2. Правове забезпечення управління трудовими ресурсами та персоналом на підприємстві

До числа основних законодавчих актів в сфері регулювання системи управління трудовими ресурсами та персоналом в Україні належать: Конституція України, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Закон України (ЗУ) «Про колективні договори і угоди», ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», ЗУ «Про охорону праці», ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про відпустки». Також ці питання регулюються десятками інших нормативних актів, Наказів Президентів України, Постановами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, Правовими актами та вказівками профільного Міністерства праці та соціальної політики України, галузевих Міністерств та Відомств. У таблиці 9.4 наведено перелік основних законодавчих актів України з визначенням тих тлумачень, які безпосередньо впливають на систему управління трудовими ресурсами та персоналом підприємства, і забезпечують вирішення завдань цього процесу.

Таблиця 9.4

Характеристика положень основних законодавчих актів України, в яких визначено правове забезпечення регулювання систем управління трудовими ресурсами та персоналом на підприємстві

Законодавчий акт	Характеристика основних положень законодавчого акту в частині управління персоналом
Конституція України	Гарантує громадянам: право на працю, підприємницьку діяльність, соціальний захист; - рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; - належні, безпечні та здорові умови праці; - заробітну плату не нижче тої, що визначена законом тощо.
КЗпП України	Визначає правові начала та гарантії здійснення громадянами України права використовувати свої здібності до продуктивної та творчої праці. Регулює соціально-трудові відносини всіх працівників; сприяє росту продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності виробництва та зростанню, на цих засадах, матеріального та культурного рівня життя працівників, укріпленню трудової дисципліни.
ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (5 розділів, 34 статті)	Визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню цих спорів та конфліктів та спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі їх врегулювання. Зокрема у статтях за змістом містить: порядок формування вимог працівників та профспілок; порядок розгляду та механізм вирішення конфліктів та спорів та визначає функції сторін, які їх вирішують; механізм регулювання страйків; визначає відповідальність сторін за порушення вимог цього Закону.
ЗУ «Про колективні договори і угоди» (20 статті)	Визначає основні засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод з метою реалізації трудових інтересів працівників і власників.
ЗУ «Про охорону праці» (8 розділів, 49 статей)	Визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює взаємодію сторін з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища тощо. Зокрема, визначає: принципи державної політики, гарантії прав громадян на охорону праці та порядок відшкодування ним шкоди, механізм організації охорони праці на виробництві та її стимулювання, відповідальність сторін за порушення цього Закону тощо.
ЗУ «Про оплату праці» (5 розділів, 36 статей)	Визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників…; спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функції заробітної плати. Зокрема, визначає: державні гарантії та стандарти в сфері оплати праці та джерела її виплати в залежності від форм власності суб’єктів господарювання; механізм договірного регулювання оплати праці; права працівника на оплату праці та їх захист; відповідальність за порушення цього Закону тощо.
ЗУ «Про відпустки» (8 розділів, 29 статей)	Встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, порядок і тривалість надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Зокрема, визначає: механізм надання та використання відпусток за їх видами (щорічні, у зв’язку з навчанням та творчі, соціальні); порядок їх оплати; механізм державного нагляду і контролю за додержанням цього Закону; визначає відповідальність посадових осіб за його порушення тощо.

Правове забезпечення системи управління персоналом на локальному рівні – це комплекс документів організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, нормативно-технічного, техніко-економічного характеру, які визначають норми, правила, вимоги, що використовуються для вирішення конкретних завдань та питань управління персоналом.

До основних документів локального рівня, які забезпечують правове регулювання системи управління персоналом, відносять: Колективний договір; Статут акціонерного товариства (Положення про підприємство); Правила внутрішнього розпорядку; Угода про вирішення різних питань соціально-трудових відносин; Положення про структурні підрозділи підприємства (організації); Інструкції організаційно-методичного характеру; Посадові інструкції різних категорій працівників, які розробляються на основі тарифно-кваліфікаційних довідників та характеристик.

При цьому, головну увагу слід звернути на те, що жодний локальний акт не повинен протилежати та (або) бути погіршеним у порівнянні з нормами чинного трудового законодавства та Законів, які визначають окремі питання та норми регулювання трудових відносин – оплати, охорони, умов праці, відпусток навчання тощо. Такі локальні акти обов’язкові для роботодавців, усіх структурних підрозділів, усіх посадових осіб та працівників. Вони повинні відповідати вимогам ст. 9 КЗпП України. Всі локальні нормативні акти в області праці не повинні проти лежати Конституції та Законам України та погіршувати правове положення працівників.

Головним локальним нормативним актом в області праці в Україні є Колективний договір (далі – К.д.). За визначенням, К.д. це: - «нормативний акт, в якому фіксуються результати колективних переговорів та визначаються основні позиції сторін у процесі розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів) на рівні підприємства (організації, установи); - нормативно-правовий документ, що регулює трудові соціально-економічні відносини найманих працівників і роботодавців на рівні підприємства (організації, установи), сприяє узгодженню інтересів сторін та юридичному узаконенню їхньої співпраці».

К.д. укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (ст. 2 ЗУ «Про колективні договори і угоди»). Метою К.д. є поліпшення господарської діяльності суб’єкта господарювання, підвищення його рентабельності та якості продукції (робіт, послуг), забезпечення трудящим можливості брати участь в управління виробництвом, удосконалення винагороди за працю, піднесення рівня охорони праці.

К.д. підлягає підвідомчій реєстрації органами державної виконавчої влади (ст. 2 ЗУ «Про колективні договори і угоди»).

Зміст К.д. визначається сторонами в межах їх компетенції, встановлює взаємні зобов’язання сторін відносно регулювання виробничих, соціально-економічних відносин, зокрема (ст. 7 ЗУ «Про колективні договори і угоди») (табл. 9.5).

Таблиця 9.5