Тема 9.

Держава та право України в період утвердження й розвитку капіталізму (друга половина XIX ст.)

9.1. Селянська реформа 1861 р.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої належало близько 80 % українських земель, переживала глибоку кризу через невідповідність феодальних структур і відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними проявами цієї кризи були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів - стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва; наростання соціальної напруженості в суспільстві; посилення процесу відставання Росії від передових європейських держав. У країні назрівала революційна .ситуація, і царський уряд, з огляду на це, змушений був вдатися до реформ.

Серед здійснених заходів найважливішим стало скасування кріпосного права. 19 лютого 1861 р. цар підписав відповідний Маніфест, а також "Загальне положення про селян, які звільнилися від кріпацької залежності!' й інші акти про селянську реформу (загалом 17 документів). За цими документами поміщикам заборонялося продавати селян, купувати, дарувати як річ, насильно одружувати чи видавати заміж, переселяти з місця на місце, самочинно карати. Селянам надавалися особисті та майнові права, зокрема й на укла­дання договорів і зобов'язань із приватними особами та зі скарб­ницею, вільне ведення торгівлі та підприємництва, своїх судових справ, участь у роботі органів самоврядування, вступ на службу, навчання, придбання рухомого та нерухомого майна. Та незважаючи на це, юридично вільне селянство не мало справжньої громадян­ської рівності з іншими верствами суспільства. Воно, як і раніше, залишалося нижчим, податним станом - селяни отримували паспорт лише на рік, виконували рекрутську повинність, перебували в залежності від поміщика доти, доки не викуплять у власність землі, зберігалися тілесні покарання різками. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а фактично він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму викупних платежів, яка становила одинадцять річних податків із селянського двору, то посередником між селянами та поміщиками буладержава. Вона сплачувала поміщи­кам викупні платежі, а селянам надавала позику на 49 років. Селяни повинні були щорічно вносити до банку певну суму і ще 6 % від суми позики. Зрештою, за 40 років селяни сплатили державі близько 2 млрд. карбованців, що було вчетверо більше від вартості наданої їм землі.

Реформа 1861 р. не могла повністю ліквідувати колишню систему. Та вона мала важливе значення для розвитку капіталізму, позаяк: промисловість отримала простір для використання більшої кількості найманих працівників (вчорашніх кріпаків); в сільському господарстві утверджуються капіталістичні відносини (в результаті ліквідації станового права селян на землю остання стала продава­тися); швидше почав розвиватися внутрішній ринок. В Україні будуються нові фабрики і заводи, розвиваються ринкові відносини, збільшується кількість підприємців і робітників, формуються нові класи.