Індепендентська республіка (1649-1653 рр.).

Влада: - однопалатний парламент ("охвостя" – рештки палати представників);

• виконавча влада – Державна рада, обрана парламентом на 1 рік.

По – суті, це була диктатура індепендентських генералів на чолі з Кромвелем.

Оскільки життя низів залишалось дуже важким, левелери продовжили боротьбу з індепендентами. Їх лідерів – Лильберна, Вилвіна, Пріна, Овертона арештували; оголосили атеїстами. В квітні 1649 р. повстання солдат-леверів. Кромвель його придушив. Але виник новий опозиційний рух – діггерів (копачів). Лідер – Джерард Винстенлі, утопія "Закон Свободи" (1652). За відміну копигольдерів і перетворення общинних земель у фонд для безземельних; за мирне освоєння пустощів. Їх розгромили.

Після придушення опозиції, Кромвель в 1649-50 рр. остаточно потопив у крові повстання в Ірландії. 2/3 земель роздали англійцям. Революційна "Нова армія" стала армією колонізаторів. В 1650-1651 рр. Кромвель розбив шотландців, які оголосили своїм королем Карла Стюарта.

Індепенденти, дорвавшись до влади, конвертували її в багатство. Так, Ферфакс отримав землі, які давали 5 тис. ф. ст. річного доходу; Кромвель – 7 тис. ф. ст. Захищаючи інтереси буржуазії, парламент ввів у 1651 р. "Навігаційний акт”, яким заборонялось ввозити в Англію іноземні товари не на англійських судах, чи судах країн-виробника. Це призвело до війни з Голландією. Народне обурення новою знаттю Кромвель перевів на парламент і 20.04.1653 р. розігнав "охвістя" Довгого парламенту.

В липні 1653 р. обрали новий Бербонський (Малий) парламент. Вибори контролювали індепенденти. Але цей "святий парламент" не став ручним. Він прийняв рішення про демократичні реформи: - запровадив цивільну реєстрацію шлюбів;

- створили комітет для кодифікації англійського права;

- спробували знищити канцелярський суд (за хабарі і тяганину);

- обмежив податки;

- скасував церковну десятину;

- скоротив чисельність армії.

За це його розпустили через 5 місяців.

Розпуск Малого парламенту поклав край республіці.

Буржуазія запровадила військову диктатуру О.Кромвеля. Її Конституцією став "Інститут управління" (16.ХП.1653 р.) – розроблений комісією генерала Ламберта і схвалений державною радою.:

• лорд-протектор Англії, Шотландії й Ірландії (Кромвель) – армія, суд, фінанси; ордонанси, видані між сесіями парламенту – силу законів;

• Державна рада;

• парламент (вперше – представники Ірландії і Шотландії);

• майновий ценз 200 ф. Ст.;

• 11 Округів на чолі з генералами (з 1655 р.).

Кромвель в 1654 р. прийняв закон про об’єднання Англії, Шотландії, Ірландії в одну державу. Змусив у 1654 р. Голландію мирним договором визначити обов’язковість для себе "Навігаційного акту" (1651 р.). Вигідні договори з Данією, Португалією; союз із Францією проти Іспанії. Це змусило велику буржуазію змиритись з "узурпатором" і почати готувати його коронування. Це спробував узаконити парламент "Смиренною петицією" (25.03.1657 р.) "просити Кромвеля прийняти титул короля". Але під тиском генералів, він відмовився. Але парламент це зробив де-факто: - титул протектора зробили спадковим в сім’ї Кромвеля;

• відновили палату лордів (40-70 довічних членів, які призначались протектором).

З вересня 1658 р. Кромвель помер. Протектором став його син Ричард, до весни 1659 р.

3. Реставрація монархії

Роялістська змова. Генерал Монк командував англійською армією в Шотландії, в кінці 1659 р. пішов на Лондон. Він уклав 4.04.1660 р. з Карлом ІІ Бредську декларацію про умови реставрації монархії: зберегти за буржуазією всі її здобутки.

25 травня 1660 р. новий установчий парламент-конвент, санкціонував повернення Стюартів.

В травні Карл ІІ урочисто вступив у Лондон і пообіцяв керуватись "Великою хартією вольностей", "Петицією про право", правити разом з парламентом. Він не мав своєї армії, своїх маєтків і фінансово залежав від парламенту. Але вже в 1661 р., коли в новий парламент прийшло більшість кавалерів, Карл ІІ порушив Бредську декларацію. Він повністю відновив англіканську церкву, з амністії виключив всіх республіканців, розгорнув репресії проти сект. Частину старих маєтків повернув їх власникам, але більшість земель вже були перекуплені новими власниками, тому спроби їх забрати натикались на судові заборони – парламент компенсував їх втрату річним утриманням королівського двору.

Продовжили меркантелістську політику Кромвеля. Ігнорував парламент. В 1670 р. уклав з Людовіком ХІV Дуврський договір – відкривав французьким товаром англійський ринок, закриття французького для англійських товарів, спільні дії в Європі. За це – Карлу – французька пенсія + військова допомога на випадок смути. В 1672 р. Англія оголосила війну Голландії.

В 1672 р. – "Декларація віротерпимості", "Акт про терпимість" право короля урівнювати в правах католиків, що порушувало конституцію, оскільки тут король ставився вище закону, прийнятого парламентом. Парламентська опозиція – Земська партія, яка виражала інтереси буржуазії, виступала проти Придворної партії і добилась прийняття в 1673 р. "Акту про присягу" – присяга по англіканському обряді була обов’язковою для кожного, хто вступає на державну службу. Коли опозиція почала вимагати позбавлення спадкових прав герцога Йоркського Джеймса, король розпустив парламент кавалерів, який проіснував 18 років (1661-1679).

На парламентських виборах 1679 р. перемогла опозиція, яка оформилась в партію вігів (віги – видозмінена лайка "віггамори", від шотландського "вігголь" – "візники", яка застосовувалась до непримиримих пресвітеріан в 40-х рр. ХVІІ ст.). Прихильники Карла ІІ створили партію тарі (від ірландського – "злодій", як називали партизан-католиків, борців проти англійського завоювання).

В травні 1679 р. парламент прийняв "Habeas Corpus Act" – Арештований чи його довірена особа могли вимагати, щоб наказ про арешт підписав суддя. Тобто, коли арештований вважав арешт незаконним, то начальник в’язниці за його скаргою мав доставити його до суду для перевірки законності позбавлення свободи. Акт зобов’язував прискорити суд і передбачав звільнення на поруки під грошову заставу. Ним лідери опозиції убезпечувались від довільних арештів. Суддя, який відмовився дати наказ про " Habeas Corpus" штрафувався на 500 ф. ст. Особа, звільнена під заставу на основі цього наказу не могла бути повторно арештованою. Дія Акту не поширювалась на справи про державну зраду, важкий кримінальний злочин чи цивільні справи. Парламент мав право зупинити дію Акту під час народних заворушень чи війни.

Проте Карл ІІ, який прагнув відновити абсолютизм, невдовзі розпустив вігський парламент, як і парламент 1689 і 1681 р. Після цього парламент не скликався. Партія вігів була розбита. Одні лідери емігрували (граф Шефтсберг), інших – стратили (Олджернон Сідней).

По смерті в лютому 1685 р. Карла ІІ, королем став його брат, католик герцог Йоркський під іменем Джеймс ІІ. У скликаному ним парламенті більшість отримали помірковані торі. У відповідь – повстання в 1685р. шотландських пресвітеріан під проводом графа Аргайла та вігів у південно-східних графствах під проводом позашлюбного сина Карла ІІ Монмаута. Придушили. Політична реакція. Джеймс ІІ надумав новою "Декларацією віротерпимості" 2.04.1687 р. фактично відновити католицизм. Це суперечило інтересам буржуазії та джентрі (нових дворян).