2.2.4. Визначення витрат за статтею «Додаткова заробітна плата»

Додаткова заробітна плата передбачає оплату відпусток ( у відповідності з чинним законодавством), оплату за час виконання державних обов’язків, оплату за виконання додаткових функцій і т.п.

Додаткова заробітна плата в більшості випадків визначається за процент­ним відношенням до основної 3 д = Зо х Нд/100, де: Зо - основна заробітна плата, яка розраховувалася вище у грн; Нд - норматив додаткової заробітної плати у %, який розраховується за формулою: Нд = [Ф дз / (Ф т.річн +Ф дп)] х 100, де: Ф дз - річний фонд додаткової заробітної плати виробничого підрозділу, грн (табл.З)

2.2.5. Визначення витрат за статтею «Відрахування на соціальні потреби»

За умов діючого законодавства відрахування на соціальні потреби здійс­нюються за встановленими процентними ставками від суми основної та дода­ткової заробітної плати.

Це можуть бути відрахування до пенсійного фонду, на соціальне страхування громадян, до державного фонду зайнятості населення, до інших визначених законодавством фондів. На одиницю продукції величина відрахувань складає:

В відр = (Зо + Зд) х (Нвідр)/100, де Н відр - норматив сумарних від­рахувань на соціальні потреби, який складає 38%.

2.2.6. Загальна сума прямих витрат на виготовлення одного виробу.

Загальна сума прямих витрат на виготовлення одиниці продукції визнача­ється за формулою: В пр = Вмат + Вел + Зо + Зд + Ввідр, грн.

2.3. Визначення непрямих витрат

До непрямих витрат відносять витрати, які пов'язані з виробництвом усіх видів продукції, внаслідок чого їх неможливо (або обтяжливо) віднести безпосередньо на собівартість конкретного виробу. Тому для визначення непрямих витрат спочатку укладається кошторис на певний період, а потім визначені витрати поділяються між окремими виробами пропорційно до встановленої економічно обґрунтованої бази. Такою базою може бути: основна заро­бітна плата виробничих робітників, трудомісткість виробів, виробнича собівартість продукції, прямі витрати. До непрямих витрат відносять: витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, загальновиробничі (цехові) витрати, загальнозаводські (загальногосподарські) витрати, позавиробничі витрати.

2.3.1. Утримання та експлуатація машин і обладнання

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання у складі непрямих витрат займають найсуттєвішу питому вагу. За характером вони відносяться до основних витрат, тобто пов'язані з технологічними процесами і складаю­ться із таких витрат: амортизаційні відрахування від вартості машин і облад­нання; витрати на електроенергію та паливо для приведення обладнання в дію; витрати на ремонт, наладку та експлуатацію активної частини основних фондів; витрати на оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують обладнання; витрати на технологічний інструмент і матеріали для його відновлення. Сума витрат, яка подана в табл. 4 вихідних даних, складає річну величину витрат на утримання та експлуатацію машин і обладнання.

На собівартість окремого виробу ці витрати пропонується розподілити пропорційно трудомісткості (нормам часу). С цією метою спочатку визначає­мо проміжний показник - норматив затрат, який показує скільки витрат на утримання та експлуатацію машин і обладнання припадає на одиницю робочого часу. Цей норматив розраховується за формулою: Нвоб = Рсво : Нрічн, де Рсво - річна сума витрат на утримання та експлуатацію машин і обладнання в цілому по цеху ( величина табл. 4, грн); Нрічн - час на виконання річної програми цеху (п. 4 табл. З), тис. годин.

В собівартості одиниці продукції це значення буде: Воб = Нвоб * Нвир, де: Нвир - сумарна величина норми часу на виготовлення одного виробу, год (табл. 6 гр. 4)