Кілька слів про достовірність помочі, яку надають стражденні душі живим

Вище було сказано, що стражденні душі в чистилищі моляться за нас і досягають цим для нас завчасного і вічного милосердя. Учитель Церкви Тома Аквінський пише про духовну допомогу, яку стражденні душі надають нам безпосередньо: „Вони з дозволу Бога залишають місце свого перебування та надають духовну допомогу тим, кому вона належить". Він також каже, що «Богу подобається не лише їм самим, але своїм посланцям – святим ангелам – відкривати небесні тайни". Св. Тома має щодо цього свій власний досвід, адже у розповідях про своє життя повідомляє про велику кількість з'явлень: зокрема, про з'явлення одного із вчителів теології, який приніс йому важливі і дуже втішні звістки з іншого світу. Ці появи розповіли йому про його братів: один з них знаходився уже на небі, а другий у чистилищі і потребував його допомоги. Вони йому також сказали, що його справи приємні Богу, підбадьорили його до їх продовження і заявили, що незабаром на небі його очікує велика винагорода. Про це саме повчає Отець Церкви св. Августин, коли говорить у своєму трактаті про сумлінне ставлення до стражденних душ: „Святе Письмо свідчить, що декого із померлих посилають до живих, так як, з іншого боку, Павло був перепроваджений із живих до раю".

Св. Григорій Великий також наводить незаперечні докази стосовно помочі стражденним душам. Він у своїх бесідах розповідає про подію, яка трапилася у його часи у єпископстві Чівіта-Веккія: „Одного високоповажного священика, коли він відвідував лазню, дуже старанно обслуговував невідомий чоловік: коли він приходив, той знімав з нього черевики і забирав у нього одяг, а коли він виходив із ванни, подавав йому халат. Тому священик відчув себе зобов'язаним із вдячності подарувати йому дві хлібини для пожертвування (згідно з кардиналом Боною – це були круглі хлібини, які жертвувалися під час Служби Божої: частина з них освячувалася, а інша роздавалася людям). „Але коли він йому запропонував їх, – продовжує цей святий Папа далі, – той йому сумно і спантеличено сказав: „Отче! Чому ти мені даєш його? Цей хліб святий, і я не можу його їсти. Той, кого ти бачиш зараз перед собою, був колись володарем цієї місцевості, але за провини після смерті був посланий знову сюди. Якщо ти хочеш проявити свою благодійність, то пожертвуй цей хліб всемогутньому Богу за мене і ти мені допоможеш звільнитися від гріхів. Коли ти прийдеш наступного разу до лазні і мене не застанеш, то знай, що ти мені допоміг і Бог тебе почув". З цими словами невідомий зник, доказавши своїм зникненням, що він був духом. А священик протягом цілого тижня зі сльозами на очах приносив за нього святу жертву, і коли знову прийшов в лазню, більше незнайомця не застав. З цієї розповіді видно, –додає святий Папа, – що принесення святих дарів є дуже корисним для померлих душ. Вони самі вимагають їх від живих, подаючи їм знак, по якому можна дізнатися, що вони звільнені".

Церква також наводить приклади про духовну та тілесну поміч стражденним душам. Так, в канонізаційній буллі св. Стефана, засновника Чину Цистерціїв, повідомляється, що коли він дуже засумував через те, що його суровий Чин не має поповнення, йому з'явилася душа недавно померлого брата та потішила його; у священичих гоміліях на честь св. Іди Тогенбурзької читаємо, що одного разу диявол, заважаючи їй молитися, погасив свічки. Тоді вона висунула через вікно свічку і попросила одну душу з цвинтаря, який знаходився поруч, її засвітити. Тут же з'явився покійник і зробив їй цю послугу. (Коли небіжчик повертав їй свічку, то сказав: „Візьми свічку. Я також з роду Тогенбурзького" (о. Альбрехт з Бонштетена, декан скиту, пише: „Цей небіжчик був графом Генріхом, її чоловіком").

Зрештою, такі ж свідчення ми знаходимо у Святому Письмі. Юда Макавей був утішений у сні з'явленням первосвященика Онії та пророка Єремії: по-перше, завдяки його молитвам; по-друге, піднесенням золотого меча зі словами: „Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб'єш ворогів"(ІІ. Макк. 15,16). З'явлення цього покійного праведника, а також пізніша перемога над ворогами розглядається як винагорода за його велике пожертвування у розмірі дванадцяти тисяч драхм, яке Макавей зробив раніше. Про неземну допомогу у біді читаємо трохи (II. Мак. 10, 29-3): І як бій став запеклим, з'явились ворогам з неба п'ять вельми достойних мужів на конях із золотими уздами і проводили юдеями. Вони взяли Макавея перед себе, покрили його своєю зброєю й охороняли від ран, а на ворогів кидали стріли й блискавки; тим то останні, збентежені й не бачачи нічого, розбіглися у цілковитому безладі. Тоді взято їх 20500 піхотинців і 600 їздців". Якщо Святе Письмо і не пояснює того, хто були ці чоловіки, то все ж не підлягає сумніву, що це могли зробити також стражденні душі з дозволу Бога, що, як правило, роблять ангели чи святі.