3.2. Нормативна система українського суспільства

Останніми роками в суспільствознавстві значне місце займає цивілізаційний підхід, в якому спостерігається зміщення акценту з економічної на культурологічну основу. Аргументується положення про те, що культура – це весь комплекс цінностей, які існують в тому чи іншому суспільстві, все поле інтелектуального і духовного пошуку, а цивілізація – це культура, яка кристалізувалася і втілилася в деяких довгострокових цінностях, теоріях, що пройшли випробування часом на міцність і широко транслюються в часі і просторі.

Головною тенденцією розвитку останнього десятиліття стала глобалізація всіх сфер суспільного життя. Ставлення до цього явища у представників різних груп населення з різних країн і регіонів планети неоднозначне, нерідко зовсім протилежне. Залежно від мети і завдань дослідження дають різні визначення поняття „глобалізація”, а також аналізують різні її функції. Обґрунтовано думку, що поняття „глобалізація” характеризує глибокі суспільні трансформації, які відбуваються об’єктивно, а термін „глобалізм” відображає зміни, що спостерігаються в суб’єктивній сфері. В міру практичного освоєння світу, що глобалізується, суспільство відображає його у своїй свідомості, породжуючи комплекс ідей та емоцій, що називається глобалізмом, який, як форма суспільної свідомості, фіксує об’єктивний процес глобалізації, вбирає в себе прагнення людей до колективного стилю мислення, тенденцію ідентифікації із світовою цивілізацією, всім людством.

З моменту виникнення суспільства були створені спеціальні регулятори людської поведінки. Такими регуляторами стали передусім різноманітні нормативні системи. На жаль, багатоманітність життєвих ситуацій не можна передбачити, тому паралельно з виникненням регуляторів поведінки людини виникають і відхилення від установлених норм. Вже серед перших відомих людству наукових праць зустрічаються дослідження причин девіантної поведінки. Тривалий час, починаючи зі стародавніх часів, видатні мислителі ототожнювали поняття суспільство та держава. Ця гносеологічна помилка призвела до певних суперечностей при розгляді проблеми девіації. Вчені сперечалися, в основному, яка саме система краще врегульовує суспільні (державні) відносини. Отже, завжди в цих суперечках однією із систем називали санкціоновану державою нормативну систему права, а серед альтернативних різні автори виділяли системи моралі, традицій, релігії та інші.

Щоб з’ясувати, як діє норма на рівні індивіда, розглянемо детальніше внутрішню структуру норми, що складається з трьох елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція. Гіпотеза описує стандартну ситуацію, для якої безпосередньо і створена норма. Диспозиція вказує, яким чином повинна поводитись людина у цій ситуації. Санкція передбачає покарання у разі невиконання даної норми. Диспозиції, а отже і форми регулювання, бувають трьох видів: дозвіл, заборона, припис. Цінності, що займають більш високі позиції в системі, як правило, захищаються нормами, які мають форму регулювання: припис та заборону. Цінності, що не є непересічними, захищаються нормами, які містять таку форму регулювання, як дозвіл.

З вищесказаного можна дійти хибного висновку, що нормативному регулюванню притаманне лише обмеження волі індивіда, тиск на нього, прагнення суворо регулювати поведінку людини проти її волі. Певною мірою це відповідає дійсності, але, розглядаючи цю проблему лише з такої точки зору, створюється враження, що кожен член суспільства - потенційний порушник норм. Насправді це не так. У процесі соціалізації індивіда формується ціннісний апарат, що відповідає ціннісним установкам соціуму, де він сформований. А вже на його ґрунті відбувається засвоєння нормативної системи, яка і стає регулюючим фактором вчинків індивіда у стандартних або проблематичних ситуаціях. Таким чином, засвоєна індивідом система цінностей веде до свідомого прийняття відповідної їй системи норм як єдино можливої поведінки. Саме на ґрунті сформованої системи цінностей відповідна норма стає внутрішнім переконанням індивіда на емоційному рівні.[26, c. 179-182]

Під цінностями розуміють предмети, явища, соціальні зв’язки, в яких зацікавлене суспільство, що їх продуціювало, оскільки вони є фундаментом його нормальної діяльності. За Мердоком існують близько шістдесяти загальнолюдських культурних універсалій, тобто цінностей, що не підвладні часу та простору, оскільки саме вони визначають людину як біосоціальне явище. Значною мірою думка про наявність цінностей, притаманних людству як характерна його ознака, знаходить своє відображення і в теорії етноландшафту Гумільова . Гумільов стверджує, що ці універсалії у різних народів набувають різних форм, залишаючись стійкими за суттю. Зміна форм обумовлюється пристосуванням етносів до певних географічних умов існування. Ці універсалії складають основний каркас системи цінностей будь-якого суспільства. Накладаючи ідеї Гумільова на схему, запропоновану Кудрявцевим, можна дійти висновку, що цінності набувають інших форм, а також відбувається зміна пріоритетів у системі цінностей саме в ході зміни соціальних відносин. Але необхідно підкреслити, що універсалії як каркас системи цінностей за умови нормального поступального розвитку суспільства залишаються незмінними більш тривалий строк.

На індивідуальному рівні процес формування системи цінностей відбувається під час соціалізації. Більшість авторів визначають соціалізацію як процес накопичення знань, формування системи цінностей та засвоєння норм поведінки. Процес соціалізації сьогодні наштовхується на ряд об’єктивних проблем. Передача та засвоєння культурної спадщини тим складніша, чим масштабніша діяльність суспільства, чим більше накопичено духовних цінностей. За умов сучасної докорінної зміни соціальних відносин одне покоління зазнає зміни вимог, які висуває життя до особистості. Це робить процес соціалізації складнішим та тривалішим. Більшість авторів вважають, що процес соціалізації продовжується все життя, але підкреслюють значення найактивніших етапів: дитинства, отроцтва, юнацтва.

Безперечно, найважливішими сферами суспільства, де відбуваються трансформаційні процеси, є економіка та політика. Але не менш важлива також соціальна та соціально-культурна трансформація суспільства, тому що соціокультурні явища не стільки відбивають політичні й економічні процеси в суспільстві, скільки їх визначають. Але становище ускладнюється нерозумінням того, що причина всіх криз – у духовно-моральному паралічі суспільства, людини, і що вирішальний конфлікт на початку ХХІ ст. полягає в суперечностях соціуму промислової цивілізації і соціуму культури. Економічна, політична і соціокультурна трансформації, певна річ, взаємозалежні, і всі трансформаційні процеси у цих сферах повинні відбуватися одночасно. Якщо економіка та політика створюють інституціональне підґрунтя соціокультурних процесів, то соціокультурна сфера дозволяє усвідомити й прогресивно вирішити економічні проблеми та політичні конфлікти трансформаційного соціуму.

Специфіка трансформаційних процесів в Україні полягає в тому, що вони відбуваються в умовах непогодженості різних варіантів їх інтерпретації різними соціокультурними групами. Зрозуміло, такі явища можна констатувати в будь-якому суспільстві, що стало на шлях трансформаційних перетворень. У тих суспільствах, де зберігається можливість діалогу, можна виробити прийнятний варіант трансформації. Він повинен, з одного боку, сприяти підвищенню ефективності найважливіших форм діяльності (економіка, політика), а з іншого, інтерпретація трансформації, що виникає в процесі діалогу, має бути освоєна значною частиною суспільства, перетворитися у внутрішній зміст його культури і діяльності. Якщо ж в процесі діалогу присутні тільки елементи розколу, які неминуче виникають при трансформації, то за відсутності діалогу мова йде про цивілізаційний розкол, що виник в ході історії, який паралізує трансформаційні процеси, спроби йти шляхом прогресу, стимули руху всього суспільства в цьому напрямку.[35, c. 162-169]

Для сучасного розвитку України особливо значущі соціокультурні процеси. Зокрема, культура повинна бути засобом інтеграції суспільства, джерелом суспільного ідеалу і загальновизнаною системою цінностей. Цінності культури є найважливішими принципами із всіх сфер життя нашого суспільства, вони виступають вищими принципами, що забезпечують злагоду в суспільстві та надають йому змогу усвідомити свою цілісність, неповторність, унікальність. А для цього потрібна внутрішня згуртованість нації.

Сучасне українське суспільство характеризується політичною трансформацією, політичною невизначеністю, низькою політичною культурою, незабезпеченістю політичних норм відповідною поведінкою, слабким впливом громадян на суспільні відносини та владу, неусталеними стосунками між державою і громадянами, змінами в процесі національної та соціальної ідентифікації, що надає процесу соціалізації певної специфічності та робить необхідним його вивчення в умовах політичного реформування.