87. Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період.

Післявоєнна відбудова народного господарства.

Розвиток економіки СРСР в 60-е рр.

У результаті воєнних дій, тимчасової окупації частини території, варварства й звірств германських фашистів нашій державі був нанесений небачений в історії економічний збиток і втрата в людських ресурсах. Радянський Союз втратив близько 30% національного багатства й 27 млн. чоловік. Було зруйновано 1710 міст і селищ, більш 70 тис. сіл і сіл. Тільки в промисловості були виведені з ладу основні фонди вартістю в 42 млрд. руб. Загальний економічний збиток, нанесений нашій державі, склав 2,6 трлн. руб. у довоєнних цінах.

Після закінчення війни, незважаючи на зусилля радянських людей по відновленню в ході війни народного господарства, руйнування були настільки великі, що за основними показниками довоєнний рівень його розвитку не був досягнутий і склав (в %): Обсяг промислової продукції – 91 до рівня 1940 р., видобуток вугілля – 90, нафти – 62, виплавка чавуну – 59, стали – 67, випуск тканини – 41, вантажообіг усіх видів транспорту – 76, роздрібний товарообіг – 43, середньорічна чисельність робітників та службовців – 87. Посівні площі скоротилися на 37 млн. га, а поголів'я худоби поменшалося на 7 млн. голів. Під впливом цих факторів національний доход країни склав в 1945 р. 83% до рівня 1940 р.

Найбільше важко відбилася війна на стані трудових ресурсів країни. Число робітників та службовців знизилося на 5,3 млн. чоловік, у тому числі в промисловості – на 2,4 млн. чоловік. У сільській місцевості кількість працездатного населення поменшалася на 1/3, працездатних чоловіків – на 60%.

До економічних проблем СРСР додалися й зовнішньополітичні. Уже на початку 1946 р. колишні союзники по антигітлерівській коаліції перебували в стані « холодної війни».

Таким чином, Радянський Союз був позбавлений зовнішньоекономічної допомоги й у відновленні зруйнованого війною господарства повинен був опиратися на власні сили, вишукуючи ресурси усередині народного господарства для його відродження, а також для розробки й освоєння нової техніки.

Такі були стан радянської економіки й зовнішньополітична обстановка, коли радянський народ ухвалював першу післявоєнну п'ятирічку.

П'ятирічний план був націлений на найшвидше відновлення районів, що постраждали від фашистської окупації, на включення наявних у них природних, виробничих і людських ресурсів в економічний потенціал держави.

Відмітною рисою післявоєнного періоду була комбінація відбудовних робіт з новим будівництвом промислових підприємств. Тільки у звільнені від фашистів республіках і областях було почате будівництво 263 нових підприємств.

Війна нанесла найтяжчу втрату сільському господарству. Фашисти зруйнували й розграбували більш 40% усіх колгоспів і радгоспів. Працездатне населення в сільській місцевості скоротилося з 35,4 млн. до 23,9 млн. чоловік. Чисельність тракторів у сільськім господарстві склала 59% до довоєнного рівня, а кількість коней знизилася з 14,5 млн. до 6,5 млн. голів. Обсяг валової продукції сільського господарства поменшався на 40%. Після Великої Вітчизняної війни рівень сільськогосподарського виробництва в порівнянні з довоєнним виявився нижче, чим рівень після Першої світовий і Громадянської воєн.

У перший рік післявоєнної п'ятирічки до величезного збитку, нанесеного сільського господарства війною, додалося стихійне лихо. В 1946 р. Україну, Молдавію, області Центральночерноземной зони, Нижнє й частина Середнього Поволжя охопила посуха. Це була сама жорстока посуха, що вразила нашу країну за останні п'ятдесят років. У цей рік колгоспи й радгоспи зібрали зерна в 2, 6 рази менше, чим до війни. Посуха важко відбилася й на тваринництві. В охоплених посухою районах чисельність тільки великої рогатої худоби знизилася на 1,5 млн. голів. На виторг районам, що постраждали від посухи, прийшли держава й трудівники інших регіонів країни, що виділили зі своїх убогих ресурсів матеріальні й фінансові кошти.

Перед державою з усією гостротою встало завдання шляхом створення полезахисних лісосмуг перетворити природу посушливих районів країни, для того щоб знизити залежність сільськогосподарського виробництва від погодних умов.

Для того щоб додати лісорозведенню в степових і лісостепових районах організований характер і державні масштаби, був прийнятий План полезахисних насаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР. Навесні 1949 р. широким фронтом почалися лісосадильні роботи. Особливо активно вони велися в Краснодарському краї, у Сталінградській, Рязанській, Ростовської й Тульської областях. Початі в роки першої післявоєнної п'ятирічки роботи з перетворення землі, поліпшенню умов для сільськогосподарського виробництва дали свої позитивні результати. Колгоспи, радгоспи й лісгоспи заклали до 1951 р. полезахисні лісосмуги на площі 1852 тис. га. У країні були створені державні лісосмуги: Очеретин-Волгоград, Воронежеві-ростову-на^-дону, Пенза-Каменск, Бєлгород-Дон, Чапаевск-Володимирівка й ін. Їхня довжина становила більш 6 тис. км.

Створені більш 40 років тому лісонасадження й сьогодні захищають близько 25 млн. га сільськогосподарських угідь і являють приклад мирного додатка людських сил і мудрого відношення до землі й природі.

Таким чином, за роки першої післявоєнної п'ятирічки в результаті відновлення промислового й сільськогосподарського виробництва, швидко проведеної конверсії військового виробництва обсяг промислової продукції в порівнянні з 1940 р. виріс на 73%, капітальні вкладення – у три рази, продуктивність праці – на 37%, а зроблений національний доход – на 64%.

В 50-е роки економіка країни динамічно розвивалася. За 10 років середньорічні темпи росту валової промислової продукції склали 11,7%, валової продукції сільського господарства – 5,0%, основних виробничих фондів – 9,9%, зробленого національного доходу 10,27%, товарообігу – 11,4%.

Цьому сприяли відновлення й модернізація основних фондів у промисловості, зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, розширення виробництва товарів народного споживання, освоєння цілинних земель, удосконалювання системи керування.

Чимале значення в досягнутих успіхах мала зміна внутрішньополітичної обстановки в країні. Смерть в 1953 р. І.В. Сталіна стала початком кінця створеної їм тоталітарної системи й початком перехід до нового курсу у внутрішній політиці.

Вибраний на пост Першого секретаря ЦК КПРС Н.С. Хрущев (1894-1971) став проводити курс, пов'язаний із соціальною орієнтацією економіки, збільшенням капітальних вкладень у галузі групи «Б» і сільське господарство, з розширенням прав керівників підприємств і колгоспів. Особлива увага приділялася розвитку сільського господарства. При цьому головний акцент робився на освоєння цілинних і перелогових земель. У Західному Сибірі й Казахстані були створені сотні нових радгоспів, машинно-тракторних станцій, прокладені дорогі, побудовані селища. Природно, що це був екстенсивний шлях розвитку галузі. Але він дозволив добитися за п'ять років приросту сільськогосподарської продукції на 34%, створити на сході країни нові райони сільськогосподарського виробництва.

Більшу роль у комплексному розвитку регіонів і регіональної економіки зіграв перехід в 1957 р. на територіальні принципи керування. Було скасовано гнітюче число союзних і республіканських міністерств, а підприємства передані у ведення створених у республіках, краях і областях Рад народного господарства (Совнархозов).

Їхній утвір був певним кроком у децентралізації керування народним господарством, у розширенні прав і матеріальних можливостей на місцях, у демократизації економіки. Разом з тим це створювало труднощів у проведенні єдиної загальнодержавної науково-технічної політики, розпорошувало ресурси, знижувало ефект від переваги, що була раніше, від концентрації засобів.

У ці роки був зроблений істотний крок до підвищення рівня життя населення. Це знайшло вираження в Законі про пенсії, у зниженні податків, у скасуванні плати за навчання в середній школі й вузах, у введенні мінімальної гарантованої зарплати в сільськогосподарськім виробництві, у підвищенні зарплати в інших галузях, скороченні тривалості робочого тижня й ін.

Особливих успіхів удалося добитися в розв'язку житлової проблеми. В 50-е роки стали надаватися пільгові кредити забудовникам індивідуальних будинків. Це поліпшило положення з житлом у малих і середніх містах і сільської місцевості. В 60-е рр., коли конструктори й архітектори забезпечили організацію типового домобудівництва на індустріальній основі, різко зросло житлове будівництво, що дозволило забезпечити до кінця 70-х рр. 80% родин у містах окремими квартирами.

Підвищився рівень народної освіти. Створена мережа шкіл, технікумів, вузів дозволила сформувати гарний кадровий потенціал країни, що позитивно відбилося на розвитку науки, культури. Це, у свою чергу, давало можливість здійснювати нову технічну революцію, забезпечило освоєння космосу. Швидкими темпами розвивалися радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в ці роки в країні був створений свій ядерний і ракетний потенціал, побудований перший у світі штучний супутник Землі, а потім космічний корабель, зроблений перший політ людини в космос, побудовані перші атомні електростанції й морські атомні кораблі.

У широких масштабах ішло освоєння нових районів і родовищ корисних копалин. Країна урбанизировалась. Росло національне багатство у вигляді тисяч нових підприємств, сотень нових міст і селищ.

Освоєння нових земель, будівництво міст і підприємств створювало нові робочі місця, що, у свою чергу, забезпечувало здоровіший соціально-психологічний клімат у державі, упевненість в одержанні роботи, житла, мінімальних побутових і соціально-культурних благ і послуг, упевненість у завтрашньому дні.

Поступальному розвитку економіки СРСР сприяла проведена в 1965 р. економічна реформа. Вона виразилася, з одного боку, у централізації керування народним господарством шляхом ліквідації совнархозов і відтворення галузевих міністерств. З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип ведення господарства на підприємствах, створювалися фонди матеріального стимулювання, уводилася плата в бюджет за використовувані підприємствами основні виробничі фонди, підприємствам надавалися більш широкі права в області планування й ін. Усі ці заходи були покликано сприяти підвищенню зацікавленості трудових колективів у кінцевих результатах виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки країни в цілому.

Уже перші підсумки проведення реформ були позитивними. В 1966-1970 рр. у країні були досягнуті досить високі темпи росту основних економічних показників. Швидкими темпами розвивалися наука й галузі промисловості, що визначають науково-технічний прогрес (машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість і ін.). За обсягом виробництва ряду видів промислової продукції СРСР обігнав США й посідав перше місце у світі.

Зі створенням табору соціалістичних країн різко зросло міжнародне значення СРСР, який стояв на чолі світової соціалістичної системи. Соціалістичної орієнтації дотримувалося чимало країн Третього миру. За всю більш ніж тисячолітню історію російської держави воно не мало такого високого економічного потенціалу, рівня життя населення, міжнародного авторитету й впливу на долі миру.