Класифікфція:

Інвестиції поділяються на:

а) капітальні інвестиції  господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансові інвестиції  господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на:

прямі інвестиції  господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

портфельні інвестиції  господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку;

в) реінвестиції  господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій; //Податковий кодекс ст. 14.1.81

За напрямом вкладання цінностей:

• Реальні (прямі) – безпосер. вклад. коштів у виробн активи підпр. (капіталовклад. в О.Ф.; інвестиції в товар - мат-ні запаси )

• Фінансові – довгострок. грош. вкладення у різні грошові і фондові інструменти.(Цінні папери ; депозит. вклади в банк; вклад. коштів в облігації.)

• Інноваційні – вклад коштів в нематер активи. (придбання нематер активів (патенти, ліценз; фінансув наук розробок; підготовка та перепідготовка спеціалістів ).

За терміном:Довгострокові, Середньострокові,Короткострокові

За належністю капітала: державний , приватний

За джерелами надходження: внутрішні, зовнішні

За структурою:

• технологічна структ. капіталовклад. (виражена у % співвідношенні між різними напрямками вкладання капіталу )

• відтворювальна структура ( Співвіднош витрат (довгостроков) – на просте і розширене. Відтврення О.Ф. ( витрати на нове будівництво, технол переозбр та реконструкц підпр та витрати на окремі предмети діючих підпр.)

Інвестиційна політика – сукупність заходів з розробки та реалізації найбільш ефективних шляхів розширення активів підпр. для забеспечення основн напрямку його розвитку.

Етапи формув інвестиц політики :

-Інвестиц політика повина відповідати стратегіному економічному розвитку і галузевому напрямку; - дослідж кон”юнктури інвест ринку; - пошук окремих об”єктів інвестування; - оцінка економічної еф-ті і порівняння з інш проектами; - забеспеч мінімальн фінанс ризиків і їх страхування; - забеспеч ліквідності інвестиц; - визнач необхідного обсягу інвест рес та оптимізац структури їх джерел; - формув і оцінка інвестиц портфелю (помірний, агресивний)

№ 25. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва

1. Технологія. Технологічні нововведення найбільш істотно впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони зумовлюють вирішальні (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів.

2. Устаткування займає провідне місце в проекті (програмі) підвищення ефективності виробництва. Продуктивність діючого устаткування багато в чому залежить не лише від його технічного рівня, а й належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і завантаження у часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності виробництва шляхом вирішення проблеми ресурсозбереження, підвищення їх якості, зниження матеріало- та енергомісткості виробництва багатьох видів продукції, раціоналізація управління виробничими запасами та джерел постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їх якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливим чинником ефективності виробництва. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання однієї лише корисності товару недостатньо. Виготовлювані вироби повинні з’явитися на ринку в необхідному місці, в потрібний час і за прийнятною ціною. Звідси важливіше завдання підприємства полягає в тім, щоб не допускати щонайменших організаційних та економічних перешкод між маркетингом і виробництвом.

5. Працівники. Визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники-керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються діловим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) складної виробничо-економічної системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною і гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення й використання нагромадженого на інших підприємства (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства (організації).

Кожний суб’єкт господарювання має певне оточуюче економічне й соціальне середовище. Тому об’єктивно будь-яке підприємство чи організація повинні враховувати зовнішні чинники, які відчутно впливають на рівень ефективності виробництва (іншої діяльності). Передовсім обов’язково потрібно враховувати державну економічну і соціальну політику, структурні зміни в економіці й суспільстві, а також спиратися на існуючі інституціональні механізми та інфраструктуру держави.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (закони і стимули); г) економічні правила і нормативи (регулювання доходів та оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інститутціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій) на національному, регіональному чи галузевому рівнях. Такі організації повинні сприяти практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління, вирішувати ключові проблеми підвищення ефективності різноманітних виробничо-господарських систем та інших організаційних утворень.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств та організацій є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової і виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури воліють користуватися послугами інноваційних фондів і комерційних банків, фондових бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури — комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо.

12. Структурні зміни в економіці й суспільстві також помітно впливають на показники ефективності діяльності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки; б) склад і технічний рівень засобів праці; в) масштаби виробництва (інтенсивне створення малих підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних галузях і сферах; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

№ 26. Реструктуризація підприємства

Реструктуризація – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів,спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним. Форм власності,організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення,збільшити обсяг випуску конкурентоспрможної прдукції. Підвищити ефективність виробництва.

Метою реструктуризації є створення повноціних суб”єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати. Отже процес реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної,економічної та фінансової життєздатності підприємств.

Реструктуризація це не разова, а постійна функція підприємства, за доп якої підприємство адаптується до вимог ринку, поліпшує свій фінансовий стан.

Реструктуризація передбачає:

- економічне обґрунтування проведення реструктуризації, в рамках якого визначають мету рес-ії, аналіз сильних і слабких сторін підприємства, аналіз фінансового стану.

- вибір форми/виду рестр-ії , відповідність до загальної стратегії підприємства.

- розробка бізнес плану реструктуризації підприємства (обґрунтування доцільності рестр-ії).

Основні форми і види реструктуризації:

Форми: оперативна; стратегічна.

Види : управлінська; технічна; економічна; фінансова; організаційно-правова.

Ступінь: часткова реструктуризація (обмежена); комплексна реструктуризація (усебічна).

Форми: Оперативна реструктуризація – розв’язують дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації приблизно 3 – 4 місяці. Комплекс заходів з оперативної реструктуризації містить передовсім заходи з зниження всіх видів витрат (без одержання будь яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство знов опиниться в кризовому стані.

Стратегічна реструктуризація – забезпечує довготермінову конкурентоспроможність. Для цього необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Отже реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Аналіз і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулювати таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого – відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб’єктів господарювання на зміну типу господарської системи.

Види: Організаційно-правовий вид реструктуризації – характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника підприємства.

Технічна реструктуризація – пов’язана із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, ноу-хау, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання і логістики, тобто всього того. Що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.

Економічна життєздатність – досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.

При досягненні фінансової життєздатності суб’єкт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбудеться проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашанням інших боргових зобов’язань тощо.

Управлінська реструктуризація пов’язана з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.

Ступені. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної та технічної життєздатності.При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівереджу, розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо.

Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує усебічної реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає і фінансову реструктуризацію.

№27 Економічна безпека підприємства та її складові.

Ковальов Т. і Сухорукова Т. пропонують таке визначення: економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього оточення, а також здатність своєчасно усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, які не відбиваються негативно на його діяльності.

Раздина Є. розуміє це поняття, як: економічна безпека підприємства – комплекс заходів, які сприяють підвищуванню фінансової стійкості господарчих суб’єктів за умов ринкової економіки, які захищають їх комерційні інтереси від впливу негативних ринкових процесів, [3].

Таким чином, економічна безпека підприємства передбачає стійкий розвиток (тобто збалансований і безупинний), що досягається за допомогою використання усіх видів ресурсів. і підприємницьких можливостей, за якими гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Економічна безпека підприємства характеризується сукупністю якісних і кількісних показників, найважливішим серед яких є рівень економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства — це оцінка стану використання корпоративних ресурсів за критеріями рівня економічної безпеки підприємства. З метою досягнення її найбільш високого рівня підприємство повинно провести роботу із забезпечення максимальної безпеки основних функціональних складових своєї роботи.

Для своєї економічної безпеки підприємство використовує сукупність власних корпоративних ресурсів.

Корпоративні ресурси — фактори бізнесу, що використовуються власниками і менеджерами підприємства для виконання цілей бізнесу.

Функціональні складові економічної безпеки підприємства — це сукупність основних напрямів його економічної безпеки, істотно відмінних один від одного за своїм змістом.