1. Біологічний код— розташування азотистих основ (аденін, гуанін, цитозин, тимін) у певній послідовності у молекулах нуклеїнових кислот тварин, рослин, бактерій, вірусів. Одиницею генетичної інформації є кодон, що складається з трьох азотистих основ — триплетів. Реалізація генетичної інформації здійснюється за допомогою трьох видів РНК (інформаційної, транспортної, рибосомної), забезпечуючи синтез білкових молекул (ферментів). Процес передавання інформації проходить по каналу прямого (ДНК — РНК — білок) і зворотного (середовище — білок — ДНК) зв’язку.
2. Біосинтез білків — процес, за допомогою якого клітини будують білки. Термін іноді
використовується для посилання виключно на процес трансляції, але частіше означає
багатокроковий процес, що включає біосинтез амінокислот, транскрипцію, процесинг (включаючи сплайсинг), трансляцію та посттранс яційну модифікацію білків.
Трансляція полягає в синтезі поліпептидного ланцюжка відповідно до інформації, закодованої в матричній РНК. Амінокислота послідовно шифрується за допомогою транспортних РНК (т-РНК). Кожній амінокислоті відповідає своя т-РНК, що має відповідний антикодон, «відповідний» до кодону м-РНК. Під час трансляції рибосома рухається уподовж м-РНК, у міру цього нарощується поліпептидний ланцюжок. Енергією біосинотез білка забезпечується за рахунок АТФ.
Інформаційна РНК є копією певної ділянки молекули ДНК (одного чи кількох генів). Вона переносить спадкову інформацію від ДНК до місця синтезу молекули білка, а також бере безпосередню участь у її збиранні. Частка іРНК становить приблизно 2% загальної кількості РНК клітини. Вторинна і третинна структури іРНК формуються за допомогою водневих зв'язків, електростатичних та інших типів взаємодій. Молекула іРНК відносно нестабільна, вона швидко розпадається на нуклеотиди. Наприклад, у мікроорганізмів (прокаріотів) іРНК існує усього декілька хвилин, а в клітинах еукаріотів - декілька годин або днів.
9. Транспортна РНК порівняно з інформаційною має менші розміри. Вона приєднує до себе амінокислоти і переносить їх до місця синтезу білкової молекули. Кожну амінокислоту транспортує специфічна тРНК. Транспортна РНК має постійну вторинну структуру, яка за формою нагадує листок конюшини. Біля верхівки такого «листка конюшини» розташовані три нуклеотиди, що визначають, яку саме амінокислоту слід транспортувати. Сама амінокислота приєднується за допомогою ковалентного зв'язку до ділянки біля основи молекули тРНК.
8.Будова генів еукаріот.
Як джерело інформації ген - це ділянка ДНК, у послідовності нуклеотидів якої записано інформацію про певний функціональний продукт. За типом цього продукту всі гени можна поділити на дві групи: гени РНК і білкові гени. Гени РНК кодують різноманітні молекули РНК, що не піддаються трансляції: рРНК . рибосомні РНК тРНК . транспортні РНК, і- РНК.
Еукаріотичні геноми містять значно більшу кількість ДНК порівняно з геномами прокаріотів, причому переважна частина цієї ДНК представлена некодуючими послідовностями. У тому числі, приблизно половина еукаріотичного геному . це послідовності, представлені багатьма копіями
Еукаріотична ДНК знаходиться у клітинному ядрі у складі хромосом, кожна хромосома містить одну гігантську лінійну молекулу ДНК. Послідовності, що повторюються, зосереджені, зокрема, на кінцях хромосом (теломери) та в зонах прикріплення хромосом до веретена поділу при мітозі та мейозі (центромери).
Характерною ознакою генів еукаріотів (на відміну від прокаріотів) є мозаїчний принцип будови кодуючої частини власне кодуюча частина представлена послідовністю окремих змістовних ділянок . екзонів, розділених беззмістовними інтронами Беззмістовними інтрони є в тому сенсі, що не несуть інформації про кінцевий продукт, але в межах інтронів часто розташовані важливі регуляторні ділянки.
22. Етичні аспекти клонування людини 26 клонування тварини
Усе більший інтерес викликає таке відкриття біотехнологічної науки, як клонування людини. У перекладі з латинської «клон» означає «родина», «нащадок одного пращура», а в перекладі з грецької (klon – гілка) – сукупність особин, клітин, що виникли від спільного предка нестатевим шляхом. Сучасні генетики під клону-ванням розуміють відтворення в дітях точного генотипу батька, інакше кажучи, генетичне копіювання. За методикою клонування з незаплідненої яйцеклітини видаляють ядро й пересаджують у неї ядро соматичної клітини іншої особини, яка має необхідні для дослідження властивості й особливості.
Коли йдеться про клонування тварин, у суспільства не виникає заперечень. Ще в 1977 році англійські вчені отримали клон шпорцевих жаб. Дослідники взяли ядра клітин кишечнику однієї тварини й перенесли їх у яйцеклітини іншої жаби, перед цим зруйнувавши їх власні ядра. З цих яйцеклітин з’явилися нормальні особини, цілком ідентичні одна одній і материнській. У лютому 1997 року світ дізнався про клоновану шотландську вівцю Доллі, яка являла собою, як переконували дослідники, точну копію її генетичної матері. Науковці довели на практиці, що клонування є дуже перспективним для тваринництва: від будь-якої тварини, яка володіє цінними продуктивними якостями, можна отримати численні ідентичні копії, і вони також будуть володіти тими ж самими ознаками. Це дійсно важливо, оскільки є перспектива створення та розмноження цим методом трансгенних клонів сільськогосподарських і лабораторних тварин, які несуть у своєму генотипі повноцінно функціонований ген іншої особини; можливе клонування рідкісних і зникаючих видів тварин (і рослин теж); можливим вважається використання технології клонування трансгенних тварин, які стануть донорами органів для пересадки їх людині.
Після результативних дослідів з тваринами очевидним стає наступний крок: клонування людини. Усе вказує на те, що дослідників застерігають (а може, уже й ні) від прийняття такого відповідального рішення ті етичні проблеми, за яких клонування людини в наш час неприпустиме. Є підстави, що цей метод не можна вважати цілком безпечним. Ось чому в січні 1998 року в Парижі був відкритий для опису додатковий протокол з біоетики, який забороняє будь-яке втручання, що має на меті створення людської істоти, ідентичної іншій людській істоті – живій чи мертвій. Неофіційно цей документ отримав назву «Протокол про заборону клонування людини».
На нашу думку, клонування людини призведе до виникнення багатьох проблем не тільки етичного, а й юридичного та навіть кримінального характеру. Можна було б говорити про позитивні моменти, коли йдеться про порятунок людей, які потрапили в різні катастрофи й потребують використання клонованих органів й тканин, про лікування таким методом безнадійно хворих. Ми допускаємо думку, що завдяки клонуванню виникає ще одна можливість бездітним парам мати власних дітей, адже немає вже проблеми з народжуванням дітей «з пробірки». Але в клонуванні людини бачиться ще більше негативного.