Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекція 4-5.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
02.09.2019
Размер:
113.66 Кб
Скачать

Лекція № 4-5

Тема: Хвороби глотки

План:

1 Анатомія і фізіологія глотки.

2. Методи обстеження глотки.

3. Гостри і хронічні захворювання глотки.

4. Ускладнення при хворобах глотки.

Глотка являє собою порожнину з м’язовими стінками, що розташована між основою черепа і 6-7 шийними хребцями. Її довжина становить 12-14см.

Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів. Глотка має 7 отворів , якими сполучається із сусідніми органами:

  1. 2 хоани (з порожниною носа).

  2. 2 вічка слухових труб ( з барабанними порожнинами)

  3. зів (з порожниною рота)

  4. вхід в гортань (з гортанню і трахеєю)

  5. вхід у стравохід (зі стравохідом).

Глотку поділяють на 3 відділи:

  1. верхній – носова частина глотки (носоглотка),

  2. середній – ротова частина глотки (ротоглотка),

  3. нижній – гортанна частина глотки (гортаноглотка)

Межею між носовою та ротовою частинами є умовна лінія, яка являє собою продовження твердого піднебіння дозаду. Ротова частина глотки та гортанна розмежовані рівнем верхнього краю надгортанника.

Носоглотка -, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани. На бокових стінках носоглотки відкриваються 2 глоткові вічка слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами. Біля кожного з вічок розміщені трубні мигдалики ( невеликі скупчення лимфоїдної тканини). На задньо-верхній стінці носоглотки розташований глотковий мигдалик, який у дітей до 5-6 років збільшується (аденїди) так, що перекриває просвіт хоан та утруднює дихання. До періоду статевого дозрівання відбувається інволюція цього мігдалика.

Ротоглотка – середня частина глотки. Вона сполучається з порожниною рота за допомогою зіва. Зів обмежується:

  • зверху – м’яким піднебінням та язичком

  • знизу – коренем язика,

  • з боків –передніми та задніми піднебінними дужками, між якими розташовані піднебінні мигдалики. На зівовій поверхні мигдалика розташовані глибокі розгалужені щілини – лакуни (або крипти), їх кількість 12 – 20 в одному мигдалику. У лакунах можуть накопичуватись секрет, мікрофлора, злущений епітелій та рештки їжі, утворюючи пробки, що веде до частих їх запалень.

На бокових та задніх стінках ротової частини глотки також розміщені накопичення лимфаденоїдної тканини – це бічні валики та лімфоїдні фолікули.

На задній поверхні кореня язика розташований язиковий мигдалик.

Ці лімфоїдні скупчення глотки утворюють так зване лімфаденоїдне глоткове кільце Пирогова, що включає 6 мигдаликів:

  • два піднебінні мигдалики

  • два трубні мигдалики

  • один глотковий мигдалик

  • один язиковий мигдалик.

Гортаноглотка – має вигляд лійки, вона починається від верхнього краю надгортанника і, звужуючись донизу ,переходить в стравохід . Вона, ніби мішок обгортає гортань. Між язиковою поверхнею надгортанника та коренем язика розташовани 2 заглибини - валекули. З боків гортанної частини глотки містяться грушоподібні синуси, де найчастіше локалізуються сторонні тіла.

Стінки глотки вкриті слизовою оболонкою. Яка містить багато слизових залоз, що виділяють секрет. Носоглотка вкрита миготливим епітелієм, який є продовженням покриву носа та відіграє значну роль в очищенні та знезараженні повітря. Під слизовою оболонкою глотки розташовані м’язи, які звужують її просвіт, а також напружують та піднімають м’яке піднебіння.

Кровопостачання глотки здійснюється за рахунок гілок зовнішньої сонної артерії.

Іннервується глотка гілками трійчастого, язикового, блукаючого та додаткового нервів.

Фізіологія глотки.

Глотка виконує 4 функції:

  1. дихальну - проходження повітря у гортань

  2. бере участь в акті ковтання та смоктання

  3. захисну від хімічних, механічних, термічних подразників: відхаркування, зігрівання, зволоження та знезараження повітря; участь в імунітеті

  4. голосо- та мовотвірну,

  5. смакова

Особливу увагу необхідно приділити функціям мигдаликів:

1.- захисна полягає у формуванні місцевого та системного імунітету. Місцевий імунітет забеспечується за рахунок макрофагів. Лізоциму. Інтерферонів. Системний імунітет внаслідок продукції антитіл .

2. –кровотвірну –формування в мигдаликах лімфоцітів,

3. – нервово-рефлекторна – полягає у наявності рефлекторних зв’язків мигдаликів з внутрішніми органами.

Методи дослідження

  1. збір скарг та анамнезу

  2. зовнішній огляд шиї, її пальпація,

  3. фарінгоскопія: верхня (носова) – епіфарингоскопія, середня (ротова) –мезофарінгоскопія, нижня (гортанна) - гіпофарингоскопія

  4. визначення смаку:

  • солодкого смаку (розчин цукру)

  • гіркого (розчин хініну)

  • солоного (розчин кухонної солі)

  • кислого (розчин оцту)

Розчини наносять скляною паличкою окремо на праву й ліву половину язика при щільно закритому носі, щоб виключити нюхові відчуття. Після кожного випробування треба прополоскати рота.

Захворювання глотки

Опіки глотки бувають термічними, хімічними, електричними, променевими. Звичайно вони поєднуються з опіками порожнини рота, інших відділів верхніх дихальних шляхів, стравоходу та шлунка.

Хімічні опіки є наслідками нещасних випадків у побуті або на виробництві чи виникають у разі самогубства в разі ковтання концентрованих розчинів кислот або лугів, нашатирного спирту

Термічні опіки виникають під час ковтання гарячої їжі, рідини.

Клінічно виділяють 3 ступені змін:

1 ступень – еритема

2 ступень - утворення пухирів

3ступень – некроз.

Опіки 1 ступеня характеризуються катаральним запаленням слизової оболонки глотки , загальний стан хворого страждає мало і закінчуються повним одужанням без утворення рубців на 3-4 добу.

Опіки 2 ступеня характеризуються важчим загальним станом за рахунок значної інтоксикації. Рубці утворюються поверхневі без порушення функції органа.

Опіки 3 ступеня супроводжуються важкою інтоксикацією, глибоким ураженням тканини стінки. Після відділення некротичних нальотів через декілька тижнів утворюються грубі рубці.

Перша допомога в разі хімічних опіків має бути спрямована на нейтралізацію залишків отруйної речовини. Якщо опік спричинений лугом, хворому дають для полоскання і промивання шлунка слабкий розчин лимонної або оцтової кислоти. У разі опіків кислотою хворому пропонують розчин натрію гідрокарбонату або магнію оксиду. За відсутності цих розчинів потерпілим дають воду з додаванням молока або білків сирих яєць.

Одночасно проводять