12.4. Кодифікація радянського законодавства України

У 1922-1927 рр. в Україні, як і в радянській Росії, була проведена повна кодифікація всіх галузей права. Такої широкої та швидкої кодифікації світова практика ще не знала. Були прийняті важливі законодавчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні й інші відносини. Кодифікація стала своєрідним "матеріаль­ним втіленням" курсу на революційну законність, проголошену з переходом до нової економічної політики (НЕП), наочним свідчен­ням відмови від того правового нігілізму, який допускався в перші післяреволюційні роки. Кодифікація була також викликана як не­обхідністю зафіксувати в найбільш систематизованій формі правові норми нових суспільних відносин, так і внутрішніми проблемами систематизації радянського законодавства (суперечності, прогалини тощо). Важливим чинником кодифікації був і міжнародний фактор, який полягав в тому, що радянська держава виходила на міжнародну арену, ставилося питання про можливий вступ радянських республік до світового співтовариства. Останнє ж вимагало від своїх членів "цивілізованого ставлення" до державно-правових інститутів, приведення національного законодавства до стандартів європейської системи юридичних норм.

Отож розпочинаються активні кодифікаційні роботи, в резуль­таті яких в Україні було створено кодекси й інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей права, а саме: в 1922 р. -Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс. Положення про судоустрій, Цивільний кодекс, Земельний кодекс. Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту: в 1923 р.-Закон про ліси; у 1924 р.-Цивільний процесуальний кодекс, Тимчасові будівельні правила; в 1925 р. - Ветеринарний кодекс, Виправно-трудовий кодекс; у 1926 р. - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану; в 1927 р. Адміністративний кодекс, нові редакції Кримінального кодексу. Кримінально-процесуального кодексу, Земельного кодексу: в 1928 р. - Гірничий кодекс; у 1929 р. - новий Цивільний процесуаль­ний кодекс та нові редакції Положення про судоустрій. Логічним завершенням кодифікації стало видання у 1929-1930 рр Систематизованого зібрання чинних законів УСРРу семи томах Характерною особливістю цих документів було те, що при їх під-

126

готовці були використані традиційні західноєвропейські форми, але вони були наповнені новим змістом. Проявилося це, насам­перед, у забезпеченні в кодексах пріоритету загальнодержавних інтересів, надання державі права в разі потреби втручатися у будь-які врегульовані законом відносини, незважаючи на проголо­шені права та свободи. Так, Цивільний кодекс передбачав захист лише тих прав, які здійснюються відповідно до їх соціально-господарського призначення. Стаття 10 Кримінального кодексу, порушуючи класичний юридичний принцип - "нема злочину, якщо він не передбачений законом", - допускала можливість визнання діяння злочином за аналогією, а ст. 49 дозволяла ви­знавати особу соціально-небезпечною у зв'язку з минулою її злочинною діяльністю чи зв'язками зі злочинним середовищем. У земельному праві було закріплено необмежене право на вилучен­ня земель у землекористувачів для "державних і громадських потреб" та навіть примусового переселення землеробського населення в інші місцевості. У Кодексі законів про працю була норма, що дозволяла урядові чи уповноваженим ним органам у будь-який час за нестачі робочої сили вдаватися до трудової повинності.

Отже, радянське законодавство 20-х рр. XX ст., незважаючи на свою зовнішню схожість з буржуазним законодавством, неухильно стояло на варті "інтересів диктатури пролетаріату", а текстуально подібні статті радянських і західноєвропейських кодифікованих актів використовувалися з різною метою. Та все ж, проведена в 20-х рр. XX ст. кодифікація створювала, порівняно з попереднім періодом воєнного комунізму, більш ліберальний режим, суттєво розширювала права та свободи особистості, забезпечувала певну стабілізацію суспільства, віддзеркалювала в законодавстві той перевороту поглядах на соціалізм, який відбувся з переходом до НЕПу. Інша справа, що з розвитком особистої влади Й. Сталіна та фактичним поверненням до багатьох засад "воєнного комунізму" ця позитивна тенденція не була повністю реалізована.