років в чистилищі.

„Звичайно, – каже Будон, – ці муки можуть тривати довго. Я знаю, правда, що не в усе почуте потрібно легко вірити, навіть коли докази перевірено дуже вченими, набожними та розумними людьми, і вони передаються ними дуже достовірно. У деяких працях повідомляється, що одні душі присуджені до полум'я в чистилищі на сто років, інші на п'ятсот років, а буває й таке, що будуть перебувати там до останнього судного дня". З огляду на це ми не повинні ніколи припиняти допомоги померлим. Коли св. Стефан одного разу пропустив читання псалмів, які він відмовляв кожного дня впродовж семи років після смерті своєї матері, то про це відразу довідався його ігумен і суворо вказав йому на це.

Якщо навіть душі, для яких призначається ця допомога, її не потребують, то вона допоможе іншим душам, які заслуговують також нашого милосердя. Через це наша любов не стане менш благотворною та похвальною, треба також зважити, що людське життя не досить довге і прожити його не завжди вдається у любові.