5. Припинення шлюбного договору

В ч. 2 ст. 101 СК України вперше визначається момент припинення прав та обов'язків учасників шлюбного договору. Так, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються:

1. з моменту його укладення;

2. в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

СК України вперше закріплює можливість припинення дії договору «назад», тобто саме з моменту його укладення. За загальним правилом, встановленим в ч. З ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору, зобов'язання припиняється з моменту досягнення сторонами згоди (наперед). Однак сторони можуть встано­вити й інший момент припинення зобов'язання. Тому не буде суперечити закону рішення сторін про те, що встановлені їх шлюбним договором права та обов'язки припиняються з моменту укладення договору.

«На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможли­вості його виконання.» --   з аналізу ст. 102 СК України випливає, що розірвання шлюбного договору має місце лише при наявності спору між сторонами, тобто коли один з подруж­жя наполягає на припиненні дії договору у той час, як другий з подружжя з ним не погоджується. За таких обставин ініціатор припинення договору вимушений звертатися з позовом до суду. Таким чином, розірвання договору здійснюється на підставі рішення суду при відсутності згоди сторін на припинення дії договору. 

Шлюбний договір може бути розірваний судом на вимогу одного з подруж­жя лише при існуванні підстав, що мають істотне значення. Закон називає лише одну з таких підстав, а саме - неможливість виконання умов договору. Якщо зобов'язана за договором сторона доведе в суді об'єктивну неможливість виконання його умов, суд може ухвалити рішення про примусове розірвання шлюбного договору та звільнення боржника від необхідності виконання передба­чених договором обов'язків. За наявності відповідних підстав суд може ухвалити рішення про розірван­ня шлюбного договору не в повному обсязі, а лише у частці однієї або кількох зйого умов. При розірванні шлюбного договору повністю або частково у цій частині при­пиняє свою дію договір сторін і автоматично починають діяти норми закону, що регулюють відповідні майнові відносини подружжя.

Також шлюбний договір, як і інші подружні договори, в силу певних підстав може бути визнаний недійсним. У цьому випадку він не породжує виникнення прав та обов'язків, тобто тих правових наслідків, настання яких бажали для себе його учас­ники (ч. 1 ст. 216 ЦКУкраїни). На відміну від розірвання договору, при якому йо­го дія припиняється лише на майбутнє, а усе виконане сторонами за договором до його розірвання зберігає юридичну силу, визнання договору недійсним ану­лює договір з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України). Виникає ситуація, коли шлюбний договір в юридичному розумінні нібито і не існував. 

Основни­ми підставами визнання шлюбного договору недійсним є:

1. порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного до­говору неповнолітніми неемансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їхніх батьків або піклувальника (ст. ст. 92, 94 СК України, ст. 220 ЦК України);

2. неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особа­ми, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності) (ст. ст. 222, 223, 226 ЦК України);

3. зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (ч.4 ст. 93 СК України);

4. включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) або укладення шлюбного догово­ру під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України);

5. укладення договору під впливом обману або насильства (ст. ст. 230, 231 ЦК України);

6. помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);

7. порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в до­говір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їх непов­нолітніх дітей) тощо.

Недійсні правочини поділяються на два види - нікчемні та оспорювані. У літературі правильно відзначалося, що шлюбний договір може бути як нікчем­ним, так і оспорюваним залежно від обставин, на підставі яких він визнається недійсним. Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України) (порушення нотаріальної норми тощо). Оспорюваним визнається правочин, для визнання якого недійсним потрібне доведення в суді певного факту, що заперечує його дійсність (ч. З ст. 215 ЦК Украї­ни). У такий спосіб стосовно оспорюваних правочинів суд, по-перше, встанов­лює факт його недійсності та, по-друге, застосовує передбачені законом наслід­ки визнання правочину недійсним. (під впливом обману, насильства, помилки тощо).

Визнання недійсним шлюбного договору можуть вимагати не лише сторони, а й інші особи. Шлюбний договір може мати конструкцію договору на користь третьої особи і передбачати права осіб, які не є його учасниками. На цій підста­ві можна припустити, що позов про визнання шлюбного договору недійсним у першу чергу може пред'являтися саме такими особами. Наприклад, в договорі передбачено, що повнолітній син одного з подружжя буде здобувати право на проживання в будинку, що належить на праві власності другому з подружжя. На­томість син буде зобов'язаний здійснювати ремонт такого будинку. Така умова договору не відповідає вимогам закону. За договором на користь третьої особи сторонами не може передбачатися покладення на третю особу виконання обо­в'язків. Така особа може здобувати лише вигоду за договором, оскільки вона є вигодонабувачем і договір укладається виключно на її користь. На цій підставі шлюбний договір на вимогу третьої особи (сина) може бути визнаний недійсним в частині умови, якою на нього покладений обов'язок виконати певні дії (здійсни­ти ремонт будинку).

Треба підкреслити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він і надалі продовжує своє існування. Натомість визнання шлю­бу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це є свідченням залежності шлюбного договору від факту існування шлюбу та певну підпорядко­ваність першого другому.

ВИСНОВКИ

Шлю́бний договір — угода між особами (подружжям) перед шлюбом.

Шлюбний договір укладається за бажанням сторін до реєстрації шлюбу. Шлюбний договір може включати низку різних питань, але в основному передбачає визначення майнових прав подружжя в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, яке придбано до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи успадковане одним із подружжя, а також питання, що пов'язані із утриманням подружжя та інші.

Подружжя окремо визначають правовий режим подружнього майна — яке майно придбане в шлюбі буде спільним, а яке роздільним.

У шлюбному договорі можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Подружжя може також передбачити в контракті питання стягнення аліментів, чи відмови від аліментів.

У шлюбному договорі також можуть передбачатись немайнові моральні чи особисті зобов'язання, а саме:

• вибір подружжям прізвища при реєстрації шлюбу.

• визначення ім'я, по батькові та прізвища дітей.

• питання про місце проживання подружжя.

• місце проживання дітей.

• угода між подружжям про умови та способи здійснення виховання неповнолітніх дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. “Кодекс про шлюб та сім’ю України” (ВРУ, 1 січня 1970 р.)

2. “Порядок укладання шлюбного контракту” (КМУ, 16 червня 1993 р.)

3. С. П. Індиченко, В. С. Гопанчук та ін. “Сімейне право України”, Київ, 1997

4. И. В. Жилинкова. “Брачный контракт”, Харьков, 1995

5. А. Рыбченко, И. Яценко. “Брачный контракт”, “Office”, август-сентябрь, 1996, стр. 68-69.

6. Семейный кодекс Российской Федерации (проект). Российская газета, 1995, 22 июня.

7. М. Д. Бойко, В. М. Співак, М. А. Хазін. “Цивільно-правові документи”, Київ, 1997

8. Заїка Ю. О., Гопанчук В. С. “Юридичний довідник”, Київ, 1996.

ПРИКЛАД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ