1.3. Роль самоконтролю та самовдосконалення майбутнього вчителя у розвитку комунікативної компетенції

Одним із пріоритетних шляхів модернізації педагогічної освіти постає підвищення якості фундаментальної, психолого-педагогічної, методичної, інформаційно-технологічної та практичної підготовки майбутніх педагогів.

Концепція національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти, Закон України „Про освіту”, „Про вищу освіту”.Державна програма „Вчитель” визначають нові стратегії до підготовки майбутніх вчителів. Ці підходи спрямовані на формування та розвиток активної, творчої особистості, котра була б здатна до саморозвитку та самовиховання, заснованих на міцних особистісних духовно-моральних цінностях.

Опанування майбутніми педагогами умінь та навичок здійснювати самоосвіту і самовдосконалення вимагає пошуку нових методів, прийомів, засобів і форм навчання та виховання, які б були здатні забезпечити формування „духовних здібностей студентів як домінантних і вирішальних для розвитку ціннісної системи людини” [1, с. 3].

Отже, постає проблема теоретико-методологічного забезпечення процесу ціннісної детермінації особистісного самовдосконалення студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

К.Ушинський зазначав: „ Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися - в ньому вмирає вчитель”

Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вищими від можливостей, що має студент. Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого майбутнього фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість студента як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується, перш за все, на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема, її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

Структура процесу самовдосконалення складається з 4-ох етапів:

‒ самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення;

‒ планування та вироблення програми самовдосконалення;

‒ безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою;

‒ самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Професійне самовдосконалення майбутнього педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання.

Майбутній учитель-словесник повинен знати (інформаційна функція):основні тенденції сучасного розвитку суспільства й освіти, виклики до системи освіти й словесника зокрема в умовах інформаційного суспільства; нові ролі (фасилітатор, координатор, співтворець, організатор саморозвитку на засадах рефлексії, аналітик, діагност, психолог, менеджер, розробник навчальних програм та ін.), функції, принципи діяльності та установки вчителя-словесника й учнів (суб’єкт, активний учасник, партнер, співтворець і под.) на уроках мови та літератури в умовах реформування змісту мовно-літературної освіти України; шляхи вдосконалення освітнього процесу, поліпшення якості освіти з урахуванням компетентнісного, особистісно зорієнтованого, комунікативно-функціонального й соціокультурного підходів; психолого-педагогічні і методичні основи застосування принципів компетентнісної та особистісно зорієнтованої освіти; прийоми формування основних груп (ключових, предметних, міжпредметних) компетентностей учнів на уроках і в позаурочній діяльності; нормативно-правове підґрунтя вивчення мови та літератури в системі базової освіти школяра з орієнтацією на активне, природовідповідне навчання, документи, що регламентують зміст мовно-літературної освіти учнів та орієнтують на формування життєспроможного, конкурентноздатного випускника; способи організації діяльнісно-активного особистісно зорієнтованого навчального процесу на засадах індивідуалізації та фасилітації для реалізації особистісного потенціалу кожного учня з урахуванням його суб’єктного досвіду, пізнавальних потреб, інтересів, нахилів, спонукання до пізнавальної самоактивності у вивченні мови та літератури, самопізнання і саморозвитку; технологічно-практичний аспект впровадження інтерактивного навчання як інноваційної дидактичної системи, зокрема переваги, можливості й недоліки освітньої технології; алгоритм діяльності словесника щодо організації і впровадження технологій співпраці для реалізації основоположних дидактичних і методичних принципів навчання мови та літератури; особливості створення навчального простору; психолого-педагогічні умови (умови інтеракції) реалізації інтерактивного навчання; етапи використання активних технологій на уроках (пропедевтичний, організаційно-установчий, етап застосування технології, рефлексивний етап); інтерактивні прийоми і методи для активізації пізнавальної діяльності школярів, засвоєння нових знань, формування вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій і ставлень учнів, організації рефлексії; можливості інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі; особливості розробки і застосування тестових технологій на різних етапах уроку; підходи до оцінювання результатів навчальних досягнень учнів як складової начального процесу, функції оцінювання, рівні якості знань; шляхи формування та удосконалення професійної компетентності і компетенцій вчителя для забезпечення неперервного, мобільного професійного самотворення, саморозвитку й самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу, динаміки власного професійно-особистісного зростання.

Студент-філолог повинен вміти (діяльнісна функція): адекватно оцінювати власний рівень професійної компетентності, реальні можливості, професійно-особистісні потреби й запити; створювати власну позитивно-гармонійну „Я-концепцію”, що поєднує європейську та національну ідентичність, самооцінку, самоповагу і саморозвиток, володіти стійкою системою мотивів і потреб соціалізації; адаптуватися до постійних змін, активно й творчо діяти; самостійно систематично працювати над власним професійно-особистісним розвитком, підвищенням культурного й освітнього рівнів, оновлювати й розширювати теоретичні знання і методичні вміння; формувати професійне мислення, що передбачає здатність вирішувати стратегічні й тактичні задачі, здійснювати системний аналіз педагогічних процесів, моделювати і прогнозувати навчальний процес; здійснювати на високому науково-методичному рівні викладання мови та літератури, якісну підготовку дітей до ЗНО; кваліфіковано, професійно проводити проектно-конструкторську (планувальну), аналітико-прогностичну, процесуальну діяльність на технологічному рівні; забезпечувати результативність і якість навчально-виховного процесу, застосовуючи технології активного навчання; володіти методами і формами організації допрофільного і профільного навчання, методами стимулювання творчої діяльності учнів різного віку на засадах компетентнісно-зорієнтованого та диференційованого, комунікативно-діяльнісного й соціокультурного підходів; змінювати компоненти педагогічної системи – зміст, методи навчання, освітні технології, систему відношень – відповідно до інноваційних викликів суспільства й освіти з метою вдосконалення навчального процесу; переходити від репродуктивної, знаннєвої до творчої – діяльнісної, проблемно-орієнтованої, експериментаторсько-інноваційної діяльності; проводити дослідно-експериментальну діяльність з використанням інноваційних технологій; будувати гіпотетичну модель випускника загальноосвітнього навчального закладу з вибором методів і технологій мовно-літературної освіти; в умовах допрофільної підготовки формувати портфоліо учня, що включає оцінювання особистісних досягнень школяра (індивідуальна траєкторія розвитку дитини), рівня оволодіння знаннями, відповідними вміннями, труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, перспектив подальшої роботи; сприяти визначенню учнем своєї перспективи та побудови траєкторії особистісного духовно-мистецького, мовно-літературного зростання; організовувати на уроках мови та літератури і позаурочній діяльності процес активного й самостійного опанування учнями знань та формування вмінь, навичок і ставлень, оволодіння ними комунікативною, інтелектуальною, креативною компетентностями (з мови) та інтелектуальною, особистісною, комунікативною, рефлексивною, діяльнісною, креативною, емоційною (з літератури); добирати ефективні компетентісні, особистісно зорієнтовані технології навчання для реалізації мети, завдань, стратегії уроку; моделювати інтерактивні уроки чи фрагменти уроків з використанням активних технологій навчання, діяльнісного підходу, ураховуючи принцип природовідповідності; за використання інтерактивної дидактичної системи створювати папку групової роботи, що включатиме інструкції, алгоритм діяльності школярів щодо засвоєння кожної технології, запитання для рефлексії, зразки дитячих робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, фотографії компонентів навчального процесу та ін.; володіти різними формами контролю і обліку знань, прийомами розвитку творчих здібностей учнів на уроках мови та літератури; розробляти методичні посібники, дидактичні матеріали, посібниково-хрестоматійні довідники для учнів із курсу мови та літератури; створювати дидактичні та методичні матеріали за допомогою програм роботи з мультимедіа, текстового редактора, табличного процесора; застосовувати різні форми тестових завдань з корегувальною, контролювальною, оцінювальною метою; володіти змістом і методами навчання, що сприятимуть виробленню моделей інноваційної освіти, розвитку вмінь виявляти здібності для реалізації певних ідей; здійснювати аналіз сучасних тенденцій розвитку системи освіти й забезпечувати їх урахування в щоденній професійній діяльності; володіти критичним мисленням, бути самостійним у судженнях і автономним у процесі навчання та професійно-особистісній діяльності; удосконалювати зміст навчальних планів, програм залежно від вимог суспільства й освіти; збагачувати методичний арсенал, вивчаючи напрацьоване з того чи іншого питання та розробляючи інноваційні методики й технології; розвивати соціальні й культурні цінності освіти; здійснювати власну оцінку індивідуально-особистісної інформаційної, діяльнісної, креативної, розвивальної функцій, усвідомлювати рівень професійної компетентності й педагогічної майстерності; адекватно діагностувати, комплексно осмислювати власний досвід, визначати рівень його продуктивності сучасним освітнім стандартам, аналізувати контекст утруднень і проблем; виділяти пріоритетні напрямки професійно-особистісного саморозвитку й самовдосконалення та завдання, які словесник вирішуватиме в найближчій і подальшій перспективі, орієнтуючись на потреби практики й власні задуми; моделювати освітню траєкторію індивідуально-особистісного професійного розвитку (програму індивідуально-особистісного руху) з опорою на мотиваційні детермінанти на всіх етапах міжатестаційного циклу.

Учитель-словесник повинен володіти навичками, установками до (креативна функція): акме-орієнтованого неперервного самотворення, саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації, підвищення професійно-фахового й індивідуально-особистісного рівня протягом усього життя; методичної мобільності й оновленого способу мислення; системного застосовування компетентнісних, особистісно зорієнтованих технології в освітньому процесі; створення фасилітативного формату навчальної діяльності, співпраці; аналізу й рефлексії професійної діяльності; інноваційності й адаптивності; критичного мислення; аксіологічності, тобто вибудови системи цінностей з урахуванням особистих запитів, норм ситуації та естетичних уподобань для формування духовно-ціннісних орієнтацій учнів; референтності, емпатійної культури тощо.

Досягнення зазначених завдань відбувається системно, впродовж трьох етапів у межах ціннісно-смислового, теоретичного і практичного напрямків, кожному з яких підпорядковано свої завдання, зміст та методи. Кінцевим результатом постає сформована у майбутнього педагога потреба в особистісному самовдосконаленні, а, отже, основа професійної комунікативної компетенції.

Так, ціннісно-смисловий напрямок навчально-виховного впливу передбачає становлення смислових основ діяльності студента. Провідними завданнями цього напрямку нами визначено формування системи ціннісних орієнтацій і посилення внутрішньої мотивації особистісного самовдосконалення майбутніх педагогів.

Зміст зазначеного напрямку складає набуття досвіду позитивного ставлення до особистісного самовдосконалення, що реалізується у процесі опанування психолого-педагогічних дисциплін, участі у різноманітних виховних заходах та спеціально організованої самостійної роботи під час проходження педагогічної практики студентів у школі.

Організаційною формою ціннісно-смислового напрямку може стати спецкурс „Основи особистісного зростання”, метою якого є формування особистісного сенсу студентів, залучення його внутрішніх інтелектуальних ресурсів. Зокрема, вивчення спецкурсу передбачає засвоєння таких понять як самоактуалізація, самоцінність, самоприйняття, самопізнання, самооцінка, самоповага, успіх, позитивне мислення, Я-концепція, саморегуляція, самовдосконалення, спілкування і рефлексія.

Методами, що забезпечують позитивні зміни у мотивації студентів є: формування ціннісної свідомості (ціннісно-орієнтовані лекції, бесіди та диспути, присвячені аналізу міжособистісних проблем у колективі, способам розв’язання конфліктних ситуацій); створення ситуацій успіху, ситуацій особистого вибору, обговорення конкретних життєвих ситуацій, а також актуальних наукових проблем.

Теоретичний напрямок навчально-виховного впливу скеровується на розвиток ерудованості студентів. Його завданнями є: збагачення психолого-педагогічних знань і розвиток педагогічної самосвідомості та мислення, що передбачає опанування знань про сутність, зміст, особливості і способи особистісного зростання майбутнього педагога; обізнаність про загальнолюдські, національні, громадянські, екологічні, родинні, а також цінності розвитку особистості; механізмів використання формування ціннісних орієнтацій особистості; набуття знань та навичок самооцінки власних прагнень, якостей і можливостей.

Основу змісту теоретичного напрямку складає активізація пізнавальної діяльності студента у сфері його самовдосконалення, що відображається у активному, цілеспрямованому опануванні знань про мету, завдання, засоби, механізми та закономірності особистісного самовдосконалення педагога. Цей зміст частково подано у курсах з педагогіки і психології. Однєю із форм реалізації зазначеного змісту може виступати інтегрований курс „Аксіологічні основи особистісного розвитку”, що надає студентам базову психолого-педагогічну підготовку, теоретичні знання для свідомого керування своїм розвитком, допомагає йому знайти, усвідомити та прийняти цілі, програму, засвоїти практичні прийоми свого духовного зростання. Метою курсу стало формування ціннісного ставлення до самовдосконалення на основі поглиблення знань з аксіології.

Для реалізації поставлених завдань і змісту теоретичного напрямку застосовуються різноманітні методи, зокрема: словесні; частково-пошукові; методи стимулювання інтересу до пізнання; методи формування свідомості; методи соціально-психологічного навчання.

Практичний напрямок спрямовано на розвиток поведінкової сфери студентів. Його основними завданнями є: розвиток життєвої спрямованості на особистісне самовдосконалення, зокрема, розвиток самоосвітніх, самовиховних та організаційно-творчих умінь, вольових якостей і креативності; підсилення комунікативної активності.

Зміст зазначеного напрямку складає набуття досвіду застосування вмінь та навичок самовдосконалення, а також діяльності з активної педагогічної комунікації. Цей зміст реалізується у практикумах і методичних рекомендаціях, зорієнтованих на вироблення необхідних умінь та навичок у сфері особистісного самовдосконалення.

Основною організаційною формою є педагогічна практика студентів, оскільки саме в практичній діяльності відбувається випробування себе в ролі педагога, осмислення власних можливостей, вироблення навичок самоаналізу, усвідомлення пріоритетних напрямків самовдосконалення, збагачення досвіду професійної діяльності.

З метою посилення формуючих впливів цільовими орієнтирами практики визначеначається формування у студентів потреби в особистісному самовдосконаленні на основі активізації їх суб’єктної позиції. Завданнями педагогічної практики є: розвиток знань, умінь і навичок у сфері самовиховання, самоосвіти та само менеджменту; підсилення власної комунікативної активності.

Провідними методами практичного напрямку навчально-виховних впливів є: практичні методи навчання; методи організації діяльності; методи стимулювання; методи соціально-психологічного навчання тощо.

Реалізація запропонованої методичної системи передбачає поступове ускладнення цілей і завдань кожного етапу, поглиблення змісту, збільшення обсягу засвоєного навчального матеріалу та підвищення рівня його опрацювання (від репродуктивного до творчого), зростання самостійності і творчої активності студентів під час опанування необхідних знань, умінь та навичок, завдяки чому досягається певна наступність педагогічних впливів і стійкість та міцність сформованих особистісних утворень.

І саме завдяки виконанню запропонованої методичної системи щодо формування та розвитку процесів самоконтролю та самовдосконалення професійної компетенції студента-філолога у майбутньому для нього постануть найкращі підвалини задля саморозвитку, зокрема у напрямку комунікативної компетенції.