9.2. Земська реформа 1864 р.

У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Такими органами були обрані на три роки губернські та повітові збори (розпорядчі органи) й управи (виконавчі органи). Члени цих установ називалися гласними. їх обирали задосить складною куріальною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися натри курії (групи): землевласників, мешканців міст, представни­ків від сільських громад. Для перших двох курій вибори гласних були прямими (обирали своїх представників до повітових зібрань безпосередньо: на з'їздах землевласників повіту та на зборах міських власників), для третьої - багатоступеневими (сільські громади направляли своїх представників на волосні сходи, де обирали виборців на повітові зїзди, що своєю чергою, обирали членів повітових земських зібрань). Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Зазвичай, до повітових земств обирали від 10 до 96 гласних, а до губерн­ських - від 15 до 100 гласних. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.

Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утво­рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобереж­жі через повстання поміщиків (шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Кошти земства отримували від самообкладання населення з кожної десятини. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засідан­нях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.

9.3. Міська реформа 1870 р.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків, які поділялися натри групи. До першої групи належали найзаможніші платники, що разом відраховували до казни третин) всіх міських податків. Другу групу становили особи з меншими прибутками, котрі вносили другу третину податків. До третьої групи входили всі останні міські жителі, з яких ледве стягували останню третину податків. Кожна з цих груп незалежно від кількості членів обирала третину загальної кількості гласних. Як наслідок, кілька десятків власників великого капіталу обирали стільки ж гласний скільки сотні середніх і тисячі дрібних власників. Спочатку міська самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі

Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у багатьох інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів та ін.), пр° придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самовряду­вання позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом з цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повно­важень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.