2.Методи навчання та їх класифікація

1) Традиційна класифікація методів навчання. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод.

2) Класифікація методів за призначенням Загальною ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці. Виділяють такі методи: набуття знань;формування умінь і навичок; використання знань; творча діяльність; закріплення; перевірка знань, умінь і навичок. 3) Класифікація методів за типом) пізнавальної діяльності (І.Лернер, М.Скаткін). У даній класифікації виділяються наступні методи: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний); репродуктивний; проблемний виклад; частинно-пошуковий, або евристичний метод; дослідницький. 4) За дидактичними завданнями виділяють дві групи методів навчання: методи, що сприяють початковому засвоєнню навчального матеріалу; методи, що сприяють закріпленню і вдосконаленню набутих знань (Г.Щукіна, І.Огородников та ін.). 5) Бінарна класифікація методів навчання М.І.Махмутова побудована на поєднанні методу викладання і методу навчання. -Метод викладання Метод навчання -Інформаційний Виконавчий -Пояснювальний Репродуктивний -Інструктивно-практичний Продуктивно-практичний -Пояснювально-спонукальний Частинно-пошуковий -Спонукальний Пошуковий Полінарну класифікацію методів навчання, в якій поєднуються джерела знань, рівні пізнавальної активності, а також логічні шляхи навчального пізнання запропонували В.Ф. і В.І. Паламарчук. 6) класифікація методів навчання, запропонована Ю.К.Бабанським. В ній виділяється три великі групи методів навчання: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.Основою даної класифікації є цілісний підхід до діяльності вчителя і учня в навчально-виховному процесі.

3.Розумове виховання. РВ — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. Мета РВ — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і вихованні школярів. Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

№20

1.Закономірності навчання. Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

   У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.    1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури.    2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам.

   3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму з урахуванням свідомої дисципліни учня. Індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.    4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.    5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.    6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень.

2.Словесні методи навчання. Словесні методи харак­терні тим, що інформацію для засвоєння учень отримує вербальними засобами,тобто через слово. Бесіда: а) обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої; б) формулювання запитань, які спонукали б до розмови; в) спрямування розмови в правильному напрямку; г) залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до оточуючої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків; д) підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми. Фронтальна бесіда  з класом може проводить на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну і інші. Лекція: композиційна побудова лекції; переконливість доказів і аргументів; жива, емоційна мова вчителя, його власна оцінка подій, фактів, явищ; використання різних прийомів для підтримання уваги учнів.. Диспут як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, живий обмін думками, колективне обговорення

3.Принципи виховання. Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу. Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.    Процес виховання ґрунтується на принципах:    1. Цілеспрямованість виховання.    2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

   3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї.

   4. Опора на позитивне в людині.

   5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

   6. Систематичність і послідовність виховання.    7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості.    8. Єдність свідомості й поведінки.    9. Народність.    10. Природовідповідність.    11. Культуровідповідність.    12. Гуманізація.    13. Демократизація.    14. Етнізація.

Білет 21

1 поняття педагогіки.її завдання.Педагогіка- наука або містецтво.

Педагогіка є комплексною наукою, яка об'єднує, синтезує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку особистості. Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет педагогіки — навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством. На всіх етапах розвитку головним завданням педагогіки була організація навчально-виховного процесу відповідно до потреб історичної доби, національних особливостей народу. На сучасному етапі головними завданнями педагогіки є: вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація політехнічної підготовки учнів; демократизація і гуманізація діяльності середньої та вищої шкіл. Здебільшого ці завдання пов'язані з новими загально-цивілізаційними процесами, найхарактернішим серед яких є глобалізація, динамічним розвитком комунікативних засобів і технологій (інформатизація). Отже, педагогіка виконує різноманітні завдання як на загальнодержавному, так і на галузевому й регіональному рівнях, спрямовані на забезпечення навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління.

2принципи навчання.принцип систематичності і послідовності Навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів. Зумовлені закономірностями і завданнями виховання й освіти, принципи навчання визначають його спрямованість, зміст, організаційні форми і методи. Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін. Принцип систематичності і послідовності. Зумовлений він логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка протікає відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості. Передбачає системність роботи вчителя, врахування пройденого матеріалу при вивченні нового, розкриття нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, показ внутріпредметних і міжпредметних зв'язків. Не менш важлива системність у роботі учнів, студентів (систематичне відвідування занять, послідовність виконання домашніх завдань, постійне повторення навчального матеріалу тощо).

3педагогічна спадщина Я.Корчака Януш Корчак (1878 – 1942), польський педагог, письменник, громадський діяч.Свою педагогічну діяльність Корчак почав в дитячих літніх таборах, де пізнав, за його словами, “азбуку виховної роботи”. У 1911 р. очолив створений для єврейських дітей “Будинок сиріт”, який став його домівкою. Педагогічні погляди Корчака формувалися під впливом багаторічних досліджень і досвіду спілкування з дітьми. Він застерігав від неправильного розуміння природи дитини.Основні принципи виховної системи педагога Корчака викладені в його книзі «Як любити дітей» . Педагогічні ідеї Януша Корчака і сьогодні є дуже актуальними. Його методи виховання, які спрямовані на виховання повноцінної особистостя, на виявлення і розвиток вроджених талантів дитини, на становлення дитини, як повноцінної, соціально-активної одиниці, мають застосовуватися і застосовуються сьогодні. І як же можна дійсно казати про виховання без любові додитини, без уважного і тендітного ставлення до неї, до її душі. Потрібно також відмітити ту увагу, яку Корчак приділяв значенню колективу у вихованні, і також важливість самостійності дітей, яку їм допомагав виховувати колектив, але за умови самоуправління в цьому колективі. Ідею Корчака про створення “Суду без покарань” сьогодні ввважають досить таки перспективною, такою, яка діе, і дає дуже гарні результати. Таким чином ,педагогічні надбання Януша Корчака були, є і будуть актуальними. Щодо літературної спадщини Корчака, то нею й до тепер захоплюються у всьому світі.

Білет 22 1.Основні категорії.( поняття педагогіки) Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.До основних категорій педагогіки належать «виховання», «освіта» й «навчання». Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності. Національне виховання тісно пов'язане з етнізацією. Етнізація— наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості. Соціалізація — процес перетворення людської істоти па суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. Поняття «соціалізація» майже збігається з поняттям «виховання» в широкому соціальному значенні. На певному щаблі суспільного розвитку частиною виховання в широкому соціальному значенні стає освіта. Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені.

2Принципи навчання. Принцип науковості Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін. Принцип науковості передбачає вивчення учнями системи наукових тверджень і використання у навчанні методів, близьких до тих, які застосовуються в певній науці. Вимагає розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, подій, процесів, проникати в їх сутність, демонструвати могутність людської думки, ознайомлювати з методами науки, розкривати історію її розвитку, боротьбу тенденцій, взаємозв'язок наук.

3 Закономірності виховання Закономірність виховання — стійкий, об'єктивний, істотний зв'язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей: -Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. - Людина виховується під впливом сукупності факторів. Виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим є виховний вплив людини, передусім батьків і педагогів. - Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо. - Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості . - Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки. Лише за таких умов можливий всі бічний розвиток особистості. Закономірності виховання виявляються в розмаїтті і взаємозв'язків і взаємоперетворень. Знання їх дає педагогу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.

Білет 23 1Складові частини педагогіки(система педагогічних наук) До галузей педагогічної науки належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка, професійні педагогіки, історія педагогіки і школи, часткові (предметні) методики та ін. Загальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання й освіти, досліджує проблеми навчально-виховного процесу. Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) — галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Корекційна педагогіка (сурдопедагогіка, логопедія та ін) — галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку. Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах. У процесі соціологізації особистості важливого значення набуває засвоєння нею норм, правил поведінки та установок, що визначають виконання ролі представника чоловічої чи жіночої статі у суспільстві. Цим питанням займається гендерна педагогіка, яка останнім часом активно розвивається в Україні. Професійні педагогіки — галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах (лікувальна, військова, спортивна педагогіки та ін.). педагогіка вищої школи-розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфічні проблеми здобуття вищої освіти. Історія педагогіки і школи — галузь педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти різних історичних епох. Подальший розвиток людської цивілізації, очевидно, буде супроводжуватися формуванням нових галузей педагогічних знань.

2Принципи навчання.Принцип доступності Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін. Принцип доступності означає, що навчання успішне і ефективне за умови, коли його зміст, форми і методи відповідають віковим особливостям учнів (студентів), їх розумовим можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил «від простого — до складного», «від відомого — до невідомого», від «близького — до далекого».

3Мотиви виховання

В основі будь-якої діяльності людини лежать певні мотиви. Мотив — спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.Якщо зникають потреби, зникають і мотиви. Особистість послаблює свою діяльність, галь­мується процес фізичного, психічного і соціального розвитку. У кінцевому підсумку припиняється поступальний рух. Мудрість педагогів (батьків, учителів-вихователів, викладачів вищої шко­ли та ін.) має виявлятися в тому, щоб, аналізуючи процес діяль­ності й розвитку конкретної особистості, висувати нові завдан­ня, розвивати дієві мотиви, стимулюючи тим самим вихованців до активної діяльності. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

Білет 24

1Принципи навчання.Принціп свідомості та активності

Принцип навчання — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Принцип свідомості й активності учнів.Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності. Свідомому засвоєнню знань також сприяє роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для власних перспектив. Не меншу вагу мають позитивна мотивація до навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід учителя (викладача) до змісту навчального матеріалу, належний контроль і самоконтроль у навчанні. Активізують пізнавальну діяльність позитивні емоції, викликані інтересом до навчального матеріалу, навчальною діяльністю; розуміння практичної значущості знань, їх зв'язку з життям; єдність між розумінням навчального матеріалу і його викладом в усній чи письмовій формі. Підмогою є й доброзичливі стосунки між учителем і учнями, уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку. Корисне є й використання сучасних технічних засобів навчання

2Методи дослідження.Спостереження Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання. Важливо використовувати такі методи, за допомогою яких можна одержати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним. До методів науково-педагогічного дослідження належать методи педагогічного спостереження, бесіди, анкетування, педагогічного експерименту, рейтингу, вивчення документації, соціометрії та ін. Метод педагогічного спостереження. Реалізується він як спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. З огляду на особливості його суб'єкта і об'єкта розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Здійснюючи спостереження, важливо мати його план, визначити термін, фіксувати результати, подбати, щоб було воно систематичним і тривалим. Спостереження здебільшого використовують на перших етапах наукового дослідження педагогічної проблеми, зважаючи, що можливості його щодо прихованих явищ надто обмежені. Використання цього методу не дає змоги розкрити внутрішні процеси педагогічних явищ. Зафіксовані методом спостереження факти завжди мають відтінок суб'єктивності, і це обмежує його використання у педагогічних дослідженнях. Тому спостереження застосовують часто у поєднанні з іншими методами.

3Концепціі виховання У педагогіці концепція — це система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії.Деякі концепції, які отримали більш-менш чітке окреслення у XX ст. і які так чи інакше впливали і впливають на процес виховання в різних країнах світу: 1)Прагматизм, неопрагматизм .Прихильники прагматизму на перше місце висувають практичну матеріальну вигоду, залишаючи поза увагою морально-духовні цінності, культивують цинізм, зневажливе ставлення до духовних і моральних надбань людства. концепція прагматизму сприяє руйнуванню морально-духовних начал у людині.2). Неопозитивізм ігнорує світоглядні аспекти наукових знань. Прихильники цієї концепції недооцінюють роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, зумовленість їх особливостями національного розвитку, соціальними потребами. 3). Екзистенціалізм .Протиставляє людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Прихильники екзистенціалізму у своїх "філософствуваннях" виступають проти природи людини, її соціальної сутності. 4)Неотомізм .Неотомісти вбачають кризу сучасної цивілізації у тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порушили своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби. Прихильники неотомізму переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією немає повноцінної моральності.5)Монархічно-релігійна концепція .У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні. Вимоги від громадян: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву Богові, Царю і Вітчизні. 6)Тоталітарно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя громадян у тоталітарних державах. На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини. 7) Концепція національно-демократичного виховання. В її основі лежать такі постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.

Білет 25

1Методи дослідження. Опитування Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання. Важливо використовувати такі методи, за допомогою яких можна одержати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним. До методів науково-педагогічного дослідження належать методи педагогічного спостереження, бесіди, анкетування, педагогічного експерименту, рейтингу, вивчення документації, соціометрії та ін. Метод опітування Полягає у письмовому (іноді усному) опитуванні значної кількості учнів, студентів за певною схемою — анкетою або опитувальним листом. Анкетування дає змогу отримати інформацію про типовість певного педагогічного явища. До анкети потрібно включати однозначні запитання, які найточніше характеризують явище, що вивчають, і дають надійну інформацію. Запитання можуть бути прямими («чи подобається вам професія вчителя?») і опосередкованими («чи погоджуєтеся ви з думкою про те, що професія вчителя найкраща?»). Вони не повинні підказувати відповіді чи схиляти респондента до певної точки зору. Анкети бувають закриті (з обмеженою кількістю варіантів відповідей, підібраних дослідником) і відкриті (дають змогу респонденту висловити власну думку). Перед анкетуванням потрібно перевірити ступінь розуміння запитань на невеликій аудиторії, вносячи за необхідності відповідні корективи.

2Принципи навчання.Принцип наочності Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Принцип наочності вимагає будувати процес навчання на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об'єктивної дійсності. Адже чуттєве сприймання навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу. Залежно від характеру відображення навчальних об'єктів наочність буває: - натуральною — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали та ін.; - зображувальною — навчальні картини, малюнки, макети, муляжі; - схематичною — географічні й історичні карти, схеми, таблиці тощо. При використанні наочності важливо не перевантажувати нею процес навчання — це знижує самостійність і активність особистості в осмисленні навчального матеріалу. Слід також чітко формулювати мету використання наочних засобів у структурі уроку та пам'ятати, що показ заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує увагу. При цьому наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати побічних асоціацій. Дотримуючись цього принципу, необхідно також зважати на вік школярів.

3 Зміст виховання

Під поняттям «зміст виховання» розуміють систему наукових, духовних і професійних знань, навичок, умінь, а також норм і правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості – громадянина України, його прилучення до загальнолюдських, національних і професійних цінностей, набуття ним світоглядних, морально-етичних рис, розвиток його індивідуальності та підготовку до повноцінної духовної і професійної діяльності. Добір змісту виховання має задовольняти такі вимоги: – відповідати соціальному замовленню суспільства щодо виховання громадян України; 
– бути спрямованим на здійснення головної мети педагогічного процесу: формування і розвиток всебічно й гармонійно розвинутої особистості – громадянина України; 
 – спиратися на сучасні загальнолюдські та національні цінності, ідеали та формувати науковий світогляд; 
 – відбивати зв'язок теорії з практикою, забезпечувати загальну підготовку особистості вихованця до умов майбутньої професійної діяльності; 
 – відповідати духовним і фізичним можливостям вихованців, сприяти їх активізації на самовиховання; – сприяти єдності виховання, навчання, розвитку і самовдосконалення вихованців; – враховувати реальні можливості, потреби та особливості конкретних освітньо-виховних закладів, виробничих колективів тощо. Також для визначення змісту виховання слід мати чітке уявлення про об'єкти виховного впливу.

Білет 26 1Педагогічний експеримент Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання. Важливо використовувати такі методи, за допомогою яких можна одержати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним. Метод педагогічного експерименту. На практиці він реалізується як науковий дослід організації педагогічного процесу в точно фіксованих умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.Залежно від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють: — експеримент — констатацію, під час якого вивчають наявні педагогічні явища; — експеримент — перевірку, коли перевіряють гіпотез; висунуту в процесі вивчення передового і масового досвіду освітніх закладів; — творчий (формуючий) експеримент, у процесі якого фіксують нові педагогічні явища, створюють новим зміст, нові організаційні форми і методи навчання й виховання. У будь-якому експерименті істотним є те, що він вносить до навчально-виховного процесу нові елементи з метою його вдосконалення. Окрім того, для всіх педагогічних експериментальних досліджень характерне те, що їх результати зіставляють зі звичайною, повсякденною педагогічною роботою. Тому в експерименті одна група є експериментальною — в ній апробують педагогічні новації, інші — контрольними. Порівняння рівня знань і вихованості в експериментальній і контрольних групах дає змогу робити висновки про ефективність педагогічних новацій.

2Принципи навчання.Принцип міцності знань Принцип навчання — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Сучасна дидактика, трактуючи навчання як процес передавання, засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності, відповідно розглядає і систему його принципів, яку утворюють принцип науковості, принцип доступності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип свідомості й активності учнів, принцип наочності та ін. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Знання, уміння та навички можуть бути міцними за умі ви, що вони утворюють систему, яка постійно оновлюється, уточнюється і закріплюється. Тому реалізація цього принципу передбачає: - повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; - запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні вивченим; - активізацію учнів під час повторення; - нове групування матеріалу з метою його систематизації; - виділення при повторенні головних ідей; - використання під час повторення різноманітних методів, форм і підходів; - самостійне творче застосування знань; - постійне повернення до раніше засвоєних знань для пошуку в них нових сенсів, переоцінювання їх тощо.

3Мотиви виховання

В основі будь-якої діяльності людини лежать певні мотиви. Мотив — спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.Якщо зникають потреби, зникають і мотиви. Особистість послаблює свою діяльність, галь­мується процес фізичного, психічного і соціального розвитку. У кінцевому підсумку припиняється поступальний рух. Мудрість педагогів (батьків, учителів-вихователів, викладачів вищої шко­ли та ін.) має виявлятися в тому, щоб, аналізуючи процес діяль­ності й розвитку конкретної особистості, висувати нові завдан­ня, розвивати дієві мотиви, стимулюючи тим самим вихованців до активної діяльності. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

Білет 27 1Тестування як метод психолого-педагогічного дослідження Метод науково-педагогічного дослідження — шлях опанування психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивних закономірностей виховання і навчання. Для конкретного педагогічного дослідження підбирають комплекс методів у такому поєднанні, яке дає змогу отримати різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання. Важливо використовувати такі методи, за допомогою яких можна одержати відомості про учня з якомога більшої кількості джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним. Методи допомагають аналізувати не тільки розгортання процесу, його результати, а й умови, в яких він відбувається. До методів науково-педагогічного дослідження належать методи педагогічного спостереження, бесіди, анкетування, педагогічного експерименту, рейтингу, вивчення документації, психолого-педагогічного тестування, соціометрії, аналізу результатів діяльності учня (студента), узагальнення незалежних характеристик, а також математичні та теоретичні методи. Метод психолого-педагогічного тестування. Полягає у визначенні рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості учня за допомогою засобів тестування: карток, малюнків, задач — шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також можна складати у формі тестів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків виконання тестів.

2Принципи виховання Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.До основних принципів виховання належать: -Цілеспрямованість виховання.виховна робота має спрямовуватися на досягнення основної мети — виховання всебічно розвиненої особистості, підготовку її до свідомої й активної трудової діяльності. -Зв'язок виховання з життям. виховна діяльність закладу освіти має спонукати учнів до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до подальшої трудової діяльності. -Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Це правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистоятиїм . - Виховання в праці. -Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичний виховний процес передбачає єдність:— мети, завдань і змісту виховання;— форм, методів і прийомів виховання;— виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;— виховання і самовиховання. -Виховання особистості в колективі. Реалізація цього принципу сприяє усвідомленню вихованцями того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі. - -Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців. -Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. -Індивідуальний підхід до кожного вихованця. -Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. -Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Національні принципи виховання закорінені у виховній традиції народу, тісно пов'язані з його історичною долею і ментальністю. Найпомітніші серед них народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, демократизація, гуманізація, етнізація та ін.Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес.

3Структура уроку формування нових знань У вітчизняній педагогічній науці прийнято вважати, що найзручнішою є класифікація типів уроку, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків Згідно з нею є такі типи уроків: 1) урок засвоєння нових знань;2) урок формування умінь і навичок;3) урок застосування знань, умінь і навичок; 4) урок узагальнення та систематизації знань; 5) урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок; 6) комбінований (змішаний) урок.Кожний із них має відповідну структуру-послідовність етапів проведення або складових елементів, які об'єднані у систему посередництвом певних взаємозв'язків Структура уроку формування нових знань.Передбачає сприймання їх, усвідомлення, осмислення на основі встановлення внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків, запам'ятовування, узагальнення, систематизацію, готовність до практичного застосування. Особливості структури: організація класу; перевірка домашнього завдання; актуалізація та корекція опорних знань; ознайомлення учнів із темою, цілями та завданнями уроку; мотивація учіння; сприймання та усвідомлення школярами навчального матеріалу; осмислення взаємозв'язків між його елементами; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків уроку; повідомлення та пояснення домашнього завдання.

Білет 28 1педагогічна спадщина коменського Коменський був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей ("Материнська школа", "Велика дидактика", "Новітній метод мов", та ін) розглянуті всі педагогічні проблеми. Відмінною рисою педагогічних поглядів Коменського було те, що він розглядав виховання як однієї з найважливіших передумов встановлення справедливих відносин між людьми і народами. Ця ідея проходить червоною ниткою через його головну працю "Загальний рада про виправлення справ людських". Шкільне виховання і освіта повинна готувати юнацтво до майбутнього самовиховання і освіти. Через усі педагогічні твори Коменського, проходить думка, що правильне виховання у всьому повинне узгоджуватися з природою.Коменський наполягав на систематичності навчання. У навчанні, він вважав, треба йти від фактів до висновків, від прикладів до правил, які систематизують, узагальнюють ці факти і приклади; йти від конкретного до абстрактного, від легкого до важкого, від загального до конкретного.Ян Амос Коменський зробив величезний вплив на розвиток педагогічної думки і в усьому світі. Його підручники, перекладені на багато мов, одержали широке поширення в багатьох країнах. Коменський був новатором в області дидактики, які висунули багато глибоких, прогресивних дидактичних ідей, принципів і правил організації учбової роботи (навчальний рік, канікули, розподіл учбового року на навчальні чверті і т. д.). Рекомендації його з цих питань до цих пір в основних рисах застосовуються в школах різних країн.

2Складові процеси виховання(основні напрями виховання) Виокремлюють такі основні напрями виховання у вітчизняній педагогіці:Громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. .Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.  Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою. Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі. Правове виховання — виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.  Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.   Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за запонами краси.   Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

3Закономірності навчання

Закономірності навчання— стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання. Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання. У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання: 1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина. 2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання. 3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей. 4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. 5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель. 6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі.

Білет 29 1Педагогічна спадщина руссо Теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо полягає в тому, що в розвитку особистості дитини потрібно слідувати за спонтанними проявами його досконалої природи. Формування особистості відбувається на основі всіх аспектів: фізичного, морального, трудового, розумового, аскетичного виховання, а так само духовного розвитку людини. Вся ця робота починається ще в молодшому дошкільному періоді і триває все людське життя. У старшому віці цей процес швидше самопізнання світу. Але найбільша активність становлення особистості відбувається в підлітковому віці. Підлітковий період - це один з найскладніших етапів життя людини. Саме ці аспекти враховуються в педагогічній концепції Жан-Жака Руссо.Руссо, не заперечуючи важливості матеріальних потреб, пріоритет віддавав потребам якісно іншого порядку. Перша з таких потреб - потреба пізнання. У самій глибині людської істоти є невикорінна потреба почувати себе відкривачем, дослідником природи і самого себе. У ранньому віці ця потреба особливо сильна. Руссо бачив важливу виховну задачу в тому, щоб постійно підтримувати, посилювати бажання дітей бути відкривачами, реалізуючи і розвиваючи це природний початок спеціальними прийомами і методами. Ці прийоми і методи повинні надихати людини, робити думку більш допитливої, розкріпачувати внутрішні сили. Відчуття сили знань, що піднімає людини, - дуже сильний стимул інтересу до знання. Спрямованість особистості людини, її устремлінь залежить багато в чому від навколишньої дійсності, духовності суспільства, характеру, цілей і засобів виховання та освіти. Руссо добре це розумів. І він не обмежувався аналізом тільки матеріальних потреб і потреб пізнання.

2Розумове виховання Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці.Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду. Важливе значення мають також оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та ін.) і вироблення вмінь та навичок, культури розумової праці. Ці завдання вирішують передусім у навчальному процесі. Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе. Розумове виховання у вищій школі має свою специфіку. Вищий навчальний заклад забезпечує професійну підготовку, отже основним його завданням є максимальний розвиток пізнавальних і творчих здібностей майбутніх спеціалістів, — формування у них наукового світогляду.

3Основні категорії дидактики Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання. Основними категоріями дидактики є «навчання», «освіта», «викладання» , «учіння» , «принципи навчання», «форми навчання», «методи навчання» і «засоби навчання». навчання - процес передачі й активного засвоєння знань, умінь і навичок, а також способів пізнавальної діяльності, необхідних для здійснення безперервної освіти людини. Освіта -це процес і результат засвоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок учіння – процес пізнавальної діяльності учнів Принцип навчання (дидактики) — твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи. Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання. Форма організації навчання — це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студен­та.

Білет 30 1Педагогічна спадщина ушинського Педагогічна спадщина К. Ушинського — вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. джерелом його творчості була на­родна педагогіка. Наприклад, у першій частині "Рідного слова" вміщено понад 75 відсотків фольклору щодо загальної кількості матеріалу, а в другій — половину.Видатний український педагог обстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національ­них, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наго­лошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунту­вав дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності шко­лярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації само­стійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. неорди­нарними за своїм дидактичним змістом і методикою є його підручники для початкового навчання "Дитячий світ" , "Рідне слово" Значення К.Д. Ушинського в розвитку педагогічної думки колосальне. Він став основоположником, творцем глибокої, струн­кої педагогічної системи, забезпечивши таким чином високий науковий злет і світову славу української педагогіки в усіх її основних напрямках — у галузі новітньої дидактики й теорії виховання, школознавства й підручникознавства, педагогічної антропології, українознавства, підготовки учительських кадрів. Педагогічні ідеї великого педагога нині успішно втілюються під час розбудови самостійної Української держави, у відродженні й розвитку національної школи, освіти, української системи ви­ховання, української педагогіки.

2Моральне виховання У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання. Воно покликане також сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

3Типи уроків У дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків. Зокрема, уроки класифікують: за способами їх проведення (урок-лекція, кіноурок, урок-диспут, урок-бесіда, лабораторно-практичний урок та ін.); за етапами навчальної діяльності (вступні, уроки формування понять, уроки застосування знань на практиці, уроки тренувань і повторення та ін.). Найбільш вдалою і прийнятною є класифікація уроків за дидактичною метою. Український дидакт В.О. Онищук виділяє такі типи уроків:

• урок засвоєння нових знань;

• урок формування умінь і навичок;

• урок застосування умінь і навичок;

• урок узагальнення і систематизації;

• урок контролю та корекції знань, умінь і навичок;

• комбінований урок.



Білет№32

1Дидактика.Основні категорії дидактики

Дидактика— галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості. Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.Учіння — власна навчальна діяльність учня. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

2Трудове виховання

Трудове виховання спрямоване на формування системи якостей, необхідних для ефективної професійної діяльності. Предметом такого виховання виступає професійна компетентність вихованця. Завдання трудового виховання:

– психологічна підготовка особистості до праці;

– прищеплення виконавчої дисципліни, свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності;

– підняття престижу праці;

– практична підготовка до праці;

– підготовка до свідомого вибору професії.

3Мотиви виховання

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.Якщо зникають потреби, зникають і мотиви. Особистість послаблює свою діяльність, галь­мується процес фізичного, психічного і соціального розвитку. У кінцевому підсумку припиняється поступальний рух. Мудрість педагогів (батьків, учителів-вихователів, викладачів вищої шко­ли та ін.) має виявлятися в тому, щоб, аналізуючи процес діяль­ності й розвитку конкретної особистості, висувати нові завдан­ня, розвивати дієві мотиви, стимулюючи тим самим вихованців до активної діяльності. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.

Білет№33

1. Зміст освіти.Навчальні плани,навчальні програми

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими

забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів,

формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного

життя, до праці. Навча́льний план — основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення поточного та підсумкового контролю, державної атестації. Навчальна програма —документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Основні розділи навчальної програми: пояснювальна записка, яка містить виклад мети навчання з певного предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу); — зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості годин на кожну з них; — обсяг знань, умінь і навичок (у їх різновидах) з певного предмета для учнів кожного класу; — перелік унаочнень, літератури для учнів та методичної літератури для викладачів; — критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо кожного з видів роботи.

2. Фізичне виховання

Фізичне виховання — педагогічний процес спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основним життєво важливим руховим навичкам, вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної професійної діяльності. Основні завдання фізичного виховання:

-підвищення функціональних можливостей організму засобами фізичної культури;

-сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих звичок, покращення -розумової і фізичної працездатності;

-формування думки про систематичні заняття фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;-отримання студентами та учнями необхідних знань, умінь та навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної працездатності;

3. Методи навчання

Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача, направленої на рішення завдань виховання і розвитку навчаємих в процесі навчання. Слід виділити три основні групи методів навчання : -методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

-методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності;

-методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Словесні методи навчання-(оповідання, лекція, бесіда), Розповіді, Навчальна лекція, Бесіда. Метод бесіди припускає розмову викладача з учнями, Наочні методи навчання, Практичні методи навчання, Індуктивні і дедуктивні методи навчання, Проблемно-пошукові методи, Репродуктивні і проблемно-пошукові методи навчання.

Білет№34

1. Методи виховання.Методи формування свідомості особистості

Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.

2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

4. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання належать самопізнання, самоставлення, саморегуляція.

2.Перевірка знань учнів.Функції перевірки знань

Перевірка — це процес зіставлення того результату навчання, яким фактично володіє учень, із запланованим, це встановлення факту наявності чи відсутності знань, умінь і навичок.Поточна перевірка знань учнів є необхідним елементом навчального процесу і проводиться на кожному уроці, вона служить меті одержання оперативної інформації, на основі якої учитель визначає свою наступну діяльність, свої подальші дії. Підсумковий контроль має за мету дати об´єктивну інформацію про навчальні успіхи учня за чверть, півріччя, семестр, остаточний — за навчальний рік. Форми контролю, перевірки та оцінки навчальних досягнень учнів. Основними формами письмової перевірки знань є контрольні та самостійні письмові роботи. Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Цей вид перевірки має дуже велике значення для систематизації матеріалу. Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб дати правильну об’єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку. Перевірка знань, умінь і навичок учнів та їх оцінювання виконують такі функції:а) освітню (навчальну), суть якої втому, що вона є корисною для всього класу. б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. в) розвиваючу – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення. г) діагностичну – у процесі перевірки і оцінки виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях, навичках чунів, д) стимулюючу – схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;е) оцінювальну – об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;є) управлінську – на основі перевірки та оцінювання визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

3.Моральне виховання

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання. Воно покликане також сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Білет№35

1. Методи виховання.Методи організації діяльності,спілкування та формування досвіду суспільної поведінки

Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.До групи методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, ситуацій вічьного вибору, ігровий метод. Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. Привчання - метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням. Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей. Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення самих дітей. Ситуація вільного вибору - метод виховання, що моделює момент реального життя, в якому виявляється і підлягає випробуванню на стійкість система вже сформованих позитивних дій, вчинків, ставлень. Ігровий метод включає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.

2. Принципи перевірки знань учнів

А. М. Алексюк і Ю. К. Бабанський виокремлюють такі функції контролю: освітня, діагностична, виховна, чи функція стимулювання; вимірювальна та оцінкова; розвиткова; прогностично-методична, чи керівна. А. М. Алексюк і Ю. К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

– індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

– систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

– урізноманітнення видів і форм контролю;

– всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

– об'єктивності перевірок та оцінювання;

– диференційованості контролю та оцінювання;

– єдності вимог до контролю.

3.Педагогічна спадщина Я.Корчака

Літературна і науково-педагогічна спадщина Корчака - вагомий внесок у світову культуру. Весь творчий доробок Корчака, зібраний і виданий до сьогодні, складає близько восьми томів літературних творів та науково педагогічних праць. Найвідоміші з них видавалися багатьма мовами світу”; це такі, як: наукові праці “Як любити дітей”, “Право дитини на пошану”, “Жартівлива педагогіка” та багато інших. Педагогічним кредо Януша Корчака було - любов до дітей, повага до особистості дитини, тендітне ставлення до їїсерця. Своєю основною педагогічною ідеєю він вважав - пошук прихованих зв’язків між вихованням дітей і нашим майбутнім, між дитинством і зрілим віком. Його методи виховання спрямовані на виховання повноцінної особистості, на виявлення і розвиток вроджених талантів дитини, на становлення дитини, як повноцінної, соціально-активної одиниці.

Білет№36

1. Види перевірки знань

Перевірка — це процес зіставлення того результату навчання, яким фактично володіє учень, із запланованим, це встановлення факту наявності чи відсутності знань, умінь і навичок.Поточна перевірка знань учнів є необхідним елементом навчального процесу і проводиться на кожному уроці, вона служить меті одержання оперативної інформації, на основі якої учитель визначає свою наступну діяльність, свої подальші дії. Підсумковий контроль має за мету дати об´єктивну інформацію про навчальні успіхи учня за чверть, півріччя, семестр, остаточний — за навчальний рік. Форми контролю, перевірки та оцінки навчальних досягнень учнів. Основними формами письмової перевірки знань є контрольні та самостійні письмові роботи. Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Цей вид перевірки має дуже велике значення для систематизації матеріалу. Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб дати правильну об’єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку.

2. Методи виховання.Методи стимулювання діяльності і поведінки

Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Стимулювання - означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підгримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю. Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня. Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

3. Дидактика.Основні категорії дидактики

Дидактика— галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення певного рівня освіченості. Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засвоєнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.Учіння — власна навчальна діяльність учня. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, завдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

Білет№37

1. Методи перевірки знань

Методи перевірки – це сукупність прийомів і способів педагогічної діагностики, за допомогою яких здійснюється зворотний зв'язок у дидактичному процесі з метою отримання даних про ефективність цього процесу, тобто визначення ефективності функціонування всіх його ланок, результативності діяльності суб'єктів викладання і навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння. Важливою ознакою дієвості дидактичного процесу й показником свідомої та цілеспрямованої участі в ньому є взаємоконтроль і самооцінка учнів як наслідок попередніх дій.До основних форм організації перевірки знань, навичок і вмінь, окрім самоконтролю, належать індивідуальна і фронтальна перевірки. Індивідуальну перевірку спрямовано до конкретного учня і вона має на меті з'ясувати рівень засвоєння ним певних знань, навичок, вмінь, професійних рис та визначити основні напрями роботи. Фронтальну перевірку, яка, на жаль, в основному переважає в дидактичному процесі, спрямовано на з'ясування рівня засвоєння учнями програмного матеріалу за порівняно короткий термін.

2. Практичні методи навчання

Практичні методи навчання забезпечують формування практичних навичок і вмінь, загартування психіки учнів та її розвиток. До практичних методів належать різноманітні практичні заняття (вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, інструктажі). Вони посідають важливе місце на всіх рівнях освіти.Вправи – це планомірно організоване, свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та вдосконалення практичних навичок і вмінь учнів. Лабораторні роботи призначені для вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Суть практичних робіт полягає в застосуванні отриманих знань під час вирішення практичних завдань. Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильний інструктаж – короткі, лаконічні й чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ і практичних робіт.

3.Мотиви учіння

Для формування мотивів навчальної діяльності використовується весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та інші. Будь-який з цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив.

мотиви учіння можна визначити як ставлення учня до предмету діяльності, спрямованість на цю діяльність.Мотиви учіння поділяють на дві великі групи:

Внутрішні – мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо).

Зовнішні – мотиви, що характеризують взаємодією особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на дві підгрупи:

Методи формування пізнавального інтересу.

Методи формування почуття обов’язку і відповідальності у навчанні.

Білет№38

1. Метод рейтингу.Метод соціометрія

Метод рейтингу Полягає в оцінюванні діяльності, її окремих аспектів компетентними експертами, здатними вирішувати творчі завдання, контролювати процес експертизи, виявляти наукову об´єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність, мати власну думку і вміти її обстоювати. За допомогою рейтингу відбувається первинна класифікація соціальнопсихологічних об´єктів за ступенем вираження загальної для них властивості — експертних оцінок. Рейтинг є основою для побудови найрізноманітніших шкал оцінок. Використовують його при оцінюванні популярності окремих учнів, значущості їх моральних якостей, престижності професій тощо.

Соціометрія — галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях. Запровадив її американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено, маючи на меті не лише вивчення, а й розв´язання проблем у групі. Сучасна соціометрія найчастіше послуговується двома методами — анкетуванням та опитуванням. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення.

2.Наочні методи навчання

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін.Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.Можливий показ учням різноманітних наочних об'єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність). За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. За критерієм відображення засобами наочності дійсності їх поділяють на такі види: 1. Натуральні об'єкти — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали. 2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби — навчальні картини, репродукції художніх картин, макети. 3. Схематичні засоби — географічні, топографічні, історичні карти.

2. Функції дидактики

Дидактика - галузь педагогіки, що вивчає навчання як процес взаємопов'язаних викладання і навчання, а також досліджує закономірності, цілі, зміст, методи, особливості організації процесу навчання. Дидактика як галузь педагогіки вивчає закономірності, що діють у сфері навчання, аналізує залежності, що зумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми, засоби, що забезпечують здійснення запланованих цілей і завдань

Основні функції дидактики:

1. Науково-теоретична - вивчення закономірних зв'язків між різними сторонами процесу навчання, розкриття сутнісних характеристик структурних і змістовних елементів процесу навчання.

2. Нормативно-прикладна - визначення змісту, можливих методів і засобів навчання, конструювання нових освітніх технологій.

Білет№39

1. Оцінка знань учнів

Оцінка – це процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описами в навчальних програмах, порадниках та інших нормативних документах. Виставляються оцінки під час перевірки знань, навичок і вмінь учнів. Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності учнів у навчальному процесі є індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об'єктивність, умотивованість оцінок, єдність вимог з боку контролюючих, оптимальність, всебічність, дієвість та гуманність. Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань учнів слід враховувати: 1) обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями й методологією навчального предмета, що передбачає: – пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, 2) якість засвоєння учнями методологічної і теоретичної основ навчального предмета, що передбачає: – аргументованість, послідовність. 3) дієвість знань, наявність простих умінь, їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає: – конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичній діяльності.

2. Методи начання та їх класифікація

У дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Найпоширенішою в дидактиці останніх десятиліть XX століття стала класифікація методів навчання, запропонована Ю.К.Бабанським. В ній виділяється три великі групи методів навчання: — методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; — методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; — методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. Основою даної класифікації є цілісний підхід до діяльності вчителя і учня в навчально-виховному процесі.

3. Закономірності виховання

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.   1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. 2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).    3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.    4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення). 5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

Білет№40

1. Типи уроків

У дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків. Зокрема, уроки класифікують: за способами їх проведення (урок-лекція, кіноурок, урок-диспут, урок-бесіда, лабораторно-практичний урок та ін.); за етапами навчальної діяльності (вступні, уроки формування понять, уроки застосування знань на практиці, уроки тренувань і повторення та ін.). Найбільш вдалою і прийнятною є класифікація уроків за дидактичною метою. Український дидакт В.О. Онищук виділяє такі типи уроків:

• урок засвоєння нових знань;

• урок формування умінь і навичок;

• урок застосування умінь і навичок;

• урок узагальнення і систематизації;

• урок контролю та корекції знань, умінь і навичок;

• комбінований урок.

2. Словесні методи навчання

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. Словесні методи навчання. Головна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; та акроматичного (викладального) — пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання. Розрізняють кілька типів пояснень: причинні, які виявляють причини певного явища, події, факту наприклад, пояснення передумов різних історичних подій,генетичні, що розкривають передісторію явищ; закономірні, які розшифровують зміст закономірних зв'язків, структурні — розкривають будову об'єкта, функціональні — допомагають усвідомити специфіку функціонування об'єкта. Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події. Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії.Поділяється на вступний, поточний і заключний.

3. Розумове виховання

За В.Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці". Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси. Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду. Важливе значення мають також оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та ін.) і вироблення вмінь та навичок, культури розумової праці. Ці завдання вирішують передусім у навчальному процесі.