Функціональними складовими економічної безпеки підприємства є:

- Фінансова складова: досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів;

- Інтелектуальна складова: збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства; ефективне управління персоналом;

- Техніко-технологічна складова: ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів;

- Політико-правова складова: усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства;

- Інформаційна складова: ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства (організації);

- Екологічна складова: дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля;

- Силова складова: забезпечення фізичної безпеки працівників фірми (передовсім керівників) і збереження її майна.

Кожна з наведених функціональних складових економічної безпеки підприємства характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення.

Отже, процес забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства може бути визначений як сукупність робіт для досягнення максимально високого рівня платоспроможності підприємства і ліквідності його оборотних коштів, моделювання найбільш ефективної структури капіталу підприємства, підвищення якості планування та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства в усіх напрямах стратегічного і оперативного планування й управління технологічним, інтелектуальним і кадровим потенціалом підприємства, її основними та обіговими активами з метою максимізації прибутку і підвищення рівня рентабельності бізнесу.

Таким чином, фінансова безпека підприємства може бути визначена як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу, якості управління, використання основних і оборотних засобів підприємства, структури його капіталу, норми дивідендних виплат по цінних паперах підприємства, а також курсової вартості його цінних паперів як синтетичного індикатора поточного фінансово-господарського стану підприємства і перспектив його технологічного і фінансового розвитку.

Процес становлення фінансової складової економічної безпеки підприємства розглядають як процес запобігання можливим збиткам від негативних впливів на економічну безпеку підприємства по різних аспектах її фінансово-господарської діяльності, тобто становлення забезпечення прибутковості та стійкості бізнесу, його економічної безпеки.

№29. Суть механізму санації підприємства

Санація – це комплекс послідовних взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації) дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб’єкта.

У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.

Стратегія – це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг; які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії – у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Практика свідчить, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% - від ефективності оперативного управління і приблизно на 10% - від якості виконання поточних завдань. Відтак, на загальний успіх санації впливають: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливість залучення капіталу.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Проект фінансового оздоровлення доцільно розробляти в кількох варіантах.

Для відбору варіантів пропонуються такі критерії (проранжовані за значущістю):

1. максимальна прибутковість у поєднанні з мінімальними витратами;

2. ризик неповернення вкладів;

3. способи стягнення існуючої дебіторської заборгованості та варіанти списання кредиторських довго- і короткострокових зобов”язань;

4. підготовленість персоналу до запропонованих змін;

5. можливості швидкого виходу на реальні та потенційні ринки збуту;

6. конкурентноспроможна продукція та її частка в загальному обсязі продукції;

7. гарантії соціального захисту персоналу;

8. можливі позитивні (негативні) екологічні наслідки реалізації даного варіанта проекту фінансового оздоровлення.

Важливим компонентом санаційного проекту є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Контролюючі органи повинні своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об’єктивні кваліфіковані рішення щодо подолання можливих перешкод та здійснення оздоровчих заходів.

Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контроль, який синтезує інформаційну й контрольну функції. Завданням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод.

Обґрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб’єкта господарювання можна зробити у вигляді плану фінансового оздоровлення, бізнес-плану, техніко-економічного обґрунтування. Стандартної форми та структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує наявності вірогідної базової інформації.

Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру:

1. Загальна характеристика підприємства:

• фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та ліквідності);

• аналіз причин, внаслідок яких підприємство потрапило в скрутне фінансове становище;

• перспективи виходу з цього стану.

2. План фінансового оздоровлення.

№ 30. Змістовна характеристика банкрутства підприємства. Діагностика банкрутства підприємства

Відповідно до закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 06.1999 р. введено в дію з 01.01.2000р. справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника чи самим боржником, якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сумарно складають не менше 300 мін. з/пл і не були задоволені протягом 3 місяців після встановленого для їхнього погашення терміну.

Відповідно до положень колишнього Закону України “Про банкрутство” справу про банкрутство порушували, якщо боржник не в змозі задовольнити на протязі 1 міс. визнані ним претензійні вимоги.

З фінансово-економічної точки зору виділяють дві ознаки фінансової неплатоспроможності підприємства.

1. Неплатоспроможність – боржник вважається неплатоспроможним, якщо він не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання, термін оплати яких настав, зовнішньою ознакою неплатоспроможності є припинення будь-яких виплат;

2. Загроза неплатоспроможності – боржник знаходиться під загрозою неплатоспроможності, якщо передбачає свою нездатність виконати платіжні зобов’язання при настанні терміну їхнього погашення.

Діагностика банкрутства передбачає:

• Дослідження фінансового стану підприємства для виявлення загрозливих симптомів кризового розвитку підприємства та попередження банкрутства;

• Визначення масштабів кризового стану підприємства;

• Вивчення основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства.

Експрес – аналіз фінансового стану підприємства з метою діагностики банкрутства передбачає:

• Визначення рівня поточної загрози банкрутства, який діагностується за допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності (платоспроможності), який характеризує здатність підприємства розрахуватися по своїм невідкладним зобов’язанням за рахунок високоліквідних активів.

• Визначення рівня майбутньої загрози банкрутства діагностується за допомогою показників: коефіцієнту поточної платоспроможності та коефіцієнту автономії.

• Здатність до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу діагностується за допомогою показників: коефіцієнта рентабельності капіталу і коефіцієнта оборотності активів.

Перший з цих показників дає можливість оцінити здатність підприємства генерувати прибуток, тобто формувати додаткові грошові потоки для задоволення зростаючих платіжних засобів.

Другий з них показує ступінь швидкості формування цих додаткових грошових потоків, тобто виступає як мультиплікатор формування прибутку підприємства.

Найбільш поширеним методом інтегральної оцінки загрози банкрутства в зарубіжній і вітчизняній практиці фінансового менеджменту є “модель Альтмана” (чи “Z –рахунок Альтмана”), що являє собою багатофакторну модель, в якій факторами виступають показники, що відображають фінансовий стан підприємства

“Z –рахунок Альтмана” має наступний вигляд:

Z = 1.2х₁+1.4х₂+3.3х₃+0.6х₄+1.0х₅

Де Z – інтегральний показник загрози банкрутства;

х₁ – відношення оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

х₂ – Ra відношення прибутку до сукупних активів (рентабельність активів);

х₃ – відношення чистого доходу до сукупних активів (оборотність чи дохідність активів);

х₄ – відношення власного капіталу (причому враховується ринкова вартість акцій підприємства) до залучених коштів;

х₅ – відношення обсягу продажу продукції до середньої величини активів.

Рівень загрози банкрутства підприємства в моделі Альтмана оцінюється за наступною шкалою:

Значення показника Z	Вірогідність банкрутства
До 1.80 1.81 – 2.70 2.71 – 2.99 3.00 і вище	дуже висока висока можлива дуже низька

Масштаби кризового стану підприємства визначаються на основі диференційованої чи інтегральної загрози банкрутства з метою вибору найбільш ефективного фінансового механізму захисту від неї.

Для цього використовують таку класифікації масштабів: легка криза; важка криза; катастрофа.

Ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дозволяє визначити певні форми та методів його фінансового оздоровлення.

Таблиця _