7.5. Основні риси права Гетьманщини

Як і в попередні періоди історичного розвитку України, в цей час на першому місці серед галузей права перебувало цивільне право. Основну увагу воно приділяє праву власності на землю. Досить Добре була розроблена система договорів (купівлі-продажу, обміну, позики, оренди). Шлюбно-сімейні відносини, як і раніше, регулювалися нормами звичаєвого та церковного права. Для дівчат шлюбний вік становив 16 років, а для юнаків - 18. Заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по бічній - до четвертого. Згода на шлюб тих, хто одружувався, була необов'язковою, хоча на практиці на неї часто зважали. Зате згода батьків на шлюб була обов'язковою. При розлученні сторони у присутності свідків складали, так звані, розлучні листи. Було відоме спадкування за законом і за заповітом. За відсутності спадкоємців майно визнавалося вимороченим і надходило до скарбниці.

У кримінальному праві всі злочини поділялися на умисні, необережні, випадкові. Як і в попередні роки, практикувалося притягнення до кримінальної відповідальності та покарання дружин і дітей злочинців, а також їхніх родичів та друзів. Усі злочини поділялися на: державні, проти православної віри, військові, служ­бові, проти порядку управління та суду, проти особистості, май­нові, проти моралі.

Існувала досить складна система покарань. Вищою мірою покарань була страта. Вона була простою (відсікання голови, повішання, розстріл) і кваліфікована (четвертування, колесування, посадження на кіл, закопування живцем у землю). Тілесні покарання поділялися на болючі й ті, якими завдавали каліцтва. З другої половини XVIII ст. набуває поширення такий новий вид покарання, як заслання. Було серед видів покарань і позбавлення волі, але досить нетривале (від чотирьох тижнів до одного року). Поширені були й ганебні покарання. Від покарання могли бути звільнені психічно хворі, особи з фізичними вадами, люди похилого віку. Страта не застосовувалася до вагітних жінок, дівчаток -до 13 років, хлопчиків-до 16 років і до літніх людей. На остаточне рішення суду щодо покарання іноді могла вплинути громадська думка, що могла врятувати навіть від шибениці. На Запорозькій Січі козака від смертної кари могла врятувати жінка, котра погод­жувалася взяти його собі в чоловіки. Подальшого розвитку набуло процесуальне право.

7.6. Суспільний лад на західноукраїнських землях (друга половина XVII ст. - друга половина XVIII ст.)

Західноукраїнські землі - Східна Галичина, Північна Буковина. Закарпаття - в ХУІІ-ХУІІІ століттях, як і раніше, перебували у складі

різних держав і мали різний юридичний статус. Східна Галичина, як частина Руського воєводства, належала до складу Речі Посполи­тої, Північна Буковина та Закарпаття - відповідно до Молдавської держави й Трансільванського (Семиградського) князівства, що пере­бували під протекторатом Туреччини. Наприкінці XVII ст. в результаті австрійсько-турецької війни територія Трансільванії разом із Закарпат­тям опинилися під владою австрійських Габсбургів.

Більшість населення західноукраїнських земель становило селянство, склад якого був неоднорідним. Так, у Східній Галичині поряд із невеликою частиною вільних селян (кметів, чиншових), які несли феодальні повинності на користь держави, існувала численна група державних, церковних, приватно залежних селян, які перебували у кріпосницькій залежності. До них належали й тяглові селяни, що мали хату, земельні наділи, робочу худобу, але відробляли повинності на користь як держави, так і феодала. Такі категорії кріпаків, як підсадки, городники, халупники володіли тільки присадибними ділянками, а коморники та захребетники взагалі не мали свого господарства й жили у чужих дворах. Відбувається процес знеземелення селян, ліквідація селянського самоврядування. Селяни опиняються під юрисдикцією феодалів. Останні здобули право втручатися навіть в особисте життя селян, їх принижували, не вважали за повноцінних людей, називали худобою, "бидлом".

Майже така ж картина спостерігалася й на Закарпатті, де вже наприкінці XVII ст. значна частина селянства перебувала у кріпос­ницькій залежності від феодалів або держави. Основними катего­ріями селянства тут були: обаді,удворники, лібертіни, сабодаши (мали своє господарство, користувалися земельними наділами, виконува­ли повинності на користь держави й феодалів), желяри татаксалісти (мали присадибне господарство, але були позбавлені польових наділів і теж виконували феодальні повинності).

У Північній Буковині селянство теж перебувало у кріпосницькій залежності. Особисту свободу зберігала лише та частина, котра перебувала на військовій службі.

Міське населення теж було неоднорідним. Воно складалося з міської верхівки (купці, домовласники, лихварі, власники міської ^Землі), ремісників (об'єднувалися в цехи), партачів (позацехові Дрібні ремісники), різноробочих, поденщиків, міської голоти.

Панівним класом у західноукраїнських землях залишалися феодали. їхню верхівку становили магнати. Феодали мали значні права та привілеї: виключне право власності на землю, звільнялися від податків, їхню власність не можна було конфіскувати без рішення суду, шляхтича можна було заарештувати тільки за вчинення злочи­ну, вони обіймали найвищі світські та духовні посади. Формально всі феодали були рівними, але у Східній Галичині переважні права мали польські, в Північній Буковині - румунські, у Закарпатті -угорські та німецькі поміщики. Місцева західноукраїнська знать у переважній своїй більшості зрадила свій народ і перейшла на бік панівних класів держав-загарбниць.