3. Професійна орієнтація учнів

Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів - обґрунтована система допомоги учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці. До професійної орієнтації входять складові: професійна освіта (профінформація), професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація. Професійна освіта - це ознайомлення учнів із світом праці, професій, з проблемами професійного самовизначення. Школярі дізнаються про соціально-економічні, психофізіологічні особливості тих чи інших професій, про потреби конкретного району, міста в робочих руках. Професійна діагностика - вивчення учнів з метою вироблення рекомендацій у виборі професії. Діагностика здійснюється спеціалістами (медиками, психологами, педагогами) шляхом використання різних методик. У процесі діагностики вивчаються особливості вищої нервової діяльності учня, стан його здоров'я, інтереси, ціннісні орієнтації, установки на вибір професії. Професійна консультація - надання рекомендацій і порад з професійного самовизначення. На цьому етапі спеціалісти встановлюють відповідність між вимогами, які висуваються до професії, та індивідуально-психологічними особливостями особистості. Професійний відбір - вибір кандидатів на засвоєння будь-якої професії. Його здійснюють навчальні заклади, що висувають певні вимоги до тих, хто вступає до них, або установи, які приймають людину на роботу. Професійна адаптація - процес пристосування молодих людей до умов професійної діяльності. У профорієнтаційній роботі існує два підходи. Суть першого, адаптаційного, полягає у підборі професії для учня на підставі його наявних можливостей. Другий, розвиваючий, пропонує готувати учня до самостійного вибору спеціальностей. Сучасна школа орієнтується, здебільшого, на другий підхід і до певної міри проводить профорієнтаційну роботу, метою якої є професійне самовизначення учнів. При цьому школярі одержують допомогу у вивченні світу професій, виявленні і розвитку своїх здібностей, нахилів, реалізації професійного самовизначення.

4. Функції навчання:функції навчання: навчальну, виховну, розвивальну.

Освітня функція — покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь /навичок

Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Навчальна функція повинна забезпечити:

1. повноту знань,

2. усвідомленість знань

3. дієвість знань,

Уміння — здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.

Вміння можуть бути первинні та вторинні.

Первинні - неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу; це може бути неавтоматизована навичка. Вони близькі до навичок.

Вторинні - дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі й передбачають елементи творчості; ці вміння включають навички але не зводяться до них.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Розвиваюча функція — передбачає розвиток учнів у процесі навчання, сприяє розвитку мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Завдання розвнвальної функції:

• структурування; систематизація; конкретизація; варіювання; доведення; вміння робити пояснення; класифікація; аналіз; синтез;порівняння; абстрагування; узагальнення.

Виховна функція - полягає в тому, що в процесі навчання формуються моральні й естетичні уявлення, система поглядів на світ, здатність дотримуватися норм поведінки у суспільстві, виконувати закони, які в ньому прийняті. В ході навчального процесу формуються потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості, мотиви її соціальна поведінки і діяльності, особистісний світогляд.

5 ГРУПОВА ФОРМА НАВЧАННЯ НА УРОКАХ Групова навчальна діяльність — діяльність невели­ких за складом груп учнів, що діють у межах одного класу. Досягнення загальної мети відбувається спільними зусиллями окремих членів групи. Така діяльність не ізолює учнів один від одного, а навпа­ки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і сприяє закріпленню і поглибленню знань, систематизації та узагальненню вивченого матеріалу. У процесі групової діяльності зникає страх спілку­вання з учителем (воно зведене до мінімуму, співробіт­ничають усі, навчальна задача розв'язується індивіду­ально, але з елементами взаємодопомоги; виникає мож­ливість учитися не лише за підручником, а й один в одного. Покращується контроль і корекція знань. Групова навчальна діяльність учнів побудована на спільних діях і спілкуванні. Учні опитують один од­ного, разом працюють над виконанням завдань і вправ, перевіряють правильність виконання, оціню­ють результати навчання кожного члена групи. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня. Високі результати засвоєння знань, формування вмінь і навичок у процесі групової діяльності пояс­нюються також тим, що кожний її учасник спрямо­вує свою активність не лише на об'єкт, а й на інших суб'єктів і хоче побачити в них собі подібних і разом оволодівати об'єктом. Встановлюється досить швидкий темп розв'язу­вання навчальних задач, стимулюється працездатність. Спільні дії сприяють також підвищенню якості робо­ти, створюється атмосфера демократизму, дружнього спілкування. Все це полегшує навчання кожного, вдосконалюється і розвивається мовна діяльність, засвоєння матеріалу відбувається у мовному режимі. Здійснюються і виховні цілі навчання — учні вчаться приходити на допомогу в потрібну хвилину (пере­вірити, пояснити, порадити). Успішно реалізуються розвивальні цілі навчання, прискорюються асоціативні процеси, узагальнюють­ся і систематизуються явища, стимулюються аналі­тична і синтетична діяльність учнів. Незважаючи на зазначені позитивні сторони гру­пової діяльності, абсолютизувати її або підміняти нею індивідуальну і фронтальну роботу не варто. В реаль­ному навчальному процесі їх необхідно оптимально поєднувати.

6 . Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування.Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного розвитку кожного його члена, був надійним захисником інтересів і прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців завжди були гуманізм та демократизм, не допускалось використання колективу як інструмента пригнічення його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних суспільних утвореннях дбали про організацію колективів і використання їх як інструмента тиску на особистість, пригнічення її "Я", нівелювання тощо. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є проявом нігілізму стосовно закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального й психічного розвитку.

7. Функції процесу навчання. Соціальне, педагогічне, психологічне єство навчання якнайповніші і яскраво виявляється в його практично доцільних функціях. Серед них найістотніша – освітня функція. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні що вчаться системою наукових знань, умінь, навиків і її використовування на практиці. Наукові знання включають факти, поняття, закони, закономірності, теорії, узагальнену картину миру. Відповідно до освітньої функції вони повинні стати надбанням особи, увійти до структури її досвіду. Якнайповніші реалізація цієї функції повинна забезпечити повноту, систематичність і усвідомленість знань, їх міцність і дієвість. Це вимагає такої організації процесу навчання, щоб із змісту учбового предмету, що відображає відповідну область наукового знання, не випадали елементи, важливої для розуміння основних ідей і істотних причинно – слідчих зв’язків, щоб в загальній системі знань не утворювалися незаповнені пустки. Знання повинні особливим чином упорядковуватися, придбаваючи все велику стрункість і логічну співпідлеглість, щоб нове знання витікало з раніше засвоєного і прокладало шлях до освоєння подальшого. Кінцевим результатом реалізації освітньої функції є дієвість знань, що виражається в свідомому операція ними, в здатності мобілізувати колишні знання для отримання нових, а також сформованість найважливіших як спеціальних (по предмету), так і загальний учбових умінь і навиків. Виховна функція. Виховуючий характер навчання – закономірність, що виразно виявляється, діючий непорушно в будь-які епохи і в будь-яких умовах. Виховна функція органічно витікає з самого змісту, форм і методів навчання, але разом з тим вона здійснюється і за допомогою спеціальної організації спілкування вчителя з учнями. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів, переконань, відносин, якостей особи. Формування особи взагалі неможливе без засвоєння системи етичних і інших понять, норм і вимог. Навчання виховує завжди, але не автоматично і не завжди в потрібному напрямі. Тому реалізація виховуючої функції вимагає при організації учбового предмету, відборі змісту, виборі форм і методів виходити із задач виховання, що правильно зрозуміли, на тому або іншому етапі розвитку суспільства. Найважливішим аспектом здійснення виховуючої функції навчання є формування мотивів учбової діяльності, спочатку визначаючих її успішність. Розвиваюча функція. Так само як виховуюча функція, розвиваючий характер навчання об’єктивно витікає з самої природи цього соціального процесу. Правильно поставлене навчання завжди розвиває, проте розвиваюча функція здійснюється більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії вчителів і що вчаться на всебічний розвиток особи. Ця спеціальна спрямованість навчання на розвиток особи учня отримала закріплення в терміні «розвиваюче навчання». В контексті традиційних підходів до організації навчання здійснення розвиваючої функції, як правило, зводиться до розвитку мови і мислення, оскільки саме розвиток вербальних процесів наочніше, ніж інші виражає загальний розвиток учня. Проте це звужуюче розвиваючу функцію розуміння спрямованості навчання випустило з уваги, що і мова, і пов’язане з нею мислення ефективно розвиваються при відповідному розвитку сенсорної, емоційно-вольової, рухової і мотиваційно-споживацької сфер особи. Таким чином, розвиваючий характер навчання припускає орієнтацію на розвиток особи як цілісної психічної системи. Актуальне звучання придбала і функція профорієнтації навчання. Загальноосвітня школа закладає основи роботи профорієнтації з дітьми в плані виявлення і розвитку завдатків, здібностей, інтересів, дарувань, схильностей. В цій меті організовуються спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, диференціація навчання, класи і групи поглибленого вивчення окремих предметів. Чималу роль в цій справі грає добре поставлене з’єднання навчання з продуктивною працею. З учнями старших класів проводиться спеціальна робота профорієнтації в спеціальних кабінетах профорієнтації і на підприємствах. В процесі повчальної і продуктивної праці, придбаваючи конкретні знання і навики в області тієї або іншої професії, акцентуючи особистий інтерес на певних загальноосвітніх знаннях, школяр дістає можливість орієнтації і вибору професії, безпосереднього переходу в сферу виробництва або продовження освіти у вищій школі. Всі основні функції навчання, що виражають його глибинне єство, тісно взаємозв’язані і взаємодіють між собою.

8. Принцип паралельної діїСприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії — вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний.

9. Нестандартні уроки.Нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку – перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

10. Всебічне вихованняВиховання — це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.Основна мета виховання — всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства.Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.Під гармонійністю (від гр. harmonia — злагодженість, співзвуччя, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення в духовному й фізичному єстві людини. Поняття всебічного гармонійного виховання діалектично взаємозв'язані і взаємозумовлені (рис. 6).