Вступ.

Розділ 1. Структурна трансформація українського суспільства.

1.1. Зміни у класовій структурі

1.1.1. Роль середнього класу.

1.1.2.Середній клас як основа і запорука стабільності українського суспільства

1.2. Соціальна стратифікація українського суспільства.

1.2.1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи.

1.2.2. Теорія соціальної стратифікації

1.2.3. Трансформація соціальної структури українського суспільства

1.3. Соціальна мобільність українського суспільства.

1.3.1. Особливості соціальної мобільності та соціального переміщення

1.3.2. Соціальна мобільність — форма відтворювання соціальної структури суспільства.

1.4. Етнічна структура українського суспільства.

1.4.1. Перспективи розвитку етнополітичних процесів в Україні

1.5. Територіальна структура.

1.5.1. Територіальна структура суспільства і проблематика соціальних груп

1.5.2. Місто і село.

Розділ ІІ. Соціально-політична трансформація українського суспільства

2.1. Політична трансформація.

2.1.1. Політична культура.

2.1.2. Регіональні відмінності політичної культури в Україні

2.1.3. Політична свідомість.

2.2. Економічна трансформація.

2.2.1. Стартові умови трансформаційного процесу.

2.2.2. Трансформація економічного простору України.

2.3. Соціальна трансформація.

2.3.1. Рівень життя населення України: сучасний стан і тенденції

2.3.2. Соціальне самопочуття як інтегральний показник соціальної захищеності населення.

Розділ ІІІ. Культурна трансформація українського суспільства.

3.1. Мовна ситуація в країні

3.2. Нормативна система українського суспільства.

3.3. Життєві цінності населення України.

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядно-духовних засад української держави, пошуку оптимальних моделей трансформації і розвитку українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його функціонування. Ключовим питанням, що дозволяє, комплексно, системно розглянути ці чинники є проблема культури, що і визначає актуальність даного дослідження.

Соціальний світ впливає на індивіда не тільки через дії реально існуючих людей, які розмовляють, спілкуються, показують приклад або переконують, але й через невидимі способи дій і об'єкти, що створені людьми в світі, який людину оточує. Існують продиктовані форми соціальної взаємодії: звичаї і схеми, сценарії, ігри, ритуали, культурні форми, існують штучно створені об`єкти. А це означає, що в кінцевому підсумку при дослідженні людського суспільства вивчення оточуючого культурного середовища є невід`ємною і обов`язковою частиною наукового, зокрема, етнополітологічного дослідження. Тому розкриття ролі і місця культури в сучасному житті шляхом аналізу її взаємовідносин з іншими суспільними феноменами є досить плідним та перспективним. В свою чергу, такі проблеми як "культура і суспільство", "культура і етнос", "культура і держава", "культура і політика" вимагають прискіпливого розгляду їх глибинного взаємозв’язку та взаємодоповнення, причому комплексно, в рамках спеціального дослідження, для виявлення сутнісних ознак цих феноменів, що безумовно дозволить ефективніше використовувати їх позитивні невичерпні можливості, поки що невитребуваний потенціал.

Стан наукової розробки проблеми.Проте потрібно зазначити, що ступінь вивчення проблеми середнього класу у вітчизняній науковій літературі є досить невисоким. Різноманітними аспектами дослідження середнього класу займаються такі вітчизняні науковці, як Головаха Є., Куценко О., Лібанова Е., Макєєв С., Шангіна Л., Полохало В., Якуба О., Каспрук В., Медведенко І. та деякі інші. Праці цих дослідників в основному орієнтовані на вивчення певних вузьких проблем, які пов’язані з середнім класом. З цим пов’язана проблема відсутності в українських дослідників чітких критеріїв визначення середнього класу.

Політико-культурні проблеми суспільного розвитку тією або іншою мірою порушуються в працях В. Андрущенка, В. Антоненка, В. Бабкіна, О. Бабкіної, Є. Бистрицького, О. Білого А. Білоуса, О. Валевського, Ю. Вілкова, О. Вишняка, О. Гараня, С. Грабовського, І. Дзюбка, О. Дергачова, В. Ігнатова, В. Жмира, М. Кірсенка, В. Кременя, А. Лузна, С. Макеєва, Д. Мейса, М. Михальченка, М. Мокляка, М. Панчука, Ю. Пахомова Г. Перепелиці, В. Полохала, М. Поповича, В. Репринцева, С. Рябова, О. Семківа, В. Табачковського, Ю. Шемшученка, В. Якушика та інших.

Все перераховане вище й зумовило мету і завдання дослідження. Отже, метою дослідження є всебічний комплексний соціологічний теоретичний аналіз макросоціологічних змін в українському суспільстві в роки незалежності.

Реалізація мети вимагала вирішення наступних завдань:

• всебічно розглянути існуючі на сьогодні зміни у класовій структурі;

• розкрити значення та роль соціальної стратифікації українського суспільства;

• проаналізувати характер соціальної мобільності українського суспільства;

• запропонувати і розкрити зміст поняття "етнічна структура суспільства";

• розглянути територіальну структуру суспільства;

• запропонувати і розкрити поняття політичної трансформації;

• дослідити економічну і соціальну трансформацію суспільства;

• дослідити процес культурної трансформації суспільства;

• розкрити особливості життєвих цінностей населення.

Об’єктом дослідженнявиступає суспільство, що розглядається у широкому розумінні слова, як позаприродна, пов`язана з людською діяльністю реальність, у контексті культури.

Предметом дослідженняє аналіз культурно-політичних (етнополітичних) передумов існування суспільства.

Наукова новизна дослідженняполягає в створені цілісної концепції розгляду макросоціологічних змін в українському суспільстві.

Практичне значенняодержаних результатів включає в себе науково-дослідну, навчальну та інформаційно-аналітичну сферу їх застосування. Йдеться про можливість як застосування результатів дослідження в науково-дослідній, навчально-викладацький роботі, так і їх використання для регулювання етнополітичного життя суспільства, вдосконалення етнополітичних технологій управління міжетнічними відносинами. Зроблені у процесі дослідження висновки дають можливість розширити теоретико-методологічні знання стосовно соціальних проблем існування суспільства, окреслити перспективи подальшого дослідження цієї вкрай важливої проблематики.

Розділ 1. Структурна трансформація українського суспільства

1.1. Зміни у класовій структурі

1.1.1. Роль середнього класу

З утворенням незалежної України ідея розвитку «середнього класу» як гаранта політичної стабільності, стала основою діяльності значної частини представників українського політикуму. Поняття “середній клас” почало поступово потрапляти у центр уваги вітчизняних дослідників(на Заході такими дослідженнями уже давно займалися провідні наукові інститути). Почалися активні дискусії, що точилися навколо таких проблем: чи існує середній клас в українському суспільстві? Які критерії для визначення його кількості потрібно застосовувати? І звичайно, найголовніше питання, чи може середній клас відігравати самостійну роль у політиці уряду та інших органів державної влади? Ці дискусії, до речі, спостерігалося і в інших посткомуністичних державах, тому що держави, що утворились на просторах колишнього «соцтабору», стали зацікавлені у створенні ефективних економічних моделей суспільства.

Теоретичним стрижнем цієї роботи є переконання в тому, що середній клас, як основа стабільності у суспільстві та у державі, покликаний «гасити» соціальні протиріччя. У державах, де цей клас складає основну частину соціальної структури суспільства соціальний протиріч практично не має. Відмінною є ситуація у суспільствах, у яких цей прошарок є малочисельним, а тому він не в змозі бути «пожежником» соціальних негараздів. Тому визначення кількості середнього класу, а також якісних його ознак є важливою умовою оцінки та прогнозування ситуації в суспільстві. Саме тому метою даного дослідження є визначення критеріїв для оцінки кількісного складу середнього класу в Україні. Дослідження даної проблематики у часовому вимірі не охоплює події 2006 року.

У цій роботі визначення кількості середнього класу в Україні здійснено за такими критеріями:

матеріальні(обсяги поточних доходів та витрат, забезпеченість товарами довгострокового вжитку, володінням майном(у тому числі нерухомим), схильність до накопичення);

освітньо - кваліфікаційні(освітній та професійно – кваліфікаційні рівні, соціальний статус);

психологічні(самоідентифікація, зацікавленість у підтримці соціального порядку та стабільності, соціально – професійна мобільність).

Відомо, що важливою ознакою, яка дозволяє говорити про існування середнього класу в суспільстві, є рівень доходів. Розглядаючи цю ознаку середнього класу в Україні, слід враховувати стан економіки, темпи інфляції тощо. Також варто зауважити, що визначення середнього класу за матеріальною ознакою характеризується такою проблемою як визначення мінімальних та максимальних меж доходів громадян. Так, дослідження, проведені В. Каспруком, визначають приблизний розмір доходу середнього класу в 1997 р. у 300-1200 гривень, такі доходи в цей час мали 12% населення. Вчені з ДПАУ(Державна Податкова Адміністрація України) під керівництвом чл.-кор. НАНУ М. Азарова вважають, що у 2001 р. дохід представників українського середнього класу складав від 60 до 370 гривень на місяць(частку цих осіб, віднесених авторами до середнього класу, визначено в 55% «усіх фізичних осіб» і точно обчислено —10.174.740). У посланні парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 р.» Президент України Л.Кучма представив соціальну структуру українського суспільства більш рельєфно, але через безліч перехідних за різними параметрами груп, запропонував висновок про наявність у країні ядра вже сформованого середнього класу у кількості 12,3% населення та групи, що має потенційні можливості ввійти до нього — 40—45%. Рівень доходів обчислюювався не за номінальними доходами, а за реальними витратами у межах від 335 до 643 грн. Тобто порівнюючи дані за 1997 та 2001 роки, бачимо, що кількість середнього класу не тільки не зросла, а й зменшилася(тому що у посланні до парламенту межі доходів представників середнього класу були нижчими, ніж за даними В. Каспрука).[21, c.282-288]

"Пошуком" середнього класу в Україні також зайнялися Міжнародний центр перспективних досліджень, компанія Gfk-USM і журнал "Новий маркетинг". Виходячи з показників доходів на 2004 р.(дослідники віднесли щомісячний дохід у сумі 451–1700 грн. на людину) кількість представників середнього класу склала 19% населення. На 2005 р. на думку українських вчених(Куценко О., Лібанова Е., Шангіна Л) кількість представників середнього класу в Україні коливається у межах 10 – 15%, рівень доходів яких складає приблизно 1500 – 5000 грн.

Щодо освітньо-кваліфікаційного критерію варто визначити, що для України характерна розірваність ланцюга "освіта – професія - дохід". Кваліфікована й фахова праця може оплачуватися і найчастіше оплачується нижче за встановлені державою норми, а найвищі доходи отримують люди, які не тільки не вчилися, а й не особливо трудилися. Лише 26,7% представників середнього класу задоволені своїм соціальним статусом (а задоволеність власним статусом — це, одна з основних ознак справжнього середнього класу); 64,7% — не вдоволені; 8,6% — не визначилися.[8] Як можна побачити із кількісних даних український середній клас є трохи дивним, адже у 2005р його складають: 15,9% кваліфіковані робітники, 14,8% — пенсіонери, 11% — непрацюючі, 9% — фахівці гуманітарного профілю, 8,8% — службовці, 7,8 — домогосподарки, 7% — учні, 5,7% — фахівці технічного профілю, 4,6% — некваліфіковані робітники, 3,4% — підприємці, 3,1% — офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% — сільськогосподарські робітники, 1,1% — керівники підрозділів, 0,7% — керівники підприємств, 0,4% — фермери. Більшість середнього класу склали особи із середньою освітою (64,1%), вищу освіту мають 26,3%, а майже кожний десятий (9,6%) має незакінчену середню освіту. Представники цілого ряду фахових груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи й відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, нині здебільшого опинилися серед «нових бідних». А перехід значної частини високоосвічених людей з високими соціальними орієнтирами до групи, доходи котрої нижчі (чи трохи вищі) за межу бідності, може мати серйозні ускладнення. Маючи високий інтелектуальний рівень, такі люди істотно (хоча й не завжди очевидно) впливають на суспільну психологію, і їхня незадоволеність характером соціально-економічного розвитку, неминуча в умовах різкого падіння особистого рівня життя й соціального статусу, неодмінно позначається на соціальній ситуації. Проте аналіз розподілу населення за рівнем освіти дає можливість віднести 44,8% населення до потенційних представників середнього класу.[13, c. 29-32]

Психологічний критерій є не менш важливим для визначення кількості середнього класу в державі. Насамперед цей критерій визначається через самоідентифікацією особи із цим класом. Порівнюючи дані різноманітних опитувань належності до середнього класу можна прослідкувати тенденцію до збільшення кількості громадян, які ідентифікують себе із цим прошарком населення (окрім даних за 2000 – 2002 роки). Так в грудні 2000 р. до середнього класу відносили себе 47% опитаних, а серпні 2002 р - 45,6%. Вже у червні 2003 р. 56,2% опитаних віднесли себе до середнього прошарку. У 2004 році ця кількість зросла до 58%, а у 2005 – 62%.

Про дивний характер середнього класу в Україні також свідчать наступні дані. За дослідженнями Центру ім. Разумкова у 2002 році тільки три чверті (75,9%) представників середнього класу мали квартири, неповна чверть (23,3%) — «заміські будинки». Тільки 22,4% представників середнього класу вдоволені рівнем власного добробуту; 26,3% — можливістю одержати зароблене власною працею; 23,6% — рівністю прав і можливостей; 38,1% — роботою. У 2004р. більшість опитаних громадян від задоволення матеріальних потреб далекі. У них або не вистачає грошей навіть на їжу (21%), або вистачає на їжу й на необхідні дрібниці, шкарпетки, приміром, мило, що випадає з мінімального споживчого кошика (48%); або вистачає на життя, але без ознак середньокласовості, тобто речей тривалого користування (26%). Майже четверо зі ста живуть добре, проте дозволити собі авто чи квартиру не можуть. А все, на що око впало, можуть купити лише троє з тисячі. 68% громадян не мають можливості відкладати «на чорний день», ховають якісь суми на той самий день — 29%. У кожного другого (50%) громадянина країни заощаджень просто немає; ще 23% — мають у своєму розпорядженні капітал, якого у випадку втрати роботи вистачить на 1 місяць. На рік зібрали собі менше двох із сотні. Майже 15% представників нашого середнього класу не знають, що таке Інтернет, 80,5% ніколи ним не користуються, а 75,6% і не планують користуватися; 27,3% останній раз купували книжку більше року тому, 11,5% книг не купують ніколи, 59,2% не передплачують газети й журнали, а з тих 47,8%, хто їх передплачує, майже половина (48,2%) задовольняються одним виданням і ще 30% — двома. У 2005 за опитуваннями Центру ім.Разумкова 51,8% представників середнього класу оцінили рівень своїх доходів як низький і вкрай низький, 44,4% — як середній, лише 3,3% — як високий. При цьому 36,4% повідомили, що матеріальне становище їхніх сімей із початку 2000 р. погіршилося, а 27,1% думають, що воно погіршиться і протягом наступного року.

Результати дослідження дозволяють констатувати, що в Україні існує певна суспільна група, що має спільні інтереси, потреби та інші риси, які відрізняють її від інших верств населення, зокрема від групи громадян, які віднесли себе до нижчого суспільного класу. Кількісні показники середнього класу, в період з 1997 по 2005 р коливалися в залежності від граничних розмірів доходів громадян, які застосовували дослідники(у 1997 р. 12 % при доходах 300-1200 грн; у 2001 55% з доходами від 60 до 370 грн тощо). Проте реальна кількість представників середнього класу коливається в межах від 10 до 15% із доходами у розмірі 1500-5000 грн. Можна стверджувати, що до 2004 року український середній клас з соціально-економічної точки зору був неусталеним, з соціально-психологічної — нестійким, з соціально-політичної — він не був повною мірою політичним суб'єктом. З огляду на означену неусталеність та нестійкість середнього класу, можна було твердити про невизначеність його перспективи. Проте події листопада-грудня 2004 року породили сподівання, що в України може утворитися сильний прошарок середнього класу, здатного на рішучі вчинки задля розвитку демократії. Проте внаслідок неефективної політики держави у соціальній сфері, податковій політиці рівною мірою є можливими як розвиток виявленої групи в напрямі середнього класу європейського взірця, так і маргіналізація цієї групи, втрата нею схильності до виявлення громадської активності.[19 c. 4-5]