Лекции по КПУ
.pdfДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КОЛЕДЖ
Дисципліна «КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
(для студентів спеціальності 5.03040101 «Правознавство»
Обсяг-271с.
Алчевськ
ДонДТУ
2008
ЛЕКЦІЯ № 1 «КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО – ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ».
План:
1.Предмет конституційного права;
2.Метод конституційного права;
3.Система конституційного права України;
4.Конституційно – правова відповідальність: поняття, зміст, основні різновиди.
1. Предмет конституційного права;
Метою навчальної дисципліни конституційного права є ознайомлення студентів з основними поняттями, якими оперує наука конституційного права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів. Вїїрамкахвивчаютьсяосновніположеннянаукиконституційногоправа, зокрема:
-зміст предмету галузі конституційного права;
-основні положення вчення про конституцію;
-засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету Українськогонароду, форми Української держави;
-питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність конституційно-правового регулювання основ правовогостатусу людиниігромадянина міжнародним стандартам прав людини;
-форми здійснення народовладдя, предмет та види референдумів в Україні, виборче право та виборча система України;
-конституційна система та принципи організації і діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної РадиУкраїни, ПрезидентаУкраїнитаКабінету Міністрів України;
- конституційні |
принципи |
територіального |
устрою |
України; |
|
|
|
конституційно-правовізасадиорганізаціїтафункціонування місцевого самоврядування вУкраїні. Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста та демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей на яких базується КонституціяУкраїни.
2
Термін «конституційне право» використовується у правознавстві для позначення трьох явищ: поперше, відповідної галузі національного права держави, по-друге, галузевої юридичної науки і, потретє, навчальноїдисципліни в системі вищої освіти.
Конституційне право України - це провідна галузь національного права України, що являє собою
сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.
В літературі висловлювалися різні точки зору щодо позначення даної галузі права. Так, поряд із терміном «конституційне право» використовується також термін «державне право» що має досить давні історичні корені. Так, ще у XVIII сторіччі розпочалася дискусія між прихильниками різних термінів. При цьому термін «державне право» мав символізувати необмеженість державної влади, в той час, як термін «конституційне право» - демократичну організацію державної влади, її обмеженість конституцією.
Сьогодні лише в деяких країнах використовується термін «державне право», а в сучасній юридичній літературі застосування того чи іншого терміну пов'язується з наявністю або відсутністю конституційноголаду. Принципова відмінність між конституційним та державним правом полягає в тому, що конституційне право встановлює устрій конституційної держави, тобто
належну організацію публічної влади, - таку, за якої забезпечується надійний захист прав людини і громадянина та розподіл влад. Термін «державне право», на відміну від терміну «конституційне право», має більш загальний характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організо-
ваної) держави.
В той же час висловлюється думка і щодо різного предметного значення цих термінів - державне право, норми якого встановлюють державний лад, за предметом правового регулювання не збігається з конституційним правом, останнє більш об'ємне і охоплює також питання власності, сім'ї, духовного життя тощо.
У вітчизняній літературі одностайно підтримується точка зору щодо доцільності іменування провідної галузі національного права України конституційним правом. Такий підхід відображає особливості сучасного етапу розвитку нашої держави і суспільства, який характеризується формуванням демократичної, соціальної іправовоїдержави та інститутівгромадянського суспільства.
Предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства у зв'язку з організацією та здійсненням публічної влади. В цілому їх можна поділити на дві основні сфери:
1.Відносини між людиною і громадянином, колективами людей та державою, її органами, органами місцевого самоврядування.
2.Відносини, що визначають устрій держави, належну організацію державної влади та засади місце-
3
вого самоврядування.
Ці відносини характеризуються певною специфікою:
•вонискладаються вусіхнайважливіших сферахжиттєдіяльності суспільства;
•виступають як базові в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах;
•визначають загальні засади та принципи політичного, економічного та соціального устрою, цілісність та єдність суспільства.
Структуру предмету галузі конституційного права України складають:
1.відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави - державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб'єкти державної влади, форми та механізм її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи;
2.найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумовою владарювання) і характеризують існуючі у суспільстві форми власності, ступінь гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальнихпотребчленівсуспільства вгалузях освіти, культури, охорони здоров'я тощо;
3.відносини, що характеризують принципові взаємозв'язки держави з особою і складають осно-
ви правового статусу (правового становища) людини і громадянина. Зокрема це відносини, що визначають: а) належність особи до громадянства України; б) характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв'язків з державою; в) основні права, свободи і обов'язки особи та ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;
4.відносини з приводу організації і діяльності органів державної влади України, взаємозв'язок найголовніших ланок державного апарату;
5.відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані із державно-територіальним і адміністративно-територіальним устроєм України;
6.відносини, що визначають засади і принципи організації та функціонування місцевого само-
врядуваннявУкраїні, діяльності органів місцевого самоврядування.
Зогляду на предмет конституційного права України можна зробити висновок, що воно посідає провідне місце в системі національного права України. Саме з конституційного права починається формуваннявсієї системиправа України, всіх його галузей.
Вюридичній літературі радянського періоду домінувала точка зору, що конституційне (державне) право регулює відносини між людиною і суспільством, встановлює засади суспільного ладу. Це суперечить сучасним поглядам на взаємовідносини суспільства і держави. Так, громадянське суспільство не залежить від держави і стоїть над нею, що виключає можливість закріплення в конституційному праві управління суспільства державою. Конституційне право впливає на суспільні відносини з допомогою притаманних йому прийомів та засобів, які називаються методами конституційного права (конституційно-правового регулювання). Наука конституційного права - це галузева юридична на-
4
ука, яка становить собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституційно-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм та конституційно-правових відносин.
Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Аристотель, Платон) і розвивалася протягом усіхнаступних століть.
Великий вклад у становлення ідей конституційного права внесли мислителі XVI - XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та інші, які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, розподіл влад, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, в тому числі у «Пактах й конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (так званій КонституціїПилипаОрлика, якубулоприйнято5 квітня1710р.)
Як самостійна, відокремлена від теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX столітті. В сучасній світовій науці конституційного права виділяють два основних напрямки: радикалістський та ліберальний.
Радикалістський напрямок представлено в основному працями марксистів, так званих революційних демократів та лівих радикалів, які розглядають конституційне право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях вчених цього напрямку говориться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти розподілу владиімісцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність в правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.
Ліберальний напрямок представлено в роботах вчених, в тому числі й українських, таких, наприклад, як В. В. Копейчиков, В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, Ю. Н. Тодика, Є. А. Тихонова, В. М. Шаповал, які вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому, не може розглядатися як знаряддя диктатури, а є вираженням соціального контакту між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, соціа-
льну справедливість тощо). Представники цього напрямку виступають за демократичну, соціальну і правову державу, розподіл влад, визнання місцевого самоврядування, мирні засоби розв'язання соціальних конфліктів, за дійсно народний, а не класовий характер державної влади.
Сучасна українська наука конституційного права знаходиться на етапі становлення, що пов'язане із намаганням подолати стереотипи та догми радянської науки державного права, яка по суті зводилася до «наукового» обґрунтування конституційності існуючих в часи тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, насилля та обмеження прав людини.
Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі світових досягнень обгрунтувати інститути та категорії конституційного права, роль Конституції у суспільному житті, напрямки формування
5
конституційного ладу. Важливим поштовхом для розвитку науки конституційного права стала розробка та прийняття Конституції України. Конституційний процес обумовив необхідність аналізу конституційних інститутів, які заперечувалися старим тоталітарним ладом: принципу розподілу влад, місцевогосамоврядування, парламентаризму тощо.
З прийняттям Конституції України 1996 року увага науки конституційного права концентрується на проблемах реалізації її положень, взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства, ролі політичнихпартійупоглибленнідемократичнихпроцесіввукраїнськомусуспільстві.
Зміст та призначення науки конституційного права обумовлені її функціями. Виділяють такі функції науки конституційного права: політичну, методологічну, ідеологічну, еврістично-прогностичну, комунікативну, інтегративну, практико-прикладну, роз'яснювальну та експертну.
2. Метод конституційного права;
Метод конституційно-правового регулювання - це сукупністьприйомівізасобів, здопомогоюяких упорядковуються суспільні відносини, щостановлять предмет галузі конституційного права.
Уконституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як встановлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків та відповідальності, дозвіл або заборона здійснюватитічиіншідіїтощо.
Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповноважуючи норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Наприклад, згідно Конституції України «контроль за використанням коштів Державного бюджетуУкраїнивідімені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98).
Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Наприклад, Конституція України передбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису.
Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповноважуючого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб'єкту діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України, від її конституційного складу, може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю відконституційного складу Верховної Ради України» (ст. 87 Конституції України).
Уконституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена» (ч. З ст. 15 Конституції України); «на території України забороняється створення формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У даному випадку суб'єктам конституційного права забо-
роняються відповідні дії.
6
Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.
Уціломуметодконституційногоправахарактеризується:
1)загальним характером;
2)максимально високимюридичнимрівнем;
3)імперативним характером;
4)універсальним характером;
5)установчим характером;
6)поєднаннямпрямогоіопосередкованого регулювання .
3. Система конституційного права України.
Система галузі конституційного права України характеризує її внутрішню структуру, як обумовлену системними зв'язками між її нормами та інститутами.
Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузіконституційного права.
Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм:
а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) носять формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права; д) їх виконання забезпечується примусовоюсилоюдержави.
У той же час конституційно-правовим нормам властиві і деякі специфічні риси. Так, від інших правових норм вони відрізняються:
1.змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що складають предмет галузі конституційного права України;
2.установчим характером приписів, що містяться в цих нормах, - вони визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження) та їх оприлюднення, порядок їх прийняття тощо;
3.джерелами, в яких вони виражені;
4.вищою юридичною силою по відношенню до інших правових норм;
5.особливостями структури, оскільки для них, як правило, є нехарактерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санкція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конституції України), інші - диспозицію і гіпотезу, напри-
7
клад, «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 32 Конституції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах, наприклад, «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» ст. 111 КонституціїУкраїни);
6.особливостями кола суб'єктів, відносиниміж якими вони регулюють;
7.значна частина конституційно-правових норм носить загально регулятивний характер (нормипринципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми тощо). Зокрема, багато норм загально регулятивного характеру міститься в першому розділі Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4). Подібні норми характеризуються особливим механізмом реалізації - внаслідок їх реалізації виникають не конкретні, а загальні правові відносини або правові стани (стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України тощо).
Конституційно-правові норми з метою вивчення їх особливостей та ефективного застосування класифікуються за різними підставами:
1.За змістом, тобто в залежності від того, які сфери суспільних відносин, що складають предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Відповідно виділяють норми, які закріплюють засади конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, систему органів державної влади, територіальний устрій України тощо.
2.За юридичною силою виділяють норми, що містяться в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самоврядування тощо.
3.За ступенем визначеності припису, що міститься в нормі, виділяють диспозитивні та імпера-
тивні конституційно-правові норми. Диспозитивні - це такі норми, які надають суб'єктам можливість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд. Наприклад, «Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби» (п. 28 ст. 106 Конституції України). Імперативні норми, навпаки, передбачають чітко визначену поведінку суб'єктів за відповідних обставин: «Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період» (ч. 1 ст. 96 Конституції України).
4.За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини шляхом безпосереднього правового регулювання. Вони визначають структуру і порядок утворення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина тощо. Наприклад, «органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній тери-
8
торії» (ч. 1 ст. 144 Конституції України). Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-правові норми: «рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування» (ч. 2 ст. 84 Конституції України).
5.За часом дії конституційно-правові норми поділяються на тимчасові та постійні. Тимчасові норми містяться в актах тимчасової дії, у перехідних положеннях Конституції України тощо. Приміром, у п. 10 розділу XV Конституції України йдеться: «до прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації». Постійні консти- туційно-правові норми не мають визначеного строку дії: «Конституція України має найвищу юридичну силу» (ст. 8 Конституції України).
6.За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, що діють на території України, Ав-
тономної Республіки Крим або окремих адміністративно-територіальних одиниць.
Крім цього конституційно-правові норми класифікуються за характером припису, що міститься в нормі (уповноважуючи, зобов'язуючі, забороняючи), їх функціональним спрямуванням (регулятивні, охороняючи) тощо.
Крім цього конституційно-правові норми класифікуються за характером припису, що міститься в нормі (уповноважуючи, зобов'язуючі, забороняючи), їх функціональним спрямуванням (регулятивні, охороняючи) тощо.
Уся сукупність конституційно-правових норм залежно від предмета і методу правового регулювання становитьгалузь конституційною права, яка у свою чергу поділяється напідгалузі, щорегулюютьособливусукупністьодноріднихвідносинупевнійсфері(наприкладусферівзаємовідносиндержавитаособи).
Підгалузі конституційного права у свою чергу поділяють на конституційно-правові інститути — певні групиконституційно-правовихнорм, щорегулюютьвідповіднийвидродиннихполітико-правовихсуспільних відносин, якіпройнятіпевноюєдністюівиділенівособливийкомплекс.
Ядромцихінститутівєконституційні інститути, які являють собоюорганічно цілісний підрозділ норма- тивно-правовогозмістуневсіхнормконституційногоправа, алишеКонституції.
Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конститу- ційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. В сучасній літературі, з позицій системного підходу, виділяють три різновиди конституційно-правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові.
Перш за все це загальні конституційні інститути, які відповідають системі Конституції України (основнізасадиконституційноголаду, основніправаісвободилюдинитагромадянина, державнийітериторіальнийустрійУкраїнитощо). Унихконцентруютьсявсііншіінститути.
Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути
9
об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливунасуспільнівідносини. До них відносяться наступні інститути:
1.загальних засад конституційного ладу України;
2.основ правового статусу людини і громадянина;
3.прямоговолевиявлення(вибори, референдум);
4.конституційної системи органів державної влади;
5.територіальногоустрою України;
6.конституційно-правовихосновмісцевогосамоврядування.
Загальні інститути можуть об'єднувати менш складні інститути (наприклад, інститут єдиного законодавчогооргануУкраїнивключаєвсебеінститутзаконодавчогопроцесу). Складніінститути, якправило, охо-
плюють і невеличкі групи норм, що характеризують, наприклад, певні види прав і обов'язків громадян (особисті, соціальні, політичнітощо).
Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального консти- туційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.
Виділяютьіодноелементніінститути, яківключаютьконституційні норми, що відзначаються стійкістю і взаємозв'язком і не мають інших підрозділів. Такі інститути досить індивідуальні, найбільш рухомі, частішезмінюються(наприкладінститутгромадянства).
Одноелементніконституційно-правові інститути (субінститути ) в межах головних інститутів об'-
єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства Українивходитьпочатковийінститутвтратигромадянства України.
Конституційні інститути можуть різнитися також за змістом, структурою, методами та завданнями правовогорегулювання.
Вони у своїй сукупності утворюють систему, закладену в Конституції України. До цієї системи входять інститути: загальних засад, прав і свобод людини та громадянина, народноговолевиявлення; інститутиорганів державної влади, територіального устрою, місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповненьдоКонституціїУкраїни.
Порушенняконституційно-правовихнормтягнезасобоююридичнуконституційно-правовувідповідальність.
4. Конституційно – правова відповідальність: поняття, зміст, основні різновиди;
Запорушення норм конституційного праванаступає конституційно-правова відповідальність.
Конституційно-правова відповідальність становить собою особливий вид юридичної відповідальності яка передбачається конституційно-правовими нормами.
10