VI. Інвестиції з огляду на спрямованість дій:

Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

35. Источники инвестиций.

Процес реалізації інвестицій називається інвестуванням, а сукупність заходів, що її забезпечують - інвестиційною діяльністю.

Джерелами інвестиційної діяльності можуть бути:

Внутрішні інвестиції:

1)державний бюджет,

2)капіталізована частка прибутку підприємств (амортизаційний фонд),

3)заробітна плата,

4)депозити комерційних банків,

5)кошти від приватизації,

6)заощадження населення,

7)ресурси інвестиційних, страхових фондів, кредитних спілок.

Зовнішні іноземні інвестиції:

-приватні іноземні інвестиції,

-державні іноземні інвестиції,

-кошти міжнародних фінансових організацій та установ.

36. Сущность и принципы государственной инвестиционной политики.

Державна інвестиційна політика — це діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики; комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки. Державне регулювання інвестиційної діяльності за своєю суттю це вплив, який чиниться державою на суб'єкти інвестиційної діяльності в процесі реалізації інвестицій.

У «Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки» сформульовані принципи державної інвестиційної політика України, а саме:

-послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

-збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

-перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничу сферу на кредитування;

-виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм і проектів, спрямованих на структурну перебудову економіки за адресним принципом;

-фінансування будівництва нових об'єктів за рахунок бюджетних коштів на конкурсній основі;

-надання переваг у завершенні раніше розпочатих будівель, технічного переозброєння та реконструкції діючих підприємств;

-здійснення державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

-розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

-удосконалення нормативної та правової бази з метою залучення значних обсягів інвестицій;

-впровадження системи страхування інвестицій.

37. Инструменты регулирования условий инвестиционной деятельности.

Регулювання умов інвестиційної діяльності (вплив на приватні інвестиційні рішення) здійснюється за допомогою макро- та мікроекономічних, інституційних інструментів.

Макроекономічні важелі визначають загальноекономічний клімат інвестицій (ставка облікового процента, рівень інфляції, темпи розвитку, розмір дефіциту державного бюджету, способи його фінансування, зовнішньоекономічний режим тощо).

Мікроекономічні інструменти — це засоби впливу держави на окремі галузі, сфери або окремі складові інвестицій (податкові ставки, норми амортизації, пільгові кредити, гарантії і т. ін.).

Інституційні інструменти дають можливість узгодити дії інвесторів і створюють умови для проведення інвестиційної діяльності у найоптимальнішому режимі.

38. Структура капиталовложений: сущность и виды.

Близько 80% всіх інвестицій складають реальні інвестиції, спрямовані на розширене відтворення основних фондів виробничого та невиробничого призначення, які отримали назву капітальних вкладень.

Основними складовими капіталовкладень є:

-витрати на проектно-дослідну діяльність (розробку техніко економічного обґрунтування доцільності нового будівництва, розробку проектно-кошторисної документації);

-витрати на будівельно-монтажні роботи (на будівельні матеріали, використання будівельної техніки тощо);

-витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів та монтаж устаткування (ліфтів).

Прийнято розрізняти: галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. До таких, насамперед, належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток комп'ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв'язок, будівництво об'єктів виробничної та невиробничої сфер, сільське господарство.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничної та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію підприємств.

Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва.

Технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення технологічного рівня виробництва відповідно до сучасних вимог шляхом оновлення та приросту устаткування.

Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.

Технологічна структура капіталовкладень – це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень.