2.2.2. Трансформація економічного простору України

Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку єдиного простору країни, територіальної організації його продуктивних сил в значній мірі зумовлені неефективним регулюванням процесів ринкової трансформації регіональних соціально-економічних систем, пізнання сутності яких має важливе як теоретичне так і практичне значення.

Спираючись на загальнонаукові парадигми наукового пізнання, в т.ч. і парадигму постмодернізму, яка передбачає використання синергічного підходу, головним завданням виявлення трансформації економічного простору є визначення особливостей ринкової самоорганізації регіональних соціально-економічних систем.

В економічному просторі існує велика кількість форм організації господарства і розселення. Якщо окремі елементи економічного простору є достатньо вивченими, то питання розвитку і функціонування інтегрованої, взаємозв'язаної та взаємообумовленої системи, яким є економічний простір, його просторова структура і просторова організація господарства з врахуванням трансформаційних процесів, є недостатньо дослідженими. Враховуючи складність і масштабність структури економічного простору країни, специфіку його трансформації, а також недостатній рівень вивченості такого напряму, є доцільним проведення глибоких наукових досліджень по обґрунтуванню методологічних засад та розробки практичних рекомендацій щодо трансформації економічного простору країни, з урахуванням його регіональної динаміки.

Важливим є розробка наукових засад трансформації економічного простору країни з визначенням економічної сутності, ролі і значення цього процесу у соціально-економічному розвитку країни, методології регіонального розвитку та структурного регулювання трансформаційних процесів в країні методики оцінки економічної ефективності цього процесу у перехідний період.

На порядок денний виступає вивчення просторової структури, стану та рівня розвитку регіонів країни. Негативні тенденції розвитку регіонів потребують комплексного підходу до їх подолання, активізації трансформаційних процесів, спрямування їх на вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Необхідним стає оптимальне поєднання всієї множини об'єктів природи, суспільства і забезпечення такої територіальної організації їх функціонування, при якій регіональні природно-суспільні системи мали б стабільну здатність до стійкого розвитку та відтворення. В умовах зростаючого дефіциту природних, матеріальних, економічних та інших ресурсів і критичності екологічної ситуації економічні трансформації повинні забезпечити умови стійкого відтворення природних та суспільних систем регіонів.

Одним із напрямів подальших, економічних трансформацій простору, розвитку регіонів та їх господарських структур в перехідний період є структурне регулювання їх економіки, яке повинно забезпечити функціонування національної економіки як цілісної системи на базі оптимального розміщення продуктивних сил з урахуванням місцевих ресурсів, існуючих систем розселення, особливостей історичного розвитку. Оптимальність структурної перебудови визначається, з одного боку, рівнем розвитку соціально-економічних потенціалів регіонів, а з другого — загальною ефективністю національної економіки з огляду на її місце у світовому економічному просторі. В трансформаційний період завдання вирівнювання соціально-економічних потенціалів регіонів реалізується через усунення регіональних диспропорцій в економічній, зокрема виробничій структурі кожного конкретного регіону, збільшення пропозиції робочих місць, забезпечення можливостей — утворення особистого доходу, одержання освіти, медичного обслуговування, соціального забезпечення.

Трансформаційні процеси та структурна перебудова у регіонах повинна базуватися на більш активній інвестиційній та інноваційній діяльності та управлінні цими процесами. Політика акумуляції інноваційних ресурсів та їх використання має орієнтуватися на вибір нових конкурентоспроможних технологій, будівництво нових або модернізацію діючих об'єктів, організацію випуску нової продукції та її збуту з урахуванням кон'юнктури ринку. Наслідками ефективних економічних трансформацій, структурного регулювання регіональної економіки України повинні стати згортання ресурсоємних галузей і товарних груп, зростання інноваційноємних виробництв і номенклатури продукції, техніко-технологічне оновлення традиційних галузей економіки, запровадження екологозберігаючих технологій.[45, c. 47-55]

Необхідною умовою трансформації економічного простору та забезпечення економічного зростання є перебудова управління регіональним розвитком у напрямі розширення прав і самостійності регіонів щодо вирішення багатьох питань економічного й соціального характеру. Основу складає загальнодержавний рівень управління регіональним розвитком, якому належить забезпечувати входження України у світовий соціально-економічний процес впровадження нововведення з урахуванням територіальних відмінностей, розробку основних напрямів соціально-економічного розвитку з визначенням його основних регіональних відмінностей. Функціями центру є — міждержавній відносини, оборонна діяльність, поліпшення екологічної ситуації, регулювання грошового обігу та контролю за банківськими операціями, стратегія регіонального прогнозування. Регіональна ланка управління має забезпечувати створення належних умов для проживання населення, ефективного використання територіальних ресурсів, розвиток взаємовигідних міжрегіональних виробничих відносин. Саме в регіонах реалізовується принцип економічної самостійності, оскільки в них задовольняється основна частина матеріальних і духовних потреб людини. Регіони формуються як відповідні соціально-економічні комплекси, збалансовані за природно-ресурсною, розселенсько-демографічною, виробничою, соціальною та екологічною підсистемами, що визначають відповідну регіональну спеціалізацію.

Визначаючи характер, масштаб і особливості трансформації економічного простору, їх можна структурувати з виділенням 5 типів: структурна, функціональна, організаційна, управлінська, просторова.

Щодо структурної трансформації, то в її основі покладено зміну компонентів — елементів системи, потужностей і масштабів виробництва, взаємозв'язків та виробничих пропорцій, а також зрушення в цілісності і типах соціально-економічних систем. Функціональна трансформація несе в собі зміни функцій систем, самого процесу та механізму їх функціонування в залежності від поставленої мети. Стосовно організаційної трансформації, то це — зміна форм організації виробництва в системах, поповнення і підвищення їх комплексності, посилення їх організованості на забезпечення сталості розвитку. Процес управлінської трансформації супроводжується зміною планування, регулювання, фінансування та самої управлінської структури в соціально-економічних системах. Просторова трансформація на фоні суспільно-економічних змін на еволюційній території розвитку передбачає формування нових прогресивних видів територіальної організації продуктивних сил, зміну територіальних пропорцій різнопланового характеру, упорядкованість існуючих на становлення нових регіональних форм суспільного виробництва, регулювання їх розвитку.

Перераховані типи трансформаційних процесів економічного простору країни спираються і базуються на методологічних положеннях базових процесів ринкової трансформації соціально-економічних систем. До них відноситься: переоцінка факторів ринкових умов господарювання; вплив інституційних змін на вертикальну інтеграцію виробництва та корпоратизацію в складових соціально-економічних системах; посилення стратегічного управління та зростання територіальної самоорганізації в системах, поляризації розвитку регіональних підсистем та галузевих комплексів, їх програмне регулювання; набуття ринкового профілю міжгалузевими територіально-виробничими комплексами та нового організаційно-економічного механізму їх регулювання; зростання регіональної асиметрії та диференціації розвитку регіонів країни.[36, c. 327-331]