6. Понятійний апарат

Братства – релігійно – національні товариства, які створювали при церковних парафіях члени ремісничих і цехових організацій по містах України в XV – XVII ст. Виступили на захист православної віри, української мови та культури.

Брацлавщина – історична область України в XIV – XVII ст., що займала територію Вінницької та частину Хмельницької областей.

Буковина – історична назва території теперішньої Чернівецької області. В давні часи тут жили східнослов’янські племена тиверців і уличів. У Х–ХІ ст. Буковина входила до Київської Русі, а у ХІІ – ХІІІ ст. – до Галицько-Волинського князівства. В XІV – XVI ст. перебувала під владою князівства Молдови, з XVI ст. – до 1774 р.– Туреччини, у 1774 – 1918 рр. – Австро-Угорщини, у 1918 – 1940 рр. – Румунії.

Вальний (загальний) сейм – державний орган Речі Посполитої. Складався з трьох станів: короля, сенату і посольської зборні (ізби). Сенат об’єднував усіх вищих посадових осіб держави – воєвод, каштелянів, католицьких єпископів. Найвпливовішою частиною сейму була посольська зборня (ізба). До її складу входили 170 делегатів – послів від земської шляхти.

Волинь — територія в басейні приток річок Прип'ять і верхів'ї Західного Бугу. Нині Волинська область з центром у м. Луцьк.

Галичина – історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер, Західний Буг, Сян. Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.

Закарпаття – історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси – нині територія Закарпатської області.

Запорізька Січ – укріплений козацький табір на островах за Дніпровими порогами, військовий та адміністративний центр Війська Запорізького Низового.

Міщани – основна маса міського населення, що займалася різними ремеслами, промислами та торгівлею.

Панщина – обов’язкова праця селян у маєтках пана, власника землі. Панщина як основний засіб і панівна форма виробництва розвинулася у добу середньовічного феодалізму.

Поділля (Подільська земля) – історико-географічна область України, що займає басейн міжріччя Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської і Львівської областей.

24. Становище православної церкви у другій половині хvі ст. Берестейська унія.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI ст. БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

Берестейська унія була спробою реалізувати ідею єдності християнських церков, що зародилася 1054 р. після офіційного розколу християнства на західну та східну гілки, а згодом перетворилася на ідею прилучення православних до католицизму.

Берестейська унія була "раною в тілі руського народу", що розколола його на два ворожі табори, сприяла посиленню впливів Риму, полонізації українців та білорусів.

Хронологія подій

1556-1561 рр.

Створення Пересопницького Євангелія.

1582 р.

Запровадження в Речі Посполитій нового - григоріанського календаря.

1586 р.

Затвердження статуту Львівського братства Антіохійським патріархом Йоакимом.

1596 р.

Православний та уніатський собори в Бересті. Утворення на уніатському соборі греко-католицької церкви.

Постаті

Гедеон Балабан - львівський єпископ (1565-1607). З 1590 р. брав участь у підготовці унії із Римом, однак напередодні Берестейського собору зайняв позицію князя Костянтина Острозького, ставши противником ідеї об'єднання церков. Мав напружені стосунки з Львівським ставропігійним братством.

Кирило Терлецький - церковний діяч, з 1572 р. - єпископ пінський і турівський. З 1585 р. - луцький і острозький. У 1589 р. разом з Іпатієм Потієм їздив до Риму, зустрічався з папою Римським і визнав його зверхність над українською православною церквою

Михайло Рогоза - один з організаторів Берестейської унії (1596). З 1590 р. як київський митрополит вів таємні переговори з польським королем про унію православної церкви з католицькою.

РЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Історична довідка

Реформація - соціально-політичний рух XVI – XVII ст., спрямований проти католицької церкви. Реформаційний рух поклав початок новому напрямкові християнського вчення - протестантизмові. Протестантська церква оголошувала свою незалежність від влади папи Римського. Реформація охопила багато європейських країн. Не оминула вона й Польщі та Великого князівства Литовського, у складі яких перебували українські землі. Уряди обох держав спробували перешкоджати поширенню реформаційних ідей. У 1520 р. з'явилася грамота Сигізмунда І, яка під загрозою ув’язнення й конфіскації майна забороняла завозити з-за кордону книжки Лютера. Справа істотно змінилася після перетворення Тевтонського (Прусського) ордену на світську державу із спадковим монархом. Державною релігією в Пруссії було проголошено лютеранство. Територіальна близькість Пруссії до Польщі й Литви зумовила швидке поширення на їхніх землях реформаційних ідей та нових віровчень. Річ Посполита стала, за висловом сучасників, притулком єретиків - так католицька церква називала людей некатолицької віри.

На українських землях нечисленні осередки протестантизму почали з'являтись у 30-40-х рр. XVI ст.

БРАТСТВА

Вплив реформаційних ідей засвідчує й діяльність православних братств.

Найавторитетнішим було Львівське Успенське братство.

Року 1586 Антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства.

Статут установлював за братством право зверхності над іншими братствами та контролю за духівництвом, у тому числі за єпископами.

Незабаром Львівське братство домоглося ставропігії.

Кількість братств невпинно зростала. Число братчиків збільшувалося за рахунок представників різних станів - міщан, духівництва, шляхти, селян, причому як чоловіків, так і жінок.

Попервах братства проводили доброчинну діяльність - допомагали братчикам, які опинилися в скруті, дбали про забезпечення храмів книжками, іконами, свічками, влаштовували храмові свята тощо.

Поступово братства перетворювалися на національно-релігійні організації зі своїми статутами.

Вони розгорнули широку культурно-освітню діяльність. З їхньої ініціативи створювалися бібліотеки, відкривалися друкарні та школи.

Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл, які, на відміну від початкових парафіяльних, давали середню освіту.

Діячі братського руху прагнули поліпшити становище церкви.

Вони виступали проти матеріального збагачення церкви, зловживань вищого духівництва, шукали шляхів розв’язання проблеми ставлення до тих священиків, що нехтували обов'язками.

Братства намагались очистити релігійне життя від пишної зовнішньої обрядовості, виступали за рішуче впорядкування церковних спав, хотіли бачити церкву "дешевою" і загальнодоступною.

КОНТРРЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Історична довідка

Початки Контрреформації - католицької реформи церковного життя - дослідники пов'язують із розгортанням реформаційних рухів і проведенням католицького Тридентського собору (1545-1563). Ідеї реформування католицької церкви були різними. Одні передбачали здійснення реформ католицької церкви через її наближення до реформаційних церков. Інша ідея ґрунтувалася на цілковитому запереченні віровчень, народжених Реформацією, аж до оголошення їм війни. Перемогла друга позиція. Щоправда, методи боротьби з Реформацією багато в чому були реформаційними: запровадження власного шкільництва, розвиток власного книгодрукування, надання особливого значення проповіді тощо. Справі реформування католицької церкви слугував орден Єзуїтів (дослівно "товариство Ісуса"), заснований 1534 р. й офіційно затверджений папою Римським 1540 р. Єзуїти згуртували навколо ідеї оновлення католицької церкви великі інтелектуальні сили. При цьому головними засобами переконання були педагогічна діяльність і дипломатія. У різних країнах Європи єзуїти закладали школи, які не поступалися протестантським. З 60-х років XVI ст. єзуїти розгорнули діяльність у Польщі. А до початку XVII ст. у Речі Посполитій діяло 15 єзуїтських колегій.

Розгортанню діяльності єзуїтів в Україні сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина, а незабаром єзуїтські школи з'явились у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгороді-Сіверському і Києві.