1. Значення аналізу сучасного розміщення продуктивних сил в умовах переходу до ринкової економіки

Розміщення продуктивних сил регіону здійснюється на науко­вих засадах, які передбачають виконання великого обсягу науко­во-дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну, концептуальну та прикладну складові. На етапі аналізу оцінюють раціональність розміщення продуктивних сил, виявляють структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особли­ва увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливо­стей економічного зростання на основі змін у розміщенні проду­ктивних сил. Об'єктом дослідження і оцінки є: природно-ресур­сний потенціал території; рівень соціально-економічного розвитку території; основні територіально-галузеві пропорції; стан міжга­лузевих комплексів; міжрегіональні та зовнішньоекономічні зв'яз­ки; фінансовий стан території. Аналітична інформація є необхід­ною для виявлення депресивних територій, зон екологічної чи соціальної напруги, що має бути враховано під час розроблення стратегічних напрямів державної регіональної економічної полі­тики. Крім того, ця інформація може бути використана для мар­кетингових цілей під час вирішення питань щодо вкладання інве­стицій у нові регіональні проекти.

Аналітична інформація дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності раціонального використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів, зокрема: дослідження обсягів і причин міграційних по­токів; оцінка використання робочої сили в розрізі основних галу­зей господарства; виявлення специфічних особливостей безробіт­тя в регіоні; оцінка якості життя населення. Необхідно критично оцінити місце регіону в територіальному поділі праці, досягну­тий рівень соціально-економічного розвитку з позицій національ­них інтересів, визначити раціональні співвідношення між вироб­ництвом і споживанням основних видів продукції, оцінити забез­печеність регіону потужностями будівельної та виробничої інф­раструктури. Для здійснення такого аналізу розробляється спе­ціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірю­вання обраних показників.

Результати аналітичних досліджень мають бути зіставлені з потребами перспективного розвитку. При цьому важливо враху­вати специфіку регіону — багатонаціональний склад населення, наявність вільних економічних зон, прикордонне розташування, високу питому вагу підприємств військово-промислового ком­плексу, наявність унікальних природних ресурсів тощо.

Під час проведення аналітичних досліджень важливо з'ясу­вати, наскільки освоєна ця територія в господарському плані, чи має вона потенціал для розміщення нових об'єктів і яких саме га­лузей. Одержана інформація є основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, обмежень що­до використання природних ресурсів, а також оцінки відповід­ності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потен­ціалові. Окремо визначають території, на яких розміщення пев­них об'єктів чи виробництв не бажано або просто не можливо че­рез їх небезпечність. У першу чергу це стосується територій з ви­сокою густотою населення.

Важливо дослідити і визначити шляхи вирішення проблем, по­в'язаних з оптимальним розміщенням підприємств різних галузей господарства, формуванням територіально-виробничих комплексів.

Особлива увага приділяється проблемам місцевого економіч­ного розвитку, зокрема, ефективному використанню потенціалу місцевих трудових, організаційних та фінансових ресурсів. Необ­хідно визначити напрями активізації діяльності місцевих органів щодо створення нових робочих місць та пожвавлення економіч­ної діяльності на основі розміщення нових об'єктів, формування нових ринків збуту продукції місцевого виробництва, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Піднесення місцевого економічного розвитку — це одне з важливих завдань, яке вирі­шує регіональна економічна політика.

2.Структура та ефективність роботи а також ресурси паливно - енергетичного комплексу

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одер­жання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики.

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, ву­гільну і торф'яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості.

Основний вид палива в Україні — вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпров­ському вугільних басейнах. При цьому близько 90 % усього ву­гілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугіль­ний басейн Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує електрифікацію всієї країни на основі раціонального виробництва і розподілу електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни, що обумовлюється та­кими перевагами електроенергетики, як відносна легкість її пере­дачі на великі відстані, розподілі між споживачами, а також перет­ворення в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хіміч­ну та ін.). Відмінною рисою електроенергетики є одночасність її ге­нерування і споживання.

Основна частина електроенергії виробляється великими елек­тростанціями: тепловими (ТЕС), гідравлічними (ГЕС), атомними (АЕС).

Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітро­ву і сонячну енергії, енергію припливів і відпливів. Усі природні паливні ресурси належать до не поновлюваних природних ба­гатств, тому питання їх раціонального використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже велике і принципове значення.

Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах економіки привело до створення унікальних за парамет­рами і довжині засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України енергосистем.

Основні системи ліній електропередачі (ЛЕП) і трубопровід­ного транспорту, що включають у себе нафто-, газо- і нафтопро-дуктопроводи, були сформовані в Україні до початку 1990-х рр.

3.Характеристика розміщення продуктивних сил Придніпровського економічного району (населення і трудові ресурси ).

Придніпровський економічний район займає частину централь­ної та південно-східної території України. До його складу входять Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області. Район мас вигідне економіко-географічне положення відносно високорозви-нутих районів України (Донбас, Причорноморський, Центральний), її головних транспортних магістралей, портів Чорного та Азовсь­кого морів. По його території проходить нижня течія судноплавно­го Дніпра, південна частина Запорізької області прилягає до Азов­ського моря.

Загальна територія Придніпровського економічного району становить 83,7 тис. км², де проживає 6,8 млн чол. Район характе­ризується високою густотою населення (майже на рівні України) — 81 чоловік на км², питомою вагою міського — 77,9 % (проти 68 % по Україні). Найбільш висока густота населення в Дніпропетров­ській області — 115 чол. на км Для неї характерний і найвищий рівень урбанізації — 83,6 %.

Демографічна криза охопила всю територію району. Так, за період 1991—2000 рр. чисельність його наявного населення скоротилась з 7253,6 до 6814,8 тис. чол., тоб­то на 439 тис. чол., у тому числі за рахунок міського — на 328 тис. чол. і сільського населення — на 111 тис. чол.

Характерною особливістю демографічних процесів Придніпро­в'я є різке скорочення народжуваності, зростання смертності і в результаті зниження природного приросту населення. Динаміка коефіцієнтів природного руху населення в районі за 1995—2000 рр. свідчить про значне зниження народжуваності і природного при­росту. Так, у 1995 р. коефіцієнти народжуваності, смертності і при­родного приросту (зниження) населення в районі становили від­повідно 8,8, 16,0 і - 7,2 чол. на 1000 осіб населення (в Україні: 9,6; 15,4 і - 5,8), а у 2000 р. — 7,1; 16,2 і - 9,1 (в Україні: 7,8; 15,3 і - 7,5). Сальдо міграції в Придніпровському економічному райо­ні від'ємне (вибуття населення за рахунок міжнародної і міжрегі­ональної міграції перевищує масштаби його прибуття), скоро­чення становить 8,9 тис. чол. У районі на 1000 наявного населення кількість мігрантів у 3 рази вища від загальнодержав­ного рівня.

Трудові ресурси Придніпров'я станов­лять 4149,2 тис. осіб (13,9 % в Україні). В усіх сферах економіч­ної діяльності зайнято 2959 тис. чол., або 71,3 % трудових ресур­сів району. Значною є питома вага в їх складі зайнятих у галузях економіки — 86 %, в інших сферах економічної діяльності зайня­то лише 14 % (табл. 4.9).

У районі високими темпами зростає чисельність працездатно­го населення в працездатному віці, що не зайняте трудовою діяль­ністю На початок 2001 р. їх чисельність зросла до 721,9 тис. чол., що становить 17,4 % трудових ресурсів. Разом з тим зростає також демографічне навантаження на населення працездатного віку. Так на 1000 осіб працездатного віку припадало 713 осіб, які не досягли або вийшли з цієї категорії, в тому числі дітей — 312 і 404 особи старше працездатного віку.

Починаючи з 1992 р., у Придніпров'ї зростає чисельність без­робітних Так, на кінець 2000 р. кількість зареєстрованих безробіт­них становила 161 тис. чоловік. Рівень безробіття становить по Придніпров'ю 4,2 % (по Україні — 4,3 %), але темпи його зрос­тання вищі, ніж у середньому по країні. В районі досить високий рівень (як і в Україні в цілому) навантаження на одне вільне ро­боче місце (вакансію) — 19 осіб.

Білет № 3