11. Неоінституційна теорія фінансування

Суттєвим недоліком неокласичної теорії є те, що вона не передбачає наявності різних інституцій, зокрема фінансових посередників, різних форм фінансування, різних форм організації бізнесу. Представниками є американські економісти: К. Ерроу, В.Баумоль, М. Дженсен, В. Меклінг.

Виділяють дві основні теорії :

теорія агентських відносин;
теорія фінансового посередництва.

Предметом дослідження теорії агентських відносин є форми коопераційних зв’язків між окремими економічними суб’єктами, які прагнуть якомога краще реалізувати свої інтереси. Проблема полягає в тому, що, досягаючи своїх цілей, одні групи інтересів вступають в протиріччя з іншими групами. Діючі економічні суб’єкти вважаються агентами, а суб’єкти, досягнення цілей яких безпосередньо залежить від указаної діяльності, - принципалами. Принципал доручає агенту управляти своїм капіталом. При діяльності агента і принципала виникають агентські витрати, до яких належать:

витрати на контроль за діяльністю агента з боку капіталодавця, так звані витрати на моніторинг і контроль;
гарантійні витрати агента, що виникають у процесі переконання принципала в доцільності вкладання коштів у підприємництво та доведення припнципалу, що агент свою діяльність підпорядковуватиме інтересам принципала;
часткові збитки принципала, зумовлені відхиленням результатів діяльності агента від об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Теорія фінансового посередництва – в її основу покладено дослідження ролі та механізму функціонування фінансових посередників, що розглядаються як проміжна ланка в русі капіталів між безпосередніми капіталодавцями та капіталоодержувачами.

Концепція вивчає можливості зменшення операційних витрат, фінансових та інвестиційних ризиків, дефіцит в інформаційному забезпеченні учасників недосконалого ринку капіталів шляхом активізації діяльності фінансових посередників.

12. Концепція максимізації вартості капіталу власників

Концепція започаткована у 80-х роках і викладена у праці А. Раппапарта “Формування ринкової вартості акцій, нові стандарти ведення бізнесу”. Згідно з цією концепцією діяльність менеджменту на підприємстві в цілому і фінансового менеджменту зокрема оцінюється за критерієм максимізації капіталу, який належить власникам. Характерною особливістю концепції є те, що вона передбачає конкуренцію як на ринках збуту, так і на ринку капіталів. Перед менеджментом підприємства постають два основні завдання:

необхідність ведення конкуренції за власників корпоративних прав, тобто за осіб, які готові вкласти кошти у власний капітал підприємства;
обов’язкова виплата власникам корпоративних прав мінімальних дивідендів, що, в свою чергу, вимагає отримання позитивних фінансових результатів та застосування певних типів дивідендної політики.

Теорія управління фінансами підприємств