Сучасна "молода" українська література (90-ті рр. XX ст.)

Суспільно-історичні умови літературного процесу останнього десятиріччя. На шляху до нового відродження літератури: її стан і перспективи розвитку. Постмодернізм як основний художній напрям літератури 90-х років, його специфіка: поєднання різних стильових тенденцій, часткова опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епотажність, зміна функцій автора і героя. Основні літературні-угруповання ("Нова література", Бу-Ба-Бу, "Пропала грамота", "Нова дегенерація", "Західний вітер", "500" тощо). Утворення Асоціації українських письменників (АУП). Сучасні часописи та альманахи. Письменники, що сформувалися або активізувалися в 90-ті роки: І.Андрусяк, Ю.Андрухович, В.Герасим'юк, С.Жадан, О.Жовна, О.Забужко, Ю.Іздрик, О.Ірванець, В.Кожелянко, Є.Кононенко, О.Лишега, І.Малкович, В.Медвідь, А.Мойсієнко, К.Москалець, В.Неборак, Ґ.Пагутяк, Є.Пашковський, Ю.Покальчук, С.Процюк, І.Римарук, В.Слапчук, О.Ульяненко, В.Цибулько, І.Ципердюк та ін.

Валерій Шевчук (нар. 1939р...) – представник інтелектуально-філософської, психологічної прози. Особливості індивідуального стилю: притчевість, необарокові засоби поетики в тканині творів.

Твори про сучасність (повісті „Маленьке вечірнє інтермецо”, „Дзиґар одвічний”, „Житомирська сага” та ін.).

Історичні твори. Роман-триптих „Три листки за вікном”, удостоєний Шевченківської премії та премії фундації Антоновичів. Складна, суперечлива історія становлення духовності українського народу, його морально-етичного кодексу впродовж століть.

„На полі смиренному” – роман-притча, роман-травестія. Строката картина життя Києво-Печерського монастиря (кінець ХІІ – поч. ХІІІ ст.).

Умовно-асоціативні, філософські твори: „Птахи з невидимого острова”, „Сповідь”, „Мор”, „Дім на горі” – переплетіння реальних картин з фантастичними, умовними, ірреальними. Фольклорно-міфологічна основа: міфи, легенди, перекази.

Оповідання про митців („Вогнище”, „Диявол, якого нема”, „Чарівник”, „Мандрівка в гори”, „Постріл” та ін.).

Образ „духовного дому” – фундаментальний, наскрізний образ – символ різножанрової творчості.

Юрій Андрухович (нар. 1960р...) – представник наймолодшої генерації прозаїків. Осягнення першосутності, духовна свобода, індивідуальна ініціатива, іронічне ставлення до цінностей. Експериментальна проза: карнавалізація, інакомовність ,поєднання виру емоцій та інтелекту.

Роман „Рекреації”. Суперечності реального світу. Роман „Московіяда”. Ідейний пафос – руйнування ілюзій, карнавальне розвінчання ідеалів, деградація людини під ударами примітивної сірої дійсності. Хаотичний потік свідомості в оповіді. Ремінісценції, інтертекстуальні перегуки Гомера, Джойса, Гоголя, Шевченка.

Ірина Вільде (1907-1982). Проблематика історичної пам’яті в оповіданнях „Товаришка Маня”, „Історія одного життя”. Національно-історична проблематика у романі „Повнолітні діти”. „Сестри Річинські” – родинно-побутовий, соціально-психологічний панорамний роман. Пізнавально історична інформація на тлі центральних груп сюжетних ліній, пов’язаних з історією родини священника Аркадія Річинського.

Роман Іваничук (нар. 1929р...). Різні жанрові підвиди історичного роману. „Мальви” – протистояння України двом державам – загарбницям Османській імперії та Кримському ханству й життя полонянки з України Марії та її дочки Соломії (Мальви). „Червлене вино” – загроза полонізації галицьких та волинських земель у XV ст. „Манускрипт з вулиці Руської” – зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини у Львові кін. XVI – поч. XVIII ст. „Шрами на скалі” – поєднання трьох часових планів: епоха Франка, часи Данила Галицького, сучасність „Журавлиний крик” – тріада Воїна-Меча (Калнишевського), Філософа-Слова (Сковороди) і Митця (Котляревського).

Романи як своєрідний цикл про рідну історію. Наскрізні символи та наскрізні ідеї.

Сучасний український літературний процес

Сучасний український літературний процес – це новий самобутній різногранний період в історії розвитку української культури загалом. Він розвивається у контексті світового, який позначаєтьбся різними суспільно-історичними, культурологічним змінами, появою різних стильових течій та напрямів, різноманітністю світоглядових систем. Змінюється функція тексту як такого. Письменник намагається знайти такі художні засоби передачі, якими б він міг осягнути довколишню реальність.

Негативні риси (вади) сучасної української літератури:

• Опір з боку власних державних структур (економічна криза);

• Страх нової ідеології;

• Внутрішньо-психологічний чинник (неадаптованість свідомості читача до інтернаціоналізму нових текстів).

Риси сучасного українського літературного процессу (на початковому етапі розвитку):

• За кілька остан років українська література майже повністю подолала тематичну неповноту радянської літератури;

• поступово долається соцреалістичний метод інтерпретації.

Постмодерн (роst – після; modo – саме зараз) – це явище, що набуває значення після ІІ Світової війни і є цілою низкою рухів , іноді несумісних, що виникли в мистецтві, архітектурі, літературі, музиці й означають радикальний сумнів щодо надійності будь-яких основ, щодо цілісності світовідчуттєвих категорій [Енциклопедія постмодернізму/ за ред. Чарльза Вінквіста і Тейлора. – К., 2003].

Основні риси постмодерної літератури:

• Особливе світосприймання постмодерніта (незалежна і вільна особистість, яка не відчуває потреби у дозволі на користування буттям; людина, яка намагається увібрати в себе, поєднати , взаємодоповнити істини інших людей, націй, культур; бачення всіту як театру абсурдів, великого карнавалу, хаосу, «свята дурнів» (Юр. Андрухович));

• Нарочито ігровий стиль;

• Химерне переплетіння різних стилів (високий класицистичний із грубо натуралістичним; реалістичний із фантастичним; науковий, публіцистичний, діловий з казковим, гумористичним, анекдотичним, детективним), тому твір є поліваріантним у прочитанні;

• Суміш багатьох традиційних «високих» і «низьких» жанрів (готичний роман, роман-фристайл; ліризується проза; спостерігається поєднання різних жанрів в один твір).

• Сюжети нагадують легкозамасковані алюзії на твори попередніх епох (інтертекстуальність).

• Образ оповідача (автора) – автор намагається не відокремити власну суб'єктивну позицію, а розруйнувати власну суб'єктивність у творі, деперсоналізувати героїв, одягти на них маски.

• Своєрідна іронія (іронія народжується тоді, коли суб'єкт не ставиться серйозно ні до смислу, ні до його вияву. Постмодерністи намагаються виявити примітивність, несправжність, безглуздя ідей, стереотипів, кумирів, істин, смаків);

• Не логіка, а потік усередненої свідомості – манера викладу (твори є «документальною безглуздістю»);

• Повна безвідповідальність;

• Нівелювання всіма критеріями національного, високого, прекрасного, героїчного (нігілізм);

• Людина позхбавлена духовного, вона аморальна, герої часто є маргіналами, голою маскою, божевільними, злочинцями, маніяками тощо.

• Повне, цілковите занурення в хаос (конструкції, думок, вчинків, суджень тощо).

Сучасна українська детективна справа

Детектив – це різновид пригодницької літератури, предовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.

Функції детективу: розважальна та інтелектуальна.

Ознаки класичного детективу: притаманний самостійний процесс розслідування; чітко виписаний сюжет; наявний головний герой –детектив, лідер за типажем, пристрасний, інтуїтивний; чітка композиція (відвідання місця скоєння злочину, виклад власної версії розслідування, дії детектива, висновки розслідування); мінімум художніх засобів.

Сучасний український детектив кардинально відрізняється від класичного. Він трансформувався у бойовики, тріллери, напівфентезі з частим впровадженням еротичних мотивів. Сучасний детектив має кілька сюжетних ліній, які органічно доповнюють основну – детективну, даючи ключ до її розгадки через філософські, психологічні, соціально-історичні, містичні та ін. пласти твору.

Представники: Ірен Роздобудько (психологічний детектив), Євгенія Кононенко (філософський детектив), Василь Шкляр (містичний детектив) та ін.

Юрій Андрухович (нар. 1960 р.).

Поетичні збірки: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи та рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004).

Романи: «Московіада», «Рекреації», «Переверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця».

Оксана Забужко (нар. 1960 р.).

Феміністський текст і письмен­ницький імідж жінки-авторки в су­часній українській літературі.

Поетичні збірки: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994).

Романи: «Польові дослідження українського сексу», «Let's my people go!», «Шевченків міф України».

Любко Дереш (нар. 1984 р.) – прозаїк, який започаткував альтернативну молодіжну прозу в сучасній українській літературі.

Романи: «Культ», «Архе», «Намір», «Поклоніння ящірці».

Євгенія Кононенко (нар. 1959 р.).

Прозові твори: «Колосальний сюжет», «Повії теж виходять заміж». Опові­дання про сучасну жінку та її проб­леми. Відтворення психології жінки в час великих суспільних змін.

Романи: «Імітація» (2001), «Зрада» (2002) – детективне продовження «Імітації».

Марія Матіос (нар. 1959 р.)

Жанрово-стильове розмаїття твор­чості письменниці: поетичні збірки «Жіночий аркан», «На Миколая», «Десять дек морозної води», «Сад нетерпіння», «Вогонь живиці», «З трави і листя»; прозові «Солодка Даруся», «Життя коротке», «Нація», «Бульварний ро­ман», «Містер і місіс Ю-Ко в кра­їні укрів».

Василь Кожелянко (нар. 1959 р.)

Корінний буковинець, поет, політичний аналітик і найпарадоксальніший український письменник.

Перші прозові роботи – так звані романи-анекдоти «Дефіляда» (2001), «Тероріум»(2002) – поєднання елементів фантастики, детективної прози на тлі пародійно-саркастичного стилю твору.