Тема 9. Власність

Поняття про власність. Власність є основою економічної системи, а тому визначає форми організації підприємницької діяльності, особливості управління та розподілу її результатів.

В економічному розумінні власність реалізується в площині взаємодії “людина – людина”, визначається ступенем розвитку продуктивних сил, характеризується системою об’єктивних, історично мінливих економічних відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення умов, процесу, засобів і результатів виробництва.

У юридичному розумінні власність представлена системою зв’язків “людина – річ”, відображає майнові відносини, що закріплюються системою прав власності. Саме юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, ураховувати наявні зміни щодо виникнення, припинення або відновлення прав власності.

За Законом України «Про власність», право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Суб'єктами права власності, тобто тими, хто бере участь у відносинах привласнення, є Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Тип, форма і вид власності. У теоретичних дослідженнях поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, характер поєднання робітника із засобами виробництва. Із історії людства відомі три типи власності: общинна, приватна, суспільна, кожній з яких притаманні різноманітні форми прояву. У сучасних умовах у країнах з ринковою економікою переважають два основних типи власності: приватна та державна як форма суспільної, а всі інші різновиди є похідними від них і можуть існувати в змішаних формах.

Форма власності визначається як стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює певний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва. Слід зазначити, що класифікація форм власності розглядається в економічному і юридичному розумінні (табл. 1.1). Критерієм класифікації форм власності в економічному розумінні слугує ступінь розвитку кооперації праці та виробництва. За масштабами усуспільнення виробництва розрізняють:

1) одноосібне привласнення (дрібне підприємство, на якому господарює одна людина або його сім'я);

2) колективне привласнення (підприємство або господарське об'єднання, що об'єднує працю багатьох людей);

3) національний господарський комплекс (кооперація праці в межах національної економіки).

Класифікація власності в юридичному розумінні ґрунтується на обліку власників (суб’єктів власності) і майна (об’єктів власності). За суб’єктами форми власності поділяються на державну, колективну, приватну.

Спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту відбувається у формах державної і колективної власності як форм суспільної власності.

Колективна власність передбачає належність об’єкта певному колективу співвласників (засновників, учасників), які безпосередньо або опосередковано діють як один суб'єкт. Так, суб'єктом комунальної власності є територіальна громада, що здійснює свої повноваження через утворені нею органи місцевого самоврядування. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян та власність громадських організацій і об’єднань. Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності (Закон України "Про власність", 1991). До них належать:

• колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид);

• колективне сільськогосподарське підприємство;

• акціонерне або інше статутне господарське товариство;

• виробничий кооператив;

• підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (профспілкове);

• підприємство релігійної організації;

• підприємство, створене господарським об'єднанням;

• орендне підприємство.

Приватна власність характеризується тим, що засоби і результати виробництва належать приватним особам, які можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці, тому розрізняють трудову і нетрудову приватну власність. Так, якщо, за рахунок коштів акціонерів здійснена технічна реконструкція підприємства, то доходи, які зростають, мають виплачуватись власникам акцій у формі дивідендів. За видами приватна власність поділяється на одноосібну (індивідуальну) та сімейну.

Спільна власність – це різновид власності (безвідносно до певної форми власності), об’єктом якої є спільне майно, а суб’єктами (співвласниками) стають унаслідок об'єднання майна: фізичні й юридичні особи, держава, територіальні громади.

Видами права спільної власності є:

а) спільна часткова – власність осіб із визначенням часток кожного з них (ст. 356 ЦК України);

б) спільна сумісна – власність осіб без визначення частки кожного з них у праві власності (ЦК України, 2003). Так, спільна сумісна власність фізичних осіб поділяється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім’ї, власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім'ї.

Таблиця 1.1. Типи, форми та види власності (Закон України «Про власність», 1991; Конституція України, 1996; ЦК України, 2003; Бєляєв, 2001; Базилевич, 2008; Тарасевич, 2006)

Тип власності	Форми власності	Види власності
Суспільна	Державна	Власність народу України Загальнодержавна (республіканська) власність
	Колективна	Релігійних організацій Громадських об'єднань Господарських об'єднань Господарських товариств Акціонерних товариств Кооперативу, в тому числі виробничих кооперативів, колективів підприємств споживчої кооперації Колективу підприємства Колективу орендаторів Комунальна (місцевих органів влади)
Приватна	індивідуально-трудова	Власність осіб, що ведуть фермерське господарство Спільна власність громадян Власність подружжя Одноосібна
	з найманою працею	Корпоративна Індивідуальна з використанням найманої праці
Змішана		Державно-колективна Державно-приватна Приватно-колективна Спільна із залученням іноземного капіталу Інше

Законом України «Про власність» допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Спільне підприємство виникає як наслідок об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) та, як правило, набуває форми господарського товариства. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями може бути будь-якої організаційно-правової форми за наявності іноземної інвестиції в статутному фонді (не менше 10%).

Кожна з форм власності має свої особливі сфери найбільшефективного застосування. Так, приватній власності відповідають ті види діяльності, здійснення яких не потребує значних коштів, колективна форма доцільна у випадках, коли, навпаки, потрібна значна концентрація коштів, державна – функціонує в галузях з обмеженими можливостями ринкового саморегулювання.

Об’єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослини і тваринний світ, робоча сила та результат її діяльності – предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Але саме власність на засоби виробництва характеризує сутність відносин власності, у т. ч. механізм розподілу і привласнення доходів від господарської діяльності.

У законі виокремлюється інтелектуальна власність як власність на результати інтелектуальної праці.

Рух відносин власності відбувається в таких формах:

1. злиття та поглинання;

2. реструктуризація, що містить процедури управління власністю підприємства;

3. націоналізація, приватизація; передача підприємств в оренду;

4. викуп майна трудовим колективом;

5. зміна форми власності підприємств;

6. передача майна підприємства у власність трудового колективу (платна, безоплатна);

7. пожертвування організацій і громадян, інші цивільно-правові угоди, рейдерство. Розглянемо деякі з форм докладно.

Злиття (mergers) (у широкому розумінні) – це процес утворення однієї нової компанії із кількох працюючих компаній. Ініціатором подібної угоди, як правило, є компанія, яка володіє більш потужним економічним потенціалом. Для позначення процесів укрупнення бізнесу і капіталу, що відбуваються на макро- і мікроекономічному рівнях, застосовується термін M & A (від англ. Mergers and Acquisitions) – «злиття та поглинання». За угодою злиття компаній акціонери компанії, яку "купують", зберігають свої права на акції і після об'єднання, але вже нового (об'єднаного) акціонерного товариства. Акціонери ж компанії, що поглинається, утрачають свої права на частку в капіталі нової об'єднаної компанії.

Процедури управління власністю, що застосовуються в процесі реструктуризації підприємства, охоплюють зміну власника та структури власності, у т. ч. відчуження й продаж підрозділів, дочірніх компаній тощо.

Націоналізація передбачає передачу об’єктів приватної власності окремих громадян та юридичних осіб у державну власність. Приватизація, навпаки, пов’язана з передачею об’єктів державної власності в приватну власність окремих громадян та юридичних осіб.

Рейдерство (від англ. the raid – «набіг», «раптовий напад») – це отримання контролю одним підприємством над іншим, як правило, незаконними методами; захоплення активів шляхом ініціювання бізнес-конфліктів. Як дії рейдерів можуть бути кваліфіковані: купівля певного відсотка акцій, яка є достатньою для прийняття відповідних рішень; використання менеджменту для доведення компанії до такого стану, який змушує власників продати її; купівля кредиторської заборгованості компанії тощо.

В умовах глобалізації та нестабільності економічного розвитку найбільшу економічну ефективність підприємству забезпечує його здатність перманентно вдосконалювати структуру власності за всіма складовими та з мінімальними витратами переходити від однієї структури власності до іншої. Вільний обмін і комбінування прав власності надає економічним суб’єктам можливість вибору найбільш ефективних і створення нових організаційних форм. Рух власності, зміна її форм і видів за критерієм підвищення конкурентоспроможності підприємства є необхідною передумовою розвитку бізнесу та ринкового середовища.