1.Структура, ефективність роботи і ресурси паливно-енергетичного комплексу

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одер­жання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики.

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, ву­гільну і торф'яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості.

Основний вид палива в Україні — вугілля, видобуток якого здійснюється в Донецькому, Львівсько-Волинському і Дніпров­ському вугільних басейнах. При цьому близько 90 % усього ву­гілля, що добувається в Україні, припадає на Донецький вугіль­ний басейн (табл. 3.4).

Електроенергетика є провідною складовою частини ПЕК, що забезпечує електрифікацію всієї країни на основі раціонального виробництва і розподілу електроенергії. Електроенергетика має важливе значення для економіки країни, що обумовлюється та­кими перевагами електроенергетики, як відносна легкість її пере­дачі на великі відстані, розподілі між споживачами, а також перет­ворення в інші види енергії (механічну, теплову, світлову, хіміч­ну та ін.). Відмінною рисою електроенергетики є одночасність її ге­нерування і споживання.

Основна частина електроенергії виробляється великими елек­тростанціями: тепловими (ТЕС), гідравлічними (ГЕС), атомними (АЕС).

Україна має у своєму розпорядженні значні природні паливно-енергетичні ресурси: вугілля, нафту, пальні гази, торф, сланці, дрова, уранові руди, гідроенергію, внутрішнє тепло землі, вітро­ву і сонячну енергії, енергію припливів і відпливів. Усі природні паливні ресурси належать до не поновлюваних природних ба­гатств, тому питання їх раціонального використання в інтересах соціально-економічного розвитку країни мають дуже велике і принципове значення.

Широке використання паливно-енергетичних ресурсів у всіх сферах економіки привело до створення унікальних за парамет­рами і довжині засобів передачі енергоресурсів і електроенергії єдиних для України енергосистем.

Основні системи ліній електропередачі (ЛЕП) і трубопровід­ного транспорту, що включають у себе нафто-, газо- і нафтопро-дуктопроводи, були сформовані в Україні до початку 1990-х рр.

2. Чорна металургія . Стан,проблеми та перспективи розвитку.

Металургійний комплекс України сформувався з орієнтацією на задоволення пот­реб у металі всього господарства колишнього СРСР, шо позначи­лось на його розвитку. Чорна металургія України, попри її великі потенційні можливості, деякою мірою залишалась сировинним придатком металургійного комплексу СРСР. Внаслідок цього має місце хибність її виробничої і технологічної структур. Проявляєть­ся вона в тому, що у чорній металургії України понад 40 % проду­кції припадає саме на снергомісткі та екологічно небезпечні сиро­винні види (залізо- і марганцеворудні матеріали, кокс, флюси, вог­нетривкі вироби і матеріали). Якщо врахувати як сировину великі обсяги сталі у вигляді зливків і слябів, які вироблялися в Україні і вивозилися за її межі для перероблення на інших металургійних за­водах, то питома вага сировинної частини комплексу сягала 64 %.

Металургійний комплекс. характеризувався надзвичайно високою матеріало- і енергомісткістю.

Обсяги виробництва основних видів продукції чорної металургії в 2000 р. становили від 26,2 % до 61 % від рівня 1990 р. і значно перевищили показники 1995 р. з усіх видів продукції, окрім товарної марганцевої руди.

В Україні виробляється 4 % світового обсягу сталі. За рівнем її виплавки Україна вийшла на сьоме місце у світі (попереду Ки­тай, Японія, США, Росія, Німеччина та Південна Корея).

Чорна металургія потребує вирішення низки проблем, що стримують її ефективний розвиток. Найголовнішою проблемою української чорної металургії є її технічне і технологічне відста­вання від країн з розвинутою металургією і конкурентів на мета­лургійному ринку. Майже всі металургійні підприємства України відзначаються підвищеним рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших ресурсів порівняно з металургією розвинутих країн. У цілому витрати на енергоресурси становлять в Україні понад 40 % собівартості продукції проти 20—25 % в Япо­нії та США. Неефективною є структура металургійної сировини. Останні­ми роками в Україні всупереч світовій тенденції знижується пи­тома вага брухту як сировини для виробництва сталі і натомість зростає частка переробного чавуну. На виплавку чавуну витрача­ється понад 60 % загальних енерговитрат металургійного циклу. Майже половина сталі (48,3 %) виплавляється в Україні низь­копродуктивним, енерговитратним мартенівським способом. У Росії цей показник знижено до 27 %, у середньому у світі він ста­новить 4,6 %, а в передових країнах (Японія, Корея, США) це ви­робництво практично відсутнє. Значно відстає Україна і за обся­гами виплавленої сталі, що розливається на машинах безперерв­ного лиття заготовок (МБЛЗ).

Для чорної металургії України характерним є низький рівень використання прогресивних світових технологічних досягнень у гірничорудній промисловості і переробках металургійного циклу. Зокрема, в доменному виробництві це — вдування пиловугільно­го палива. В сталеплавильному — різні способи позапічної оброб­ки сталі, для покращання її якості; агрегати «піч—ківш» — для отримання потрібного хімічного складу сталі. Випуск продукціна застарілому обладнанні і за відсталими технологіями призво­ди і-ь до високої собівартості і низької якості продукції.

Важливою проблемою є значний знос промислово-виробничих основних фондів. Продовжує існувати нераціональна структура металопродукції, то виробляється, низький рівень виробництва прогресивних видів металопродукції і металу підвищеної якості.

Існує незбалансована структура виробництва і споживання металопродукції. Україна виробляє металу значно більше, ніж споживає, і вивозить великі обсяги металопродукції, що виробля­ється надлишково. У той же час Україна змушена завозити для потреб власного споживання інші види продукції, які зовсім не виробляються або виробляються недостатньо. Це є наслідком ре­гіональної спеціалізації України як частини металургійного комп­лексу колишнього СРСР. Нижче рівня потреби в Україні виробляються і завозяться в Україну сортова конструкційна лего­вана сталь, швидкоріжуча сталь, холоднокатаний лист, тонколис­това конструкційна холоднокатана сталь, жерсть чорна і біла, бан­дажі і кільця, деякі види метизів. фасонних профілів прокату тощо.

Серйозним недоліком комплексу є його майже повна орієнта­ція на експорт продукції.

Залишається недосконалою структура експорту металопродукціі На відміну від передових країн з розвиненою металургією, в експорті яких переважає продукція з високим ступенем переробки, в експорті України склалися обернені співвідношення. Таким чином, доступ України до найлрнбутковішнх сег­ментів ринку металопродукції залишається обмеженим, за нею зак­ріплюється роль постачальника сировини та продуктів низького сту­пеня переробки. Все цс послаблює позиції України у світовому роз­поділі праці та призводить до подальшого скорочення ринків збу­ту готової продукції і значних втрат валютних коштів.

У 2004 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Національну Програму розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року». У цьому документі визначено основні напрями і пріоритети розвитку чорної металургії. У Прог­рамі викладені головні технологічні, економічні, ринкові параметри розвитку національної металургії до 2010 р. Передбачено прове­дення необхідних структурних змін, технічне і технологічне онов­лення галузей комплексу, визначені напрями залучення інвестицій.

Зокрема, окреслено головні напрями реконструкції основної ланки комплексу — металургійних підприємств повною циклу. Пе­редбачається, шо такі заводи, як Краматорський, Костянтннівсь-кий. Донецький, Макіївський металургійний комбінат поступово бу­дуть перетворені на переробні підприємства. На інших металургій­них комбінатах передбачені конкретні заходи технічного оновле­ння і реконструкції доменного виробництва із застосуванням новіт­ніх прогресивних світових технічних і технологічних досягнень.