- •Слов'яни та Римський світ
- •Передумови утворення держави Київська Русь. Зростання ролі Києва.
- •1.3 Розвиток Київської Русі за часів князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава (882-972 рр.)
- •1. Боротьба за княжий стіл.
- •2. Завершення формування Київської держави за князя Володимира.
- •3. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •Аналіз теорій виникнення Київської Русі: норманської і антинорманської.
- •2.2. Теорії походження Київської держави
- •Володимир Мономах: нове піднесення України-Руси
- •Культура Київської Русі. Історичне значення держави Київська Русь.
- •2. Передумови створення Галицько-Волинської держави.
- •3. Галицьке князівство, як основа для майбутньої Галицько-Волинської держави.
- •4. Об'єднання Волині і Галичини
- •5.Роль бояр у політиці Галицької землі.
- •6. Боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр
- •7.Розбудова нової держави.
- •8. Складна боротьба з ординцями.
- •II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними ознаками державного життя у цей час були:
- •2.2. Посилення національного гніту в Україні наприкінці XVI – в першій половині XVII cт.
- •2. Соціально-економічний розвиток України в XVI – і пол. XVII ст.
- •3. Берестейська церковна унія 1596 р.
- •4. Запорізька Січ та її громадсько-політичний устрій
- •5. Перші козацько-селянські повстання наприкінці XVI – на початку XVII ст.
- •6. Понятійний апарат
- •Становище православної церкви у другій половині хvі ст. Берестейська унія.
- •1593 Р. Почала діяти Замойська академія - навчальний заклад вищого типу.
- •25. Запорізька Січ – “християнська республіка”: форма правління, форма устрою.
- •XVII ст, як єдине ціле, породжене одними і тими ж причинами. Так в
- •1. Причини народних повстань.
- •1593 Року він розбив військо Косинського під п‘ятою (тепер село
- •1593 К .Косинський на чолі 2000 козаків вийшов сушею та Дніпром піднявся до
- •II хотів використати у війні Австрії проти Туреччини запорожців. Козаки
- •1594 Року за згодою цього князя він зібрав велике козацьке військо для
- •1594 Року з‘їхалася околична шляхта для звичайних судових засідань.
- •1613-1614 Років на Брацлавщині, а потім наприкінці 1615 - на поч. 1616
- •3. Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст.
- •1637 Року на раді в Каневі Павлюк виступив з програмою боротьби проти
- •1. Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені
- •2. Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль
- •1596Рр). Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в
- •27. П. Конашевич-Сагайдачний. Хотинська війна.
- •28. Козацько-селянські повстання 20-х - 30-х рр. XVII ст.: причини, хід подій, результати і наслідки.
- •29. Стан культури України у XVI - XVII ст
- •30. Національно-визвольна війна українського народу (1648-1657 рр.): причини, головні битви, результати.
- •31. Формування української державності в ході Національно-визвольної війни. Б. Хмельницький як полководець і політичний діяч.
- •32. Переяславська рада та її місце в історичній долі українського народу. «Березневі статті».
- •33. Суспільно-політичне становище Гетьманщини у кінці 50-х - початку 60-х рр. XVII ст. Ю. Хмельницький. І. Виговський.
- •34. Поділ України на Правобережну і Лівобережну. П. Дорошенко.
- •35. І. Мазепа та його роль в історії української державності.
- •36. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція.
- •37. Політичне і соціально-економічне життя Гетьманщини у XVIII ст.
- •38. Політичне і соціально-економічне становище Лівобережної України у середині-другій половині XVIII ст. К. Розумовський.
- •39. Запорізька Січ у XVIII ст. Історичне значення Запорізької Січі.
- •40. Народні рухи у хvііі ст.: опришки та о. Довбуш; гайдамацький рух і Коліївщина (і. Гонта. М. Залізняк).
- •§ 5. Народні рухи та повстання в Україні у XVIII ст.
- •41. Входження Північного Причорномор’я і Правобережної України до складу Російської імперії.
- •42. Соціально-економічне становище на Правобережжі і західноукраїнських землях у хvііі ст.
- •43. Культура України у XVIII ст.
- •44. Селянські рухи 20-х – 30-х рр. Хіх ст. В Україні. У. Кармелюк.
- •45. Україна у першій половині хіх ст.: Кирило-Мефодієвське товариство; т. Шевченко.
- •46. Національне пробудження в Галичині: “Руська Трійця” (м. Шашкевич, і. Вагилевич, я. Головацький); “Просвіта”; нтш ім. Т. Шевченка.
- •47. Революційні події 1848-1849 р. Р. На західноукраїнських землях.
- •49. «Великі реформи» царського уряду та їх вплив на соціально-економічне становище в Україні (земельна реформа, реформа місцевого самоврядування, судова реформа, військова реформа).
- •50. Культура України у другій половині хіх ст
- •51. Виникнення українських політичних партій (руп, унт, удп, усдрп): їх програмні цілі та діяльність. М. Міхновський
- •52. Створення туп, його діяльність і програмні цілі.
- •Українські землі в роки Першої світової війни. Усс.
- •54 Угкц і її місце в національному русі на західноукраїнських землях. Митрополит а. Шептицький.
- •55. Розвиток культури України на початку хх ст.
- •56. Утворення та діяльність Центральної Ради. Універсали цр: і-й, іі-й, ііі-й.
- •57. Політична ситуація в Україні в кінці 1917 – початку 1918 рр. Перша війна Радянської Росії проти унр.
- •59. Австро-німецький окупаційний режим в Україні. Розпуск Центральної Ради України.
- •60. Центральна Рада України: причини поразки, історичне значення та уроки.
- •61. Гетьманський режим п. Скоропадського: внутрішня і зовнішня політика.
- •62. Внутрішня і зовнішня політика Директорії і Радянської влади. Посилення громадянської війни в Україні.
- •63. Білогвардійські окупаційні режими в Україні: їх цілі і сутність.
- •64. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (листопад 1918 р.). Проголошення зунр. Буковинське віче та його історичне значення.
- •65. Польсько-українська війна 1918-1919 рр.
- •66. Внутрішня і зовнішня політика зунр. Історичне значення Акту Злуки унр і зунр
- •67. Соціально-економічна політика Радянської влади у 1919-1920 рр
- •68. Причини та уроки української революції 1917-1921 рр
- •69. Встановлення Радянської влади в Україні у 1919-1921 рр.
- •70. Політичне, соціальне та економічне становище України після завершення революції та громадянської війни.
- •Неп: відбудова народного господарства. Голод 1921-1923 рр.
- •Тема 10. Союз радянських соціалістичних республік (срср) 1. Економічне і соціально-політичне становище срср у міжвоєнний період
- •Україна у складі срср: історичне значення для українського народу.
- •Національна політика усрр. Українізація: її суть і наслідки.
- •Політичне і соціально-економічне становище України у 1927-1939 рр.
- •Індустріалізація в Україні: хід і наслідки.
- •Запровадження колгоспної системи в Україні у кінці 1920-х – початку 1930-х рр.: хід і наслідки
- •77. Голодомор 1932-1933 рр. В Україні: причини і наслідки.
- •78. Політичні репресії в Україні у 30-х роках хх ст. “Розстріляне відродження”.
- •79. Політичне, соціальне та економічне становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини в 20-х – 30-х рр. Хх ст.
- •80. Початок Другої світової війни. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
- •81. Соціально-економічний та культурний розвиток західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.
- •82. Напад Німеччини на срср. Оборонні бої на території України влітку і восени 1941 р.
- •83. Сутність і цілі німецького окупаційного режиму в Україні.
- •84. Боротьба українського народу проти гітлерівських загарбників: партизанський рух, підпільні організації, оун-упа.
- •85. Визволення українських земель: наступальні операції радянських військ. Відновлення Радянської влади в урср.
- •86. Наслідки і уроки Другої світової війни для України
- •87. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період.
- •88. Військово-політична обстановка в Західній Україні у другій половині 40-х років. Завершення радянізації західноукраїнських земель.
- •89. Соціально-економічні і політичні процеси в Україні у 50-х – першій половині 60-х рр., їх характер.
- •90. Соціально-економічний розвиток України у середині 60-х – 80-х рр. Наростання кризових явищ.
- •91. Стан культури в Україні у 50-х – 80-х рр. Посилення русифікації. Рух дисидентів.
- •92. Особливості перебудовних процесів в Україні. Створення політичних партій і громадських організацій
- •93. Відновлення державності України. Акт проголошення незалежності України.
- •94. Референдум і вибори Президента України. Створення снд.
- •95. Шляхи розбудови Української держави: здобутки, проблеми, пошуки (1991-1998 рр.).
- •96. Політичне і соціально-економічне становище в Україні у 1999-2010 рр
47. Революційні події 1848-1849 р. Р. На західноукраїнських землях.
Події революції 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях. Головна Руська Рада
У 1848–1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична революція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. В результаті революції вперше в історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В європейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів, дало поштовх до розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної і Центральної Європи.
В роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичина. Його започаткувала група представників греко-католицького духовенства, яке звернулось до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. В ній висловлювалися побажання: запровадження в школах і громадських установах Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу до всіх посад та зрівняння в правах духовенства всіх конфесій.
2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація – Головна руська (українська) рада, котра взяла на себе роль представника українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848–1851 рр. Раду, яка складалася із 30 постійних членів – представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духовенства, очолив єпископ Григорій Яхимович.
Друкованим органом Головної руської ради стала “Зоря Галицька” – перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.
За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого Лева на синьому тлі. ГРР, виступаючи за проведення демократичних реформ, домагалася забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Здійснення своєї програми вони пов’язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. В містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином селяни, міщани, світська інтелігенція (вчителі), представники нижчого духовенства, які розгорнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність. Почалось формування загонів самооборони – Національної гвардії.
Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провінцію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровадження навчання в усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.
Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запровадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання цієї мови як обов’язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. відкрито кафедру української мови у Львівському університеті. Її першим професором став Я. Головацький.
Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з’їзду у Львові було засновано “Галицько-руську матицю” – культурно-освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу.
Національний рух на західноукраїнських землях 1848–1849 рр. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії. Влітку 1849 р. після розгрому об’єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Влітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду. Важливими були соціальні наслідки революції 1848-1849 рр. Так, було скасовано панщину, селяни отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувались, переходила у їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.
У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень.
Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, їхні ідеологи - В.БІлозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студентську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасники якого - В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення.
Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» перестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами М.Драгома-новим, І.Касяненком, братами Синьогубами й П.Чубинським створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан. У бібліотеках учні знайомилися з творами Т.Шевченка, [.Котляревського, Марка Вовчка та інших українських письменників.
Коштом заможних українців В.Тарнавського і Г.Галагана у Петербурзі було влаштовано українську друкарню. У 1861 р. тут почав виходити перший у царській Росії український часопис - «Основа», що опублікував твори українських письменників.
Після скасування кріпосного права активізувалося створення недільних шкіл для неписьменних. Побачили світ «Буквар южноруський» Т.Шевченка, «Граматика» II. Куліша та ін. Громадівці всіляко пропагували культ козацтва, волелюбних запорожців та гайдамаків, які, на їхню думку, символізували прагнення українських мас. У другій половині XIX ст. це романтичне й аполітичне поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському отримало назву українофільства.
На початку 1870 р. В.Антонович, М.Драгоманов, М.Русов, М.Зібер і С.Подолинськгій заснували таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. М.Драгоманов закликав однодумців виходити за межі виключно культурницької діяльності, висувати ключові політичні, національні та соціально-економічні проблеми. Вперше ці, як вони себе називали, «свідомі українці» заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасів-ців», головною метою якого було б створення самостійної України. 1893 р. у львівському часописі «Правда» з'явилася програма братства - «Декларація молодих українців». Автори програми проголосили про свій намір бути істинно українською інтелігенцією. Вони зобов'язалися розмовляти виключно українською мовою, виховувати в національному дусі своїх дітей, захищати права українського народу. У політиці їхньою метою було визнання українців як окремого народу в межах демократичної федеративної Росії. Зусилля молоді певною мірою вплинули на представників старшої генерації, які стали діяти рішучіше та енергійніше. У 1897 р. з ініціативи В.Антоновича і О.Кониського була заснована підпільна Всеукраїнська загальна організація, що поставила за мету об'єднати всіх українських діячів під своєю орудою. Вона започаткувала видавництво «Вік», влаштовувала Шевченківські свята тощо. Однак і ця організація приділяла головну увагу питанням не політичним, а культурним. Діяльність українофілів викликала жорстокий спротив царського режиму.
Проте вимоги національно-політичного характеру посідали у суспільно-політичному житті України дедалі значніше місце, поступово набираючи загальноукраїнського масштабу, Галицькі українці, наприклад, створюють свої організації, впроваджують українську мову в школах. Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рівня народу відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта».
Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність.
Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Ва-луев видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Малоросійською «говіркою» дозволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. Припинив своє існування часопис «Основа».
Валусвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові українського національного руху. Лише на початку 70-х років унаслідок деякого послаблення цензури В.Антонович зі своїми однодумцями відновлює роботу громад, створивши «Стару громаду». Придбавши російськомовну газету «Киевский телеграф», члени громади перетворюють її на свій друкований орган. Через своїх симпатиків у Галичині громадівці почали використовувати й україномовну пресу, зокрема часопис «Правда». З їхньої ініціативи у Львові було створено Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка. Важливою подією стало заснування 1873 р. у Києві відділу Російського географічного товариства.
Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс (Німеччина).
Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Особливо негативно це вплинуло на М.Костомарова. В.Антоноьич і П,Митецький продовжували шукати компромісні варіанти підтримання українського руху. Б.Грінченко і О.Кониський стояли на позиціях радикальних реформ та боротьби з царатом, проте в них не було конкретної програми дій.
Перейшовши на нелегальне становище, громадівці намагалися використати будь-які можливості для розвитку національного руху, в тому числі шляхом відкриття своїх представництв за кордоном. Саме з цією метою до Швейцарії відбув М.Драгоманов. У Женеві він створив гурток у складі С.По-долинського, М.Зібера, Д.Вовка, до яких згодом приєдналися Я.Шульгин та М.Павлик. На кошти київської організації він починає видавати часопис «Громада». Але оскільки це видання дедалі більше схилялося до соціального радикалізму, київська громада, яка неухильно дотримувалася культурно-освітньої орієнтації, з 1886 р. відмовилася фінансувати його.
Таким чином, національна політика царського уряду в другій половині XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиукраїнською за своєю спрямованістю. Однак вона була неспроможна знищити в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соціального та національного розвитку. Попри політичну реакцію, переслідування, заборони й заслання в українському суспільстві визрівали нові ідеї, насамперед у середовищі передової інтелігенції, яка мріяла про визволення української нації.
Валуєвський циркуляр 1863 - таємне розпорядження російського уряду від 20.7.1863 про заборону друкування книг українською мовою. Автором В.Ц. був міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєв, відомий своєю заявою, що “ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. Циркуляр забороняв друкувати українською мовою шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання. Фактично припинилося друкування і української художньої літератури. Наступним кроком російської влади, який ще більше посилював національне гноблення і русифікацію українського народу, став Емський акт 1876.
І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua
Валуєвський циркуляр 1863 – розпорядження міністра внутр. справ Рос. імперії П. Валуєва про заборону друкування укр. мовою науК., навч. та реліг. книг. Виданий 30(18) лип. 1863, в. ц. дозволяв публікувати "тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства", але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень укр. слова. Укр. мова розглядалась як штучна, "створювана… деякими малоросами і особливо поляками…". Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що "ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може", а "наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі", стало офіц. поглядом на мовні й нац. проблеми українців у Рос. імперії.
Причиною видання в. ц., як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про укр. мову й літ. через "обставини чисто політичні", поширення серед українців "сепаратистських задумів". Одним із приводів для утисків укр. слова став несанкціонований Синодом пер. П.Морачевським укр. мовою Нового Завіту (див. Біблії переклади українською мовою).
Впровадження в. ц. супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адм. висланням окремих укр. громад. і культ. діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.).
Продовженням такої політики царського уряду став Емський акт 1876.