Розділ 2.

Вже на кінець 1914 р. на Західному фронті Першої світової війни встановилася патова ситуація так званої «окопної», або позиційної боротьби. Смуги оборони як німців, так і військ Антанти охопили дротові загорожі, мінні поля, рови. Зазвичай, бій розпочинався з артилерійних дуелей: на кожен метр фронту поринала злива снарядів! Але, як тільки ланцюги піхоти піднімалися у атаку, ворожі солдати вибиралися з бліндажів запасних позицій та зайнявши стрілецькі окопи, топили наступ противника у крові вогнем гвинтівок та кулеметів. Танк використовували для прориву лінії фронту, однак основне завдання полягало у прокладанні безпечного шляху для піхоти крізь колючий дріт та знищення кулеметних гнізд які завдяки вдалому розташуванню захисних споруд могли контратакувати при наступі ворожого війська й зменшити чисельність ворога. Вдале компонування кулеметних гнізд мін та окопів призводило до великих втрат чи програшу ворожого наступу.

Своєю появою танки зобов'язані Першій світовій війні. Глибоко ешелоновані лінії оборони противників складно було прорвати, тільки за допомогою гусеничного шасі), великою вогневою силою та гарною захищеністю (хоча б проти кулеметного та рушничного вогню). Такий транспортний засіб міг би підготувати наступ і уклинитися в оборону супротивника полягав у масованому використанні артилерії для руйнування захисних споруд і знищення живої сили із наступним введенням у прорив своїх військ. Однак виявилося, що по переораній вибухами, із зруйнованими шляхами, ділянці «чистого прориву», яка до того ж перекривається перехресним вогнем із флангів, не вдається ввести війська досить швидко, крім того, супротивник діючими залізничними та ґрунтовими шляхами в глибині своєї оборони встигав підтягувати резерви та блокувати прорив. Також розвиток прориву утруднювався складністю постачання через лінію фронту. Ще одним фактором, який перетворював маневрену війну на позиційну, було те, що навіть тривала артпідготовка не могла повністю знищити усі дротяні загородження та кулеметні гнізда, які надалі сильно сковували дії піхоти. В результаті з'явилась думка про принципово новий транспортний засіб з високою прохідністю (домогтися якої можна було швидкості долати лінію фронту та уклинюватися у глибину оборони супротивника, здійснюючи щонайменше тактичні обходи.

Танки, які з'явилися в період Першої світової війни, дуже скоро стали основним видом озброєння сухопутних військ. Але відомо, що поява будь-якого нового виду зброї неодмінно тягла за собою розробку засобів для протидії йому. Не стали винятком і танки. Тоді ж, в Першу світову, з'явилися Протита́нкова збро́я — зброя або споруди для враження танків, САУ, броньованої і неброньованої техніки, а також живої сили в оборонних спорудженнях різного типа. До протитанкової зброї відноситься протитанкові рушниці, гранатомети, гранати, міни, бомби,  фортифікаційні споруди та загородження тощо.

Найраніше за все, ручна зброя, яка почала застосовуватися проти танків — це німецькі протитанкові рушниці — «Танкгевер M1918» — наприкінці Першої світової війни проти англійських і французьких танків. Ці рушниці продемонстрували украй низьку ефективність — за допомогою ПТР було знищено лише 7 французьких танків. Відносній простоті виготовлення ПТР, рухливості розрахунку і зручності маскування вогневої точці відповідають так само і низька ефективність цього типу зброї. 

Під час війни англійці робили в основному важкі танки, котрі володіли особливою, тільки їм властивою конфігурацією. Основним його призначенням вважалося руйнування дротяних загороджень і придушення ворожих кулеметів, чому відповідала і його конструкція. Через гусениці, що охоплює корпус, озброєння довелося розмістити по бортах. Щоб знаряддя і кулемети могли стріляти по курсу, в сторону і назад, їх встановили в бортових виступах - спонсонах. Перед перевезенням залізницею їх знімали. Корпус танка був із куточків, до яких на болтах кріпили бронелисти. Бронею була закрита і ходова частина, що складалася з малих, непідресорених опорних котків - тряска в машині була жахливою. Крім того, танки неабияк шуміли.Спочатку це справляло сильне моральний вплив на супротивника, але й заважало потайливому зосередженню техніки, англійцям доводилося заглушати ревіння танкових моторів артилерійської стріляниною. Усередині "сухопутний крейсер" нагадував машинне відділення невеликого бойового корабля, за яким можна було ходити, навіть не пригинаючись. Його більшу частину займали мотор, коробка передач і трансмісія. На машинах перших марок усередині були ще й паливні баки. На ходу в танку скупчувалися вихлопні гази і бензинові пари, температура ж іноді досягала 70 градусів. Екіпаж не міг довго залишатися на бойових місцях (вентиляцію не передбачили), чаділи і страждав від перегріву, навіть в бою танкісти інший раз вискакували назовні, не звертаючи уваги на свист куль і осколків - аби вдихнути свіжого повітря! Бувало й гірше. Один німецький офіцер записав у щоденнику: «... ми виявили англійський танк, що стояв на узбіччі Мотори його працювали, але він не подавав ознак життя Ми обережно наблизилися і заглянули всередину - крізь сизий дим ми побачили лежачі тіла в чорних шкіряних куртках ... Це були англійські танкісти ... "

 У 1916 році у німців не було машин, як танк Mk. Ось чому ефект від першого масованого бойового застосування танків під час першої світової війни перевершив всі очікування. У 15 вересня 1916 року, вранці кайзерівські гренадери та фузелери, які окопалися біля села Флер-Курслет на березі Сомми, побачили: з британських позицій до них повільно просувалися сталеві машини, що витримували кульові влучення. Німців охопила паніка, якою миттєво скористалася англійська інфантерія, що йшла слідом за першими у історії війн танками. Бойові гусеничні машини впевнено долали окопи та дротові загорожі, знищували ворожі вогневі пункти, вони за 2,5-3 години бою змогли захопити ділянку в 5 км глибиною і стільки ж завширшки, при цьому втрати в живій силі у англійців були в 20 разів менше звичайних. І це при тому, що з колишніх на фронті 49 танків на позиції їх вийшло всього 32, а в атаці брало участь 18. Решта виявилися технічно несправні або ж застрягли в болоті. Британський головнокомандувач генерал Д. Хейг настільки зрадів перемозі, що відразу ж зробив заявку на тисячу таких бойових машин. Перші бої дозволили виробити і правила для танкових екіпажів, від яких у першу чергу потрібно пам'ятати про своє завдання і стріляти швидко і З позиційною війною було покінчено!

Після битви на річці Сомма англійці декілька разів використовували танки, але у малих кількостях, до того ж на місцевості, де планувалися танкові атаки, не досить для цього підходила. На мою думку, саме тому нові машини не були в змозі продемонструвати усіх своїх якостей. Не випадково танки отримали чимало противників, які вимагали припинити коштові експерименти. Під питанням опинилося існування танкових військ як таких. Це розумів британський бригадир (специфічне англійське офіцерське звання поміж чином полковника та генерал-майора – АК) Елліс, який на світанку 20 листопада 1917 року особисто повів своїх танкістів у атаку.

Операція розгорталася біля Камбре – міста на півночі Франції. Тут задля прориву німецької «смуги Гинденбурга» були таємно зосереджені шість піхотних дивізій та три танкові бригади (378 машин) [1, Ф. 4, Оп. 3, Д. 8]. Вперше для машин обрали зручну (танкоможливу) місцевість, вперше вони застосовувалися масово. Атака розпочалася раптово. Швидко було прорвано фронт німців на 16 км [3, 198]. За декілька годин англійці та французи просунулися у глибину на 9 км [2, 111]. Це був значний успіх. Так танки завоювали визначність, допомогли військам «Антанти» вийти з «позиційного тупіку».

Потрібно згадати і те , що сталося 24 квітня 1918 залишилося в історії танкових військ назавжди. В розпал німецького наступу на село Віллер-Бретон англійські танки в складі одного відділення (два кулеметних і один гарматний танк Mk.IV) почали контратаку наступаючого противника. Однак, коли танки наблизилися до села, назустріч їм виповзли німецькі танки А7V. Обидві сторони зіткнення не очікували, але робити було нічого, і танки вступили в найперший в історії танковий бій. Англійцям спочатку довелося особливо важко: з трьох машин два танки у них були кулеметними, а екіпажі виснажені тривалим перебуванням в протигазах через те, що напередодні їх позиції були обстріляні хімічними снарядами. Таким чином, британці на перший погляд поступалися германцям в вогневої мощі, бронюванні та працездатності танкістів. Однак, вже в цьому зіткненні виявилися такі фактори, як маневреність танків, досвід і злагодженість екіпажів. Цікаво, що бій проходив біля позицій англійської піхоти і на очах у німецької артилерії, але ні ті, ні інші в ньому участі не взяли. Німецькі артилеристи побоювалися вразити свої танки, а англійські піхотинці просто не мали будь-яких протитанкових засобів. Кулеметні танки отримавши великі пробоїни, змушені були відійти в тил, а гарматний танк продовжив вести вогонь. Німецькі машини зупинилися так, що бій фактично вів тільки один з них стріляв з місця з гармати і кулеметів, в тому числі бронебійними кулями. На відміну від німецьких англійський танк постійно маневрував, але, зробивши кілька пострілів з ходу, почав стріляти з коротких зупинок. Після трьох влучень у А7V був пошкоджений масляний радіатор. Екіпаж зумів відвести його на невелику відстань, після чого покинув танк. Пішли назад і два інших німецьких танка, але англійський танк не міг їх переслідувати, так як снарядом почала стріляти німецької артилерії у нього розірвало гусеницю. Проте поле бою залишилося за англійцями, що давало їм всі підстави вважати себе переможцями.

 Не так вдало закінчилася в той день для англійців, інша зустріч німецьких та англійських танків - у розташованій неподалік села Каші. Тут один А7V "Зігфрід", зустрівся з сімома середніми танками англійців і, відкривши вогонь з місця, підбив один (ще три підбили артилеристи) і пошкодив три інших Німцям пізніше, правда, теж довелося зазнати втрат - один їх танк перекинувся, проходячи через лійку і був кинутий своїм екіпажем і практично цілим потрапив в руки англійців. Обидва ці сутички показали, що танк з гарматним озброєнням перевершує кулеметні машини, після чого англійці почали випуск танків типу "гермафродит", на яких один кулеметний спонсоні замінили на гарматний. Німці також отримали для себе урок з цих боїв і поспішили з розробкою більш потужних танків А7V і "К", озброєних 77-мм гарматами. Однак, коли це завдання отримав конструктор Йозеф Фольмер, він, мабуть, вирішив, що правильніше буде створювати невеликі легкі машини, які можна випускати і швидше й в більшій кількості.

До кінця війни британці встигли випустити машини Мк. V. На них встановлювалися 4-швидкісна планетарна коробка зміни передач (КЗП) системи Вільсона та спеціальний танковий мотор Рікардо. Відтепер танком керувала одна людина – відпала необхідність у бортових КЗП.

Німці почали будувати широкі (близько 4 м) протитанкові рови. У відповідь на це англійці збільшили довжину машин.

Вінцем вантажних танків Першої світової війни виявився Марк VІІІ «Інтернешенл». Цей англо-американський танк мав велику довжину корпусу. Але до кінця війни побудували лише сім машин [1, Ф. 4, Оп. 3, Д. 8]. До бою Мк. VІІІ так і не пішли.

Танки Мк. VІІІ та Мк. V – основні англійські гусеничні машини Першої світової війни. Машини Мк. V «Рікардо» у складі військ білогвардійців та інтервентів воювали під час громадянської війни у колишній Російській Імперії. Декілька з них захопили бійці Червоної Армії, де вони знаходилися на озброєнні під назвою «танки Рікардо» до 1930 року 

Роблячи висновок, слід вказати, що англійські танки зробили справжню революцію у процесі ведення бойових дій та внесли зміни до розуміння тактики та стратегії.